153

---

§ 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку

Родовід прав і свобод людини і громадянина слід вести від ідеї про природні права, що виникла ще за часів Стародавньої Греції.

У середньовічній Англії протистояння короля із баронами і лица­рями завершилося прийняттям у 1215 році Великої хартії вільностей, яка обмежувала абсолютну владу монарха і передусім його майнові права, закладала підвалини принципів відповідності про­вини і покарання, презумпції невинуватості, проголошувала пра­во вільно пересуватися по території Англії, покидати країну та повертатись до неї тощо.

На шляху ствердження прав і свобод людини було чимало яс­кравих юридичних документів, серед яких такі, як англійська Пе­тиція про права 1628 року та Білль про права 1689 року. Декла­рація незалежності США від 4 липня 1776 року проголошувала, що всі люди створені рівними і всі вони наділені своїм Творцем невід'ємними правами, до яких належать життя, свобода і праг­нення до щастя, і що уряди встановлюються для того, щоб забез­печити ці права, а влада виводиться зі згоди тих, ким вони управ­ляють. Французька Декларація прав і свобод людини 1789 року проголошувала, що тільки невігластво і нехтування правами лю­дини є єдиними причинами суспільних бід. У ній робився акцент на природному характері рівноправності і свободи людей і прого­лошувалися як природні і невід'ємні права на свободу, власність, безпеку і опір пригніченню.Починаючи з перших 10 поправок до Конституції США, які дістали назву Білля про права, права і свободи людини і громадя­нина набувають конституційного авторитету.

Загальна декларація прав і свобод людини, прийнята Гене­ральною Асамблеєю ООН у 1948, виходить з того, що саме ви­знання гідності, яка властива всім людям, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості і загально

го миру. У 1966 році ООН приймає два провідних Міжнародних пакти про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні і культурні права, які разом з Декларацією становлять так звану Хартію прав людини.

Тільки під егідою ООН за післявоєнні роки було розроблено і прийнято понад 50 декларацій і конвенцій з питань прав людини. Багато таких документів приймалося й іншими міжнародними організаціями — ЮНЕСКО, Міжнародною організацією праці тощо. На шляху становлення сучасного інституту прав і свобод людини помітну роль відіграють Документи Конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав — учасниць НБСЄ, Заключний документ Гельсінської наради дер­жав (1992 рік)і низка інших важливих документів.

Україна ратифікувала основні міжнародні документи про права людини, і тому згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства.

Вперше на конституційному рівні в Конституцію України 1996 року був включений окремий розділ, спеціально присвячений даній тематиці: «Права, свободи і обов'язки людини і громадяни­на». Стаття 3 Загальних положень Конституції України, які ха­рактеризуються підвищеними конституційними гарантіями, закріплює як вихідну засаду правової демократичної соціальної державності положення про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх га­рантії повинні визначати зміст і спрямованість діяльності укра­їнської держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод лю­дини розглядається Конституцією України як головний обов'язок держави. Так, не допускається згідно з Конституцією України внесення до неї змін, якщо вони спрямовані на ліквідацію або обмеження прав і свобод людини і громадянина.

З точки зору часу і конкретно-історичних умов виникнення тих чи інших прав і свобод людини і громадянина розрізняють три їх покоління.

Першим поколінням прав і свобод людини і громадяни­на є засновані на традиційних ліберальних цінностях права і сво­боди, які визначали межі втручання державної влади у сфери гро­мадянського суспільства і особистого життя людей, відображали пафос буржуазних революцій XVII — XVIII століття — право на свободу думки, совісті і релігії, на рівність перед законом, на участь в управлінні державою, на недоторканність особи і т. ін.

Друге покоління прав і свобод людини і громадянина пов'язане з боротьбою людей за поліпшення свого соціально-економічного становища та культурного рівня. На межі XX сто­ліття були висунуті нові ідеї соціального реформування суспіль­ства з метою пом'якшення класового протистояння в суспільстві, зменшення різниці між бідністю та багатством. Для цього в Німеччині вперше законодавчо впроваджується єдина система соціального страхування, проголошується право на працю, на соціальне страхування в разі захворювання, по старості тощо. Думка про соціальну захищеність громадян стає провідною серед прихильників соціалістичних та соціал-демократичних політич­них течій, ідей соціальної державності. У міжнародно-правових документах, і передусім у Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, конституціях розвинених країн Європи та Америки соціально-економічні права набувають всебічного розвитку і дістають юри­дичне закріплення.

Третє покоління прав і свобод людини і громадянина формується після Другої світової війни. До нього належать такі права і свободи, особливість яких полягає в тому, що вони здійснюються не окремим індивідом, а колективно: право на мир, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на соціальний і еко­номічний розвиток, на міжнародне спілкування тощо.

< Попередня   Наступна >