Розділ XIV

ПРАВО, ЕКОНОМІКА, ПОЛІТИКА

§ 1. Поняття відносної самостійності права

Усі так чи інакше пов'язані між собою явища соціальної дійсності доповнюють і збагачують одне одне. Завдяки цьому можливе пізнання права як конкретного цілого і всієї системи різноманітних відносин.

Поширене до розпаду Союзу РСР твердження про те, що зміст права є похідним від економіки, було проявом вульгарного еко­номізму. Тому слід відхилити спрощене уявлення про те, що нор­ми тільки юридично виражають економічні процеси суспільного життя, протоколюють економічну діяльність. Насправді на фор­мування права і його зміст впливають спадковість, міжнародні, організаційно-управлінські, демографічні, релігійні фактори, за­гальний рівень культури суспільства тощо. Не випадково в науці відмежовують юридичні відносини від інших соціальних відносин, оскільки вони мають свою власну, «паралельну» історію. З момен­ту свого виникнення право набуває відносної самостійності щодо суспільства, держави, економіки, волі правлячих сил, звичаїв, мо­ралі, корпоративних та інших соціальних норм.

Відносна самостійність передбачає наявність не менше двох компонентів, які перебувають у причинній або функціональній взаємодії. Відносна самостійність права вказує на його чільну роль, першість стосовно інших явищ дійсності. При цьому абсо­лютної, самодостатньої самостійності, відокремленості від зовнішніх чи внутрішніх факторів у складних соціальних систе­мах бути не може. Така властивість права дозволяє без обмежень використовувати набутий корисний досвід у регулюванні су­спільних відносин.