88

---

§ 4. Основні вимоги правильного

застосування нормативних приписів

Основними вимогами правильного застосування норм права є їхня обґрунтованість, законність, доцільність.

Вимога обґрунтованості означає, що прийняття правозасто­совного рішення повинно базуватися на всебічному і повному дослідженні всіх фактичних обставин справи, що так чи інакше впливають на його зміст, тобто мають юридичне значення. Усі не-доведені і сумнівні факти не повинні братися до уваги. Виконання вимоги обґрунтованості дозволяє застосовувати норми права до випадків, для яких вони створені, виявляти, таким чином, об'єк­тивну істину у справі, уникати невиправданого затягування пра­возастосовного процесу.

Вимога законності належить до юридичної сторони розгля­дуваної справи і означає, що:

правозастосовне рішення повинно прийматися державним органом або посадовою особою в межах їхньої компетенції;

правозастосовна діяльність повинна здійснюватися в порядку і формах, передбачених процесуальним законодавством;

правозастосовчі органи зобов'язані правильно вибирати пра­вові норми, належним чином їх тлумачити, суворо дотримувати­ся їх змісту, не виходити за їх межі, здійснювати правильну кваліфікацію справи і приймати рішення відповідно до приписів цих норм.

Якщо державний орган або посадова особа не застосували норму, що підлягає застосуванню, і, навпаки, застосували норму, яка не підлягає застосуванню, це є підставою до відміни прийня­того у юридичній справі рішення.

Вимога доцільності полягає в тому, щоб правозастосувач, во­лодіючи певною свободою у виборі рішення в межах закону, прагнув до досягнення мети правової норми шляхом винесення сп

раведливого, ефективного, оптимального, економічного рі­шення. Тобто найбільш доцільним є таке рішення у справі, яке відповідає цілям, визначеним законодавцем. Водночас норма пра­ва не містить усіх особливостей кожної життєвої ситуації, і тому діяльність учасників суспільних відносин повинна відповідати конкретним умовам місця й часу вирішення такої ситуації. При цьому в межах норми учасникам надається можливість обрати найбільш ефективне, економічне вирішення питання. Наприклад, розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя доцільно здійснювати через органи реєстрації актів громадянського стану, а не в судовому порядку, оскільки розгляд цього питання в судо­вих органах займає набагато більше часу і для сторін є дорожчим. Слід мати на увазі, що мотиви доцільності не повинні супере­чити вимозі законності правозастосовних актів.

Можливості довільного погляду правозастосовувача далеко не однакові в різних державах. їх межі значною мірою залежать від політико-державного режиму, особливостей національної правової системи, специфіки правової думки та багатьох іншихфакторів.

< Попередня   Наступна >