81

---

Тема 17. Трудова дисципліна.

І. Поняття внутрішнього трудового розпорядку як основи організації праці 2. Методи забезпечення трудової дисципліни 3. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку 4. Заходи заохочення за сумлінне виконання трудових обов'язків 5. Юридична відповідальність за порушення трудових обов'язків» Поняття дисциплінарного проступку 6. Заходи стягнення за порушення трудових обов'язків і порядок їх застосування 7. Громадські заходи стягнення і впливу за порушення трудової дисципліни

 

І. Поняття внутрішнього трудового розпорядку як основи організації праці

Під внутрішнім трудовим розпорядком розуміється система тру­дових правовідносин, що складаються в трудовому колективі підприємства у процесі виконання колективної праці. Він створює об'єктивно необхідний порядок відносин, що регулюються нор­мами права. Ці відносини складаються у процесі трудової діяль­ності людей, об'єднаних у колективи. Тому трудова дисципліна є складовою частиною кожного індивідуального трудового правовідношення, що виражає обсяг повноважень по управлінню процесом праці чи по виконанню обов'язків кожним праців­ником.

Внутрішній трудовий розпорядок, урегульований нормами права, реалізується у межах конкретного підприємства. Разом з тим він є частиною загального правопорядку, що діє в су­спільстві.

Трудовий правопорядок має за мету забезпечити нормаль­не функціонування суспільного виробництва. Він є об'єктивно необхідною системою або сукупністю відносин між людьми, що виникають у процесі праці, і свідомо регулюється суспіль­ством.

Правопорядок за своїм змістом включає до себе

не тільки належну, правомірну поведінку, а й правопорушення та заходи боротьби з ними. Тому, розкриваючи тему «Внутрішній трудо­вий розпорядок», ми висвітлюємо також питання заохочення за сумлінне виконання трудових відносин, поняття дисциплі­нарного проступку, дисциплінарної відповідальності, порядок застосування дисциплінарних стягнень.

2. Методи забезпечення трудової дисципліни

Трудова дисципліна - це встановлений нормами права поря­док взаємовідносин учасників трудового процесу, що визначає точне виконання ними своїх трудових функцій.

КЗпП визначено три методи забезпечення трудової дисципліни: а) переконання і виховання, б) заохочен­ня, в) покарання. Усі вони спрямовані на виховання свідомого ставлення до праці, до виконання своїх обов'язків.

Метод переконання є основним у забезпеченні свідомого став­лення до праці, оскільки він найпоширеніший і застосовується до всіх без винятку працюючих. Усвідомивши правові норми про внутрішній трудовий роз­порядок працівник поступає правомірно, самостійно і добро­вільно. Ним у цих випадках керує ідея, що така поведінка є правильною, корисною для виробництва в цілому і для кожно­го працюючого на цьому виробництві зокрема.

Інші методи є додатковими, оскільки застосовуються до ча­стини працюючих, що заслуговують на заохочення, або до пра­цюючих, які порушують трудову дисципліну. Перш ніж засто­совувати заходи дисциплінарного і громадського впливу, спо­чатку застосовують метод переконання і виховання.

Поєднання переконання і примусу проявляється на всіх ста­діях трудового процесу, у вирішенні економічних і організаційних питань. В умовах ринкових відносин працівники повинні мати переконання в економічній вигоді і доцільності тих чи інших заходів. Головна мета переконання - добитися сумлін­ного виконання норм трудового права, добровільно, без при­мусу, за переконанням їх виконувати. Це досягається за допо­могою виховної роботи, попередження правопорушень, нема­теріальними та матеріальними заходами заохочення, методом матеріального і морального стимулювання.

Матеріальні і моральні стимули знаходять своє відображен­ня у праві як система засобів, що заохочують більш продуктив­ну дисципліновану працю, тривалі трудові відносини шляхом впровадження більш високих розмірів оплати праці, надання пільг і переваг, а також публічного визнання заслуг працівника.

Матеріальні стимули в нормах права передбачають матері­альне заохочення працівників шляхом певних систем заробіт­ної плати, надбавок до заробітної плати за досягнення значних показників у роботі, преміювання, щорічної винагороди за на­слідками роботи підприємства за рік, винагороди за вислугу років тощо.

Моральні стимули відображені в нормах, що встановлюють різні форми суспільно-морального заохочення шляхом публіч­ного визнання заслуг, нагородження і надання трудової пошани.

У випадках порушення працівником трудових обов'язків до нього у необхідних випадках можуть застосовуватись заходи дис­циплінарного і громадського впливу.

3. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку

За своєю юридичною природою правила внутрішнього тру­дового розпорядку становлять собою нормативні угоди. Вони видаються відповідними органами державного управління за погодженням з профспілковими органами і не можуть суперечити законодавству про працю.

Правила внутрішнього трудового розпорядку можуть бути трьох видів: типові, галузеві та конкретних підприємств.

При прийнятті на роботу до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зо­бов'язаний: роз'яснити працівникові його права і обов'язки та істотні умови праці; ознайомити працівника з правилами внут­рішнього трудового розпорядку та колективним договором; виз­начити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідни­ми для роботи засобами; проінструктувати з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Правила внутрішнього трудового розпорядку, статути і по­ложення про дисципліну не мають змоги детально урегулювати правила поведінки при виконанні роботи на окремому механізмі, станку, обладнанні. Конкретизація порядку проведення робо­ти на таких механізмах визначається технічними правилами і інструкціями. Технічні правила не становлять собою норма­тивних актів, але з метою створення безпеки при виконанні робіт вони обов'язкові для виконання і тому також є правила­ми виконання конкретних робіт. Їх порушення можуть викли­кати застосування певних видів відповідальності.

Конкретні трудові правила і обов'язки окремих категорій інженерно-технічних працівників і службовців закріплюються у положеннях про посаду або посадових інструкціях. У прак­тиці централізованого і локального регулювання праці керів­них працівників і спеціалістів вироблена певна структура поса­дових інструкцій (положень), що включають такі розділи, як загальні положення, обов'язки працюючих, основні права.

Особливе місце у встановленні обов'язків працюючих ма­ють накази і розпорядження власника підприємства або упов­новаженого ним органу, які відіграють важливу роль в управлінні виробництвом. Невиконання наказу чи розпорядження стано­вить дисциплінарний проступок і може викликати застосуван­ня до працівника заходів правового впливу.

4. Заходи заохочення за сумлінне виконання трудових обов'язків

КЗпП не визначає навіть примірного переліку заохочень, що може застосовувати власник або уповноважений ним орган до сумлінно працюючих. Стаття 143 КЗпП лише визначає, що до працівників підприємств можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджуваних трудовими колек­тивами правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Це означає, що при затвердженні правил внутрішнього тру­дового розпорядку підприємства трудовий колектив визначає будь-які заходи, що можуть бути застосовані власником або уповноваженим ним органом за сумлінне виконання трудових обов'язків. Такі заходи можуть бути як моральними (оголошен­ня подяки, нагородження грамотою, занесення в книгу поша­ни, на дошку пошани, фотографування біля прапора підпри­ємства), так і матеріальними (нагородження цінним подарун­ком, видача грошової премії).

Допускається одночасне застосування декількох видів зао­хочення.

При успішному і сумлінному виконанні працівниками своїх трудових обов'язків їм можуть надаватись певні пільги та пере­ваги в галузі соціально-культурного і житлово-побутового об­слуговування. До таких пільг і переваг слід віднести надання путівок до санаторіїв та будинків відпочинку, просування по Роботі, поліпшення житлових умов тощо. Керівники підприємств і організацій за погодженням з профспілковим комітетом і урахуванням рекомендацій трудових колективів мають право направляти кошти заохочувальних фондів на надання безвідплат­ної допомоги і часткове погашення пільгового дострокового державного кредиту на будівництво житла.

За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, нагородження орденами, медаля­ми, почесними грамотами, нагрудними значками і присвоєння почесних звань та звання кращого працівника за даною про­фесією.

