Головне меню

§ 6. Демократія і самоврядування

Теорія держави та права - Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік
90

§ 6. Демократія і самоврядування

Слід розрізняти демократію і самоврядування, яке теж є однією з форм здійснення народовладдя. Самоврядування є різновидом соціального управління (врядуванняі, в основу якого покладене спільне вирішення учасниками суспільних відносин суспільних справ, що поєднується зі спільною діяльністю у ви­конанні прийнятих рішень. Це означає, що для самоврядування характерне поєднання суб'єкта та об'єкта управління, що не є ха­рактерним для демократії. Самоврядування з'явилося задовго до виникнення демократії — при первіснообщинному ладі.

Самоврядування тісно пов'язане з демократією, але не є прос­тою його частиною. Воно є суспільним, а не державним явищем. В галузі державного управління самоврядні органи можуть вирішувати лише ті питання, які делегуються їм державою.

Діяльність органів самоврядування у політичній сфері є од­нією з важливих передумов і напрямків розширення демократії, реалізації її головних принципів. Держава не повинна втручатися в діяльність органів самоврядування, профспілок, партій, моло­діжних, спортивних та інших організацій і товариств. Але ме­ханізми локального самоврядування при вирішенні питань дер­жавного значення (наприклад, під час виборчої компанії) можуть підключатися до державного механізму, використовуватися для здійснення демократії, бути складовими частинами загального механізму народовладдя.

Отже, поняття «самоврядування» не тотожне поняттю «де­мократія». Самоврядування має складну структуру. На відміну від єдиної державної системи демократії налічується декілька си­стем самоврядування — по лінії професійних організацій, партійних, виробничих, за місцем проживання, громадських об'єднань за інтересами та ін. Самоврядування не завжди має політичний характер, тоді як демократія завжди є державним політичним явищем.

align: justify;">Вельми важливим в умовах державності і найбільш всеохоплюючим різновидом самоврядування є діяльність органів само­врядування на місцях. Вже саме їх існування є свідченням наяв­ності певної децентралізації державного управління. Самовряду­вання може здійснювати ефективну допомогу державі у вирішенні її завдань і виконанні її функцій.

У сучасних умовах участь самоврядування в демократичних процесах визначаються Європейською Хартією місцевого само­врядування, Конституцією і законами держави. В Україні первин­ним суб'єктом місцевого самоврядування є територіальна грома­да. Закон характеризує самоврядування як реальну здатність мешканців села або різних сіл, селищ, міст, що добровільно об'єдналися в громаду, вирішувати питання місцевого рівня. Ак­тивність цих органів і фактичний зміст їхньої діяльності зале­жить від кола і характеру віднесених до їх компетенції питань, наявності тенденцій до централізації або децентралізації держав­ної влади. Прискорення демократичних процесів можливе тільки на базі децентралізації влади, перерозподілу повноважень між органами державного управління і самоврядування на користь останніх.

Розвиток місцевого самоврядування має великі потенційні можливості. Він надає нових імпульсів для удосконалення демо­кратії. Матеріальною основою підвищення ролі органів само­врядування повинно стати збільшення майнових об'єктів муніци­пальної власності, їх поступова передача органам самоврядуван­ня. На базі інтенсифікації згаданих процесів відбуватиметься зростання ролі місцевого самоврядування в сприянні демократи­зації, підвищення єдності демократії і самоврядування як різних форм здійснення народовладдя.

Розвитку самоврядування може сприяти активізація обох го­ловних форм участі населення у здійсненні народовладдя — представницької і безпосередньої, які є властивими як для само­врядування, так і для демократії.

Багато принципів самоврядування, тобто обов'язкових, безу­мовних вимог, покладених в основу здійснення самоврядування, є спільними з демократією. Серед них такі, як свобода, рівно­правність, гласність, поєднання представницьких і безпосередніх форм і т. ін. Здійснення як демократії, так і самоврядування по­требує також застосування принципів урахування громадської думки, вирішення питань за більшістю голосів при врахуванні інтересів меншості, узгодження різних інтересів і думок, праг­нення до консенсусу.

Спеціальними, властивими лише самоврядуванню принципа­ми є самоорганізація, поєднання суб'єкта та об'єкта управління, участь усіх суб'єктів у прийнятті і реалізації прийнятих рішень, визнання над собою влади тільки власного об'єднання.

< Попередня   Наступна >