119

---

§ 3. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права

Як було вже сказано, тлумачення — це діяльність, пов'язана з осмисленням змісту правових норм, що може здійснюватися будь-яким суб'єктом-інтерпретатором (на науковому, про­фесійному чи побутовому рівні) і відбиває результати його мис­лення. Залежно від суб'єктів права тлумачення норм права може бути офіційним або неофіційним, може певним чином зобов'язу­вати чи не зобов'язувати інших суб'єктів права до певної по­ведінки через зроблені висновки.

Тлумачення вважається офіційним, якщо воно здійснюється спеціально уповноваженим компетентним органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов'язку, а результати роз'яснення набувають офіційного зна­чення (часто мають обов'язковий характер, тобто суб'єкти право-застосовної діяльності та інші суб'єкти права повинні використо­вувати зміст норми права в точному його розумінні, так, як викла­дений він в офіційному інтерпретаційному акті). Залежно від того, на яке коло осіб розраховане офіційне тлумачення, воно може бу­ти двох видів: нормативне й казуальне. Нормативне тлумачення призначене для поширення його на невизначене коло осіб і ви­падків. Воно має абстрактний характер, тобто його не пов'язують з конкретною ситуацією, суб'єктом чи обставинами, а пов'язують з ситуаціями типовими, такими, що часто виникають у житті. От­же, результат нормативного тлумачення поширюється на певні види суспільних відносин, які врегульовані нормою права, і пе­редбачає багаторазовість застосування. Навпаки, результат казу­ального (індивідуального) тлумачення має відношення тільки до застосування норми щодо конкретного випадку. Воно має зна­чення лише для вирішення «казусу», конкретної юридичної спра­ви, суб'єктами правозастосовної чи іншої юридичної діяльності і є обов'язковим тільки у зв'язку з розв'язанням цієї справи.

Повернемос

ь до роз'яснень нормативного характеру. Офіцій­не нормативне тлумачення (роз'яснення) має такі основні різно­види: аутентичне і легальне.

Аутентичне тлумачення — це роз'яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму, яка підлягає тлумаченню (тобто це авторське офіційне тлумачення).

Легальне тлумачення — це роз'яснення, що походить від спеціально уповноваженого органу щодо нормативних актів, які видані іншими нормотворчими органами. Таке тлумачення нази­вають ще делегованим. Право тлумачити закон є у всіх, але повноваження органів і посадових осіб, що мають право офіційно роз'яснювати смисл закону, закріплений у відповідних норматив­но-правових актах. Наприклад, п. 2 ст. 150 Конституції України відносить офіційне тлумачення Конституції України та законів України до компетенції Конституційного Суду України. Відпо­відно до Закону України «Про судоустрій України» Пленум Вер­ховного Суду України дає роз'яснення судам з питань застосуван­ня чинного українського законодавства. Згідно з Законом України «Про господарські суди України» Президія Вищого госпо­дарського суду України дає роз'яснення господарським судам з питань практики застосування законодавства України, що регу­лює відносини в господарській сфері і порядок розв'язання госпо­дарських спорів.

Оцінюючи правову природу результатів офіційного тлума­чення, що здійснюється вищими судовими органами, слід нагада­ти деякі принципові положення:

а) судові органи не наділені законотворчою функцією;

б) джерелом, що дає привід до видання актів нормативного тлу­мачення, є у за гальнення практики розв'язання справ су­довими органами (згідно з вищенаведеними законами Пленум Вер­ховного Суду «розглядає матеріали узагальнення судової практики і статистики...»; Президія Вищого господарського суду «роз­глядає матеріали узагальнення практики, аналізує статистику»);

в) приводами та причинами видання актів роз'яснень вищих судових органів держави є типові помилки кваліфікації, пору­шення процедури застосування нормативно-правових актів, нерідко зумовлених саме відсутністю єдності в розумінні змісту законів, що застосовуються, та ін.;

г) зміст судових роз'яснень звичайно зводиться до рекомен­дацій того, як слід розуміти термінологію, смисл норми, як кваліфікувати юридичні факти, як саме застосовувати закон;

ґ) акти роз'яснення містять правила, які вказують на певне ро­зуміння законів; вони не можуть містити в текстах нічого нового, що не входить до змісту норми, що тлумачиться, тобто не повинні містити нормативної новини; за їх допомогою не можуть зміню­ватися, доповнюватися чи скасовуватися закони, а лише має роз­криватися їх зміст у повному обсязі.

Особливість правової природи актів офіційного легального тлумачення полягає в тому, що чинність офіційного тлумачення поширюється на необмежене коло суб'єктів права. Наприклад, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України поширюється не тільки на діяльність суддів та їх правозастосовні акти, а й слідчих, суб'єктів, які здійснюють дізнавальну діяльність, інших службових осіб.

Офіційне тлумачення може бути також і казуальним, тоб­то обов'язковим для даної справи. Це, як правило, таке тлумачен­ня, що здійснюється в межах компетенції і повноважень правоза-стосовчих органів. Тут розрізняють: тлумачення органу, що за­стосовує в певній процедурі норми права (воно відображене в акті застосування права), й тлумачення органу, що перевіряє за­конність та обґрунтованість акта застосування права.

Неофіційне тлумачення переважно має загальний характер, але може бути й індивідуальним. За суб'єктами тлумачення воно може бути побутовим, професійним, доктринальним (спеціаль­но-пояснювальним).

Побутове тлумачення постає в усіх випадках, коли особа осмислює зміст правових норм з метою їх використання, вико­нання, дотримання або просто розширення кола своїх знань.

Професійне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють практичні працівники для професійного використання його ре­зультатів у процесі застосування ними правових норм.

Доктринальне тлумачення — це тлумачення, що дається в на­уково-практичних коментарях до законодавства, в працях вченихюристів.

Усі форми неофіційного тлумачення правових норм не мають обов'язкової сили, їх фактичне значення зумовлюється авторите­том й обізнаністю інтерпретатора з питань правознавства та рівнем переконливості. Але всі вони мають певний вплив на різні види юри­дичної практики і підпорядковані кінцевій меті — досягти однако­вості розуміння змісту правових норм різними суб'єктами юридич­ної діяльності для ефективної реалізації нормативних приписів.

< Попередня   Наступна >