За видатні трудові заслуги в певних галузях народного гос­подарства, науки і культури присвоюються почесні звання «За­служений працівник вищої школи України», «Заслужений пра­цівник культури України».

Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з профспілковим комі­тетом. З цього приводу видається наказ або розпорядження, який оголошується в урочистій обстановці. В трудовій книжці робиться запис про заохочення у порядку, визначеному Інструк­цією про порядок ведення трудових книжок.

5. Юридична відповідальність за порушення трудових обов'язків» Поняття дисциплінарного проступку

Дисциплінарна відповідальність настає в разі вчинення пра­цівником дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступ­ком визнається винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього законодавством про працю, ко­лективним і трудовим договорами трудових обов'язків.

Безпосередні обов'язки працюючих закріплені в ст. 139 КЗпП та правилах внутрішнього трудового розпорядку. Саме за неви­конання або неналежне виконання працівником з його вини трудових обов'язків може настати дисциплінарна відпові­дальність цього працівника.

Дисциплінарна відповідальність може бути загальною і спе­ціальною. Загальна дисциплінарна відповідальність настає на підставі норм КЗпП і правил внутрішнього трудового розпо­рядку. Вона поширюється на переважну більшість працюючих включаючи сезонних і тимчасових працівників, на яких не поширюється дія статутів і положень про дисципліну та інших спеціальних положень. Навіть у тих галузях народного госпо­дарства, де діють статути чи положення про дисципліну, знач­на частина працівників несе загальну дисциплінарну відпові­дальність. Під відповідальність за статутами і положеннями підпадають лише ті працівники, які безпосередньо зайняті ос­новною експлуатаційною діяльністю даного підприємства. Пе­релік працівників, що підпадають під дію того чи іншого стату­ту або положення, досить часто міститься у самих статутах і по­ложеннях.

Спеціальну дисциплінарну відповідальність несуть праців­ники, на яких поширюється дія статутів і положень про дис­ципліну. Вони визначають сферу їх дії, загальні обов'язки відпо­відних працівників, заходи дисциплінарного стягнення і коло осіб, які можуть їх застосувати, порядок накладення і оскар­ження стягнень.

Статути і положення про дисципліну в Україні діють в усіх організаціях транспорту (крім автомобільного) і зв'язку. Так, Положення про дисципліну працівників залізничного транс­порту затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. № 55 за погодженням з Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників України. Статут про дисципліну працівників зв'язку затверджений постановою Ка­бінету Міністрів України від ЗО липня 1996 р. № 877.

Щодо окремих категорій працівників, наділених особливи­ми службовими повноваженнями, діють спеціальні положення про дисципліну. До таких працівників віднесені судді, проку­рори, слідчі.

6. Заходи стягнення за порушення трудових обов'язків і порядок їх застосування

За порушення трудової дисципліни власник підприємства або уповноважений ним орган відповідно до ст. 147 КЗпП може застосувати такі заходи стягнення, як догана або звільнення.

Догана є дисциплінарним заходом особистого немайнового ха­рактеру. Це стягнення полягає у негативній оцінці і засудженні поведінки працівника в трудовому колективі. Такий мораль­ний осуд покликаний спонукати працівника, примусити його належним чином виконувати свої трудові обов'язки.

Звільнення з роботи як дисциплінарне стягнення становить собою організаторський захід, пов'язаний з припиненням з праці­вником, що порушує трудову дисципліну, трудових правовідносин. Таке звільнення можливе в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудо­вого розпорядку, прогулу без поважних причин, появи на ро­боті в нетверезому стані, у стані наркотичного і токсичного сп'яніння, вчинення за місцем роботи розкрадання майна, од­норазового грубого порушення трудових обов'язків керівним працівником.

У той же час звільнення з роботи при вчиненні працівни­ком, який безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності, винних дій, якщо ці дії дають підстави для втрати до нього довір'я з боку власника або уповноваженого ним органу (п. 2 ст. 41 КЗпП), і вчиненні працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи (п. З ст. 41 КЗпП), до дисциплінарних не відно­ситься.

