Головне меню
Головна Підручники Теорія держави та права Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік Розділ X § 1. Концепція правової держави: історія виникнення та розвитку

Розділ X § 1. Концепція правової держави: історія виникнення та розвитку

Теорія держави та права - Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік
46

Розділ X

ПРАВОВА ДЕРЖАВА

§ 1. Концепція правової держави: історія виникнення та розвитку

Пошук шляхів втілення ідеї про щастя на землі, свободу від страху і злиднів здійснювався протягом всієї історії. Писалися трактати, народжувалися теорії, щось вмирало, але найцінніше, найсуттєвіше відбиралося і зберігалося, щоб з часом з цих розрізнених фрагментів людство реалізувало свою споконвічну мрію про найкращий державний устрій. У процесі цього пошуку важливе місце займають реформи Солона і виведена Протагором формула про те, що мірою усіх речей є людина, і вчення Арістоте-ля, який виголосив, що держава, яка складається з «середніх лю­дей», матиме найкращий державний устрій, а закон має панувати над усім. Сприйнята була і думка Цицерона про те, що народ — це не будь-яка спільність, а спільність людей, пов'язаних між собою згодою в питаннях права і єдністю інтересів. Особливу роль відіграло і християнство, яке виголосило принцип рівності людей перед Богом незалежно від соціального стану і національності, що стало основою для утвердження поваги людини однієї до одної.

Проте впродовж тривалого часу такі теорії залишались пере­важно літературним явищем. Ситуація докорінно змінилася напри­кінці XVIII століття, коли з'являються політико-правові концепції, яким була притаманна докладна теоретична розробка питання про цілі суспільства і способи їх досягнення, про співвідношення дер­жави і права, держави і суспільства та індивіда. Особливе місце се­ред них посідає вчення про правову державу, історія утвердження якого ілюструє певні етапи в процесі розвитку державності Нового і Новітнього часу в країнах Європи і Північної Америки.

Термін «правова держава» (КесЬїзїааї) в науковий обіг увійшов на початку XIX століття. Вперше його було вжито у пра­цях К. Т. Велькера (

1813 р.) та Р. фон Моля (1833 р.), що відкрило шлях для широко використання даного терміна у філософській та політико-правовій думці. Однак, не дивлячись на досить пізню його появу, зачатки відповідної теорії у вигляді окремих ідей і принципів існували здавна.

Гуманістичні ідеї античних філософів були суттєво розвинуті у працях таких видатних мислителів епохи Відродження, як Г. Гроцій, Дж. Локк, Ш. Мотеск'є, Ж.-Ж. Руссо та ін. Вони безпосеред­ньо підготували становлення теорії правової держави, яка на мо­мент свого започаткування стала символом протесту проти теорії і практики поліцейської держави.

Поліцейська держава, найбільш відомим пред­ставником якої був X. Вольф, була започаткована наприкінці XVII століття і об'єктивно сприяла виникненню теорії освіченого абсолютизму. Розпочавши з охорони безпеки, привласнивши в подальшому виняткове право здійснювати повноваження щодо забезпечення суспільного добробуту, ця держава з часом зако­номірно вдається до крайнощів поліцейської регламентації. Пере-- бравши на себе керівництво всіма видами людської діяльності, во­на паралізує розвиток громадянського суспільства, процес звіль­нення особистості від всебічного піклування з боку влади. У наш час поліцейську державу заведено розглядати як ідеальний тип для протиставлення правовій державі.

Критики поліцейської держави ставили перед собою завдан­ня, з одного боку, щодо вирішення питання стосовно визначення кордонів діяльності державної влади, меж її втручання у приват­ну сферу, а з іншого — надання індивіду статусу громадянина і суб'єкта права.

В епоху переходу від феодалізму до капіталізму вирішального значення набувають проблеми політичної влади та її поділу. Ви­разником правових уявлень буржуазії був англійський мислитель Дж. Локк, який обґрунтував правовий принцип індивідуальної свободи як свободи слідування власному бажанню в усіх випад­ках, коли цього не забороняє закон. У його трактуванні ідея па­нування права повинна була втілитися в державі, в якій здійснено поділ влади на окремі гілки. При цьому передбачалося, що діяль­ність кожної з них повинна бути обмежена законом, який від­повідає природному праву і забезпечує невід'ємні права і свободи індивіда. Висловлені Дж. Локком ідеї були розвинуті ПІ. Мон-теск'є у творі «Про дух законів» і трансформовані у принцип поділу влади, що розглядається як одна з найважливіших засад правової державності.

Невід'ємним елементом теорії правової держави є також роз­роблена Ж.-Ж. Руссо концепція народного суверенітету, що за­снована на ідеї, згідно з якою держава виникає внаслідок суспільного договору, а відтак перебуває на службі у суспільства. Сформульовані Дж. Локком, Ш. Монтеск'є та Ж.-Ж. Руссо ідеї починають сприйматися і використовуватися в практиці державного будівництва ще наприкінці XVIII століття, свідченням чого стає Конституція СІЛА 1787 року і Французька Декларація прав людини та громадянина 1789 року, а також ряд інших право­вих актів.