Тільки ті заходи, що зазначені в ст. 147 КЗпП, є дисциплі­нарними стягненнями. Інші заходи, такі, як позбавляння премії, передбаченої системою оплати праці, позбавлення винагороди за наслідками роботи підприємства за рік, перенесення черги на одержання житла на рік, перенесення відпустки тощо, є за­ходами впливу, а не стягненням.

Дисциплінарні стягнення застосовуються керівником або органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання затвердження і призначення на посаду) даного працівника. Статутами і положеннями про дисципліну передбачено також пра­во вищого керівника повністю реалізувати дисциплінарні права що належать нижчому керівникові. За відсутності відповідних керівників дисциплінарні стягнення накладаються службови­ми особами, які виконують їх обов'язки.

До притягнення працівника до дисциплінарної відповідаль­ності власник або уповноважений ним орган повинен зажада­ти від порушника трудової дисципліни письмове пояснення, з тим щоб всебічно та об'єктивно розібратися в причинах цього порушення. Відмова від подання пояснення не звільняє керів­ника від права накладення стягнення, а працівника - від дис­циплінарної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення накладається не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу звільнен­ня працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездат­ністю або перебуванням його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути засто­совано тільки одне дисциплінарне стягнення. Але притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості його відповідальності за іншими видами юридичної відповідальності: кримінальної, адміністративної, матеріальної (ч. З ст. 130 КЗпП). Крім цих видів юридичної відповідальності до працівника можуть бути одночасно застосовані й передбачені законом негативні заходи впливу: позбавлення премії, винаго­роди за наслідками роботи підприємства за рік тощо.

Дисциплінарне стягнення оголошується в наказі чи розпо­рядженні і повідомляється працівникові під розписку в три­денний строк. Оскільки накладення стягнення на працівника має в першу чергу виховне значення, то недодержання вимоги закону про повідомлення про це працівника розцінюється судовими органами як відсутність накладення дисциплінарного стягнення.

Дисциплінарні стягнення до трудової книжки не заносять­ся. Ця заборона не поширюється на випадки звільнення за по­рушення трудової дисципліни, оскільки це становить припи­нення трудових відносин між сторонами, і в цьому випадку відповідно до законодавства про працю до трудової книжки записи про причини звільнення мають робитися у точній відпо­відності з формулюванням чинного законодавства і з посилан­ням на відповідну статтю і пункт закону.

Дисциплінарне стягнення може бути знято до закінчення одного року, якщо працівник проявив себе позитивно, не до­пустив нового порушення трудової дисципліни. По закінченні одного року з дня накладення дисциплінарного стягнення, якщо працівник не буде підданий новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

Крім заходів дисциплінарного стягнення до працівника влас­ником або уповноваженим ним органом можуть застосовуватися заходи впливу. До таких заходів відноситься позбавлення праців­ника премії або зниження її розміру, якщо премія є системою оплати праці; винагороди за загальні результати роботи підпри­ємства за господарський рік; перенесення черги на одержання житла, перенесення часу надання щорічної відпустки тощо.

Власник або уповноважений ним орган має право замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колекти­ву або його органу.

7. Громадські заходи стягнення і впливу за порушення трудової дисципліни

При накладенні громадського стягнення трудовим колек­тивом він сам має право достроково його зняти, а також стави­ти питання перед власником або уповноваженим органом про зняття дисциплінарного стягнення або про припинення дії інших заходів, що застосовані власником або уповноваженим ним органом за порушення трудової дисципліни, якщо працівник проявив себе з позитивної сторони.

Трудовий колектив реалізує свої повноваження через за­гальні збори (конференцію) та раду трудового колективу, що обирається загальними зборами чи конференцією таємним го­лосуванням строком на два-три роки (ст. 15 Закону України «Про підприємства в Україні»).

Рада трудового колективу уповноважена вирішувати питання щодо додержання правил внутрішнього трудового розпорядку, державної, виробничої і трудової дисципліни на підприємстві, схвалювати заходи щодо її зміцнення, вносити пропозиції про застосування заходів морального і матеріального заохочення за успіхи в праці, розглядати питання представлення до держав­них нагород.

Важливе місце у зміцненні трудової дисципліни належить товариським судам, створення і порядок діяльності яких регу­люються Положенням про товариські суди України від 25 бе­резня 1977 р. Товариські суди уповноважені розглядати справи про: прогули, в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, появу пра­цівника на роботі в стані алкогольного, наркотичного або ток­сичного сп'яніння, запізнення на роботу та інші порушення трудової дисципліни; якість виконання роботи або простій че­рез несумлінне ставлення працівника до своїх обов'язків; недодержання вимог по охороні праці; втрату, пошкодження обладнання, інвентаря, інструментів, матеріалів та іншого майна підприємства внаслідок несумлінного ставлення особи до своїх обов'язків; самовільне використання для особистої наживи майна підприємства, транспортних засобів, техніки, станків, інструментів, сировини тощо; участь майстрів, начальників дільниць, змін, цехів та інших керівників у розпиванні з підлег­лими робітниками спиртних напоїв на виробництві, або не­прийняття ними заходів про відсторонення від роботи осіб, які перебувають у нетверезому стані, або приховання ними випадків розлиття спиртних напоїв. Товариський суд може також роз­глядати справи про дії, що мають ознаки злочину, але вчинені вперше і не становлять великої громадської небезпеки, якщо органи внутрішніх справ, прокуратура або суд відповідно до чинного законодавства передадуть матеріали такої справи на розгляд товариського суду. Але товариський суд не має права розглядати справи, по яким вже винесені вироки, судові рішен­ня, накладені дисциплінарні або громадські стягнення, відбу­лися рішення товариського суду, прийняті в межах його ком­петенції.

За порушення трудової дисципліни товариський суд може застосувати до винного такі заходи впливу: зобов'язати його публічно вибачитись перед потерпілим або колективом; оголо­сити товариське попередження; оголосити товариський осуд; оголосити громадську догану з публікацією або без публікації в пресі; поставити перед власником або уповноваженим ним ор­ганом питання про звільнення з роботи, якщо товариський суд з урахуванням вчинених працівником проступків вважає за не­можливе доручити йому виконання цієї роботи надалі.

Одночасно із застосуванням заходів громадського впливу товариський суд у випадках, передбачених законом, може по­ставити перед власником або уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом питання про позбавлення винного повністю чи частково премії, винагороди за наслідками річної роботи і за вислугу років, пільгової путівки в санаторій або будинок відпочинку, про перенесення черговості на одержання житла.

Рішення товариського суду може бути оскаржене зацікав­леними особами протягом 10 днів з дня його винесення до проф­спілкового комітету підприємства, який може залишити це Рішення без змін, або скасувати його і повернути матеріали справи в той же товариський суд на новий розгляд, або припи­нити провадження по справі. Рішення товариського суду про накладення громадського стягнення діє протягом одного року.

Якщо протягом року працівник не вчинив нового правопору­шення або антигромадського проступку, він вважається таким що не має громадського стягнення.

На підприємствах робітники і службовці створюють гро­мадські організації, вступаючи у ці організації як їх члени. Най­поширенішою організацією є професійні спілки. Крім профе­сійних спілок можуть утворюватися молодіжні та інші органі­зації.

Оскільки відповідно до п. З ст. 40 КЗпП звільнення праці­вника за порушення трудової дисципліни можливе в разі зас­тосування до нього дисциплінарних і громадських стягнень, постало питання про те, які громадські організації мають право накладати громадські стягнення, що можуть бути враховані при розірванні трудового договору за цією підставою. Пленум Вер­ховного Суду України в п. 23 постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яс­нив, що при звільненні працівника за порушення трудової дис­ципліни можуть враховуватись ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Незважаючи на те, що чинним законодавством громадсь­ким організаціям надано право накладати на своїх членів гро­мадські стягнення за порушення трудової дисципліни, необхі­дно визнати, що головним в роботі громадських організацій є не накладення стягнень, а попередження правопорушень, ви­ховання у людей свідомого ставлення до трудової дисципліни, створення обстановки нетерпимості до її порушників.

 

< Попередня   Наступна >