Батьком теорії правової держави традиційно вважають німець­кого філософа І. Канта, хоча він і не вживав терміна «правова дер­жава», а обґрунтовував ідею правового державного влаштування. Державу він розумів як єднання певної кількості людей, які підпо­рядковані законам. Створення юридично завершеного поняття «правова держава» пов'язане з ім'ям іншого німецького мислителя Р. фон Моля, який визначив правову державу як конституційну, що заснована на конституційному закріпленні прав і свобод люди­ни, на забезпеченні їх судового захисту.

Одним із варіантів теорії правової держави вважають кон­цепцію панування права, яка розроблялася і реалізовувалася в країнах англосаксонської політико-правової традиції. На відміну від свого континентального аналога, в якому наголо­шується на забезпеченні передусім правопорядку, в даній кон­цепції увага зосереджується на ідеях обмеження влади держави, забезпечення розвитку вільного правового суспільства, станов­лення і функціонування сильного і незалежного суду, що стоїть між особистістю і владою.

Загальновідомо, що теорія, якщо вона претендує на вирішен­ня найбільш актуальних проблем суспільного життя, має спира­тися на історичні національні традиції. їх наявність значною мірою обумовлює успіх реалізації такої теорії. Стосовно право­вої держави можна констатувати, що в Україні такі традиції існу­ють. У розвиток вчення про правову державу наприкінці XIX — на початку XX століття зробили свій внесок і українські філософи та юристи (М. Драгоманов, С. Котляревський, М. Палієнко та ін.). Постановці питання про необхідність розбудови державного ла­ду України відповідно до принципу правової держави сприяло усвідомлення суспільством думки про необхідність обстоювання основних прав і свобод людини, підкорення держави праву тощо. Такі зміни в суспільній свідомості стали можливими завдяки філософським пошукам і діяльності Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Драгоманова, М. Палієнка, М. Грушевського, В. Винниченка та інших. Одні з них більше акцентували увагу на праві кожної лю­дини на гідні умови життя, відстоюючи ідею активного втручання держави в соціальні відносини, інші, навпаки, піддавали критиці саме прояви патерналістської турботи держави про своїх громадян і передусім надавали пріоритетного значення свободі особис­тості, принципу формальної рівності. Так, М. Драгоманов у своєму проекті «Вольньїй союз — вільна спілка» наголошував на ідеях про пріоритетне значення прав і свобод людини, на критиці централізму і відстоюванні ідеї про розвиток місцевого самовря­дування. Відстоював він і думку про те, що між природним правом як морально-ціннісним регулятором і правом чинним — «грома­дянськими законами», має бути «спорідненість», а здобуття дер­жавності нерозривно пов'язане з додержанням прав людини. Обґрунтування взаємозв'язку між громадянськими і природними правами і свободами людини, яке здійснив М. Драгоманов, стало суттєвим оновленням західних ліберальних вчень. Він, зокрема, довів, що людина не може відчувати себе по-справжньому вільною тоді, коли пригнічується весь народ. Без задоволення національних прав людини не може бути й мови про свободу і розвиток людської особистості. Наголошував М. Драгоманов і на необхідності поділу влади в державі, підкреслюючи, що належ­ний захист прав і свобод людини може забезпечити тільки неза­лежна судова влада, урівноважена з законодавчою і виконавчою.

У XX столітті окремі положення ліберальної концепції широ­ко застосовувалися в практиці багатьох політичних сил. Так, ідеї, що становлять зміст теорії правової держави, чітко простежу­ються в проектах Конституції УНР — «Проект Правительствен-ної Комісії по розробленню Конституції Української держави» і в проекті професора О. Ейхельмана. Аналіз їх положень, взятих у своїй єдності і взаємозв'язку, дозволяє зробити висновок про те, що конституційні проекти УНР містили більшість принципів і положень, які становлять зміст правової держави.

У роки радянської влади ідея правової держави в Україні піддається нищівній критиці і характеризується як буржуазна. Проте у працях українських правознавців, які були змушені емігрувати за кордон, ця ідея продовжувала розвиватися. Так, С. Дністрянський у роботі «Загальна наука права і політики» (Прага, 1923 р.) писав, що правова держава — це держава, яка має на меті стати осередком усього права, організувати загальну охо­рону громадян та налагодження всього адміністративного апара­ту якраз для того, щоб право мало свою вихідну точку.

Повернення вітчизняних правознавців до досліджень проб­лем становлення та функціонування правової держави відбу­вається в середині 80-х років під час перебудови. Однак особли­вої актуальності ці розробки набувають після прийняття Декларації про державний суверенітет України, в якій було проголоше­но прагнення українського народу до побудови правової держа­ви, та прийняття Конституції 1996 року, в якій було продекларо-вано курс на розбудову України як незалежної і суверенної, де­мократичної, соціальної і правової держави.

Політичні, соціально-економічні зміни, які відбулися в Укра­їні, змусили по-новому оцінити поняття держави і особи, їх спів­відношення та взаємозв'язок, межі дії державної влади і нарешті відродити концепцію правової держави не тільки як теоретичну проблему, але і як практичну ціль.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук