64

---

§ 4. Право і звичай

Звичай більшою чи меншою мірою відомий усім правовим сис­темам, проте його регулятивна роль та особливості взаємодії із правом мають велику розмаїтість в сучасному світі. Це успадко­ваний стереотипний спосіб поведінки, який є звичним і досить відомим для членів окремого суспільства чи соціальної групи внаслідок постійного і одноманітного його застосування до то­тожних життєвих ситуацій. Слід насамперед відмежувати звичаї, що збереглися як пережиток минулого і не відповідають сучасно­му розумінню гідності і свободи особистості, від звичаїв, вироб­лених у процесі спільної діяльності людей і корисних для держа­ви та суспільства.

Звичаї, що віджили (наприклад, кровна помста, примушуван­ня до вступу в шлюб, одруження з малолітніми та ін.), прямо за­бороняються і витісняються за допомогою юридичних норм з практики розвинених держав. Звичаї, корисні для держави і суспільства (наприклад, звичаї в галузі земле - і водокористуван­ня, торгівлі, мореплавства, шлюбних, політичних та інших відно­син), підтримуються державою шляхом створення умов для їхньої реалізації і захисту. Проте до більшості звичаїв юридичні норми байдужі.

Нормам права і звичаям притаманні такі спільні ознаки: вони є загальнообов'язковими правилами поведінки людей, що розра­ховані на кількоразове застосування до невизначеного кола осіб, можуть бути формами інших соціальних норм.

Водночас норми розрізняють за такими критеріями. За походженням: звичаї виникають поступово внаслідок постійного відтворення стереотипних варіантів поведінки в подібних життєвих ситуаціях; норми права й приписи складають­ся внаслідок взаємодії суб'єктів повторювальних суспільних відносин і подальшого закріплення останніх у джерелах права. За вольовою спрямованістю норм: звичаї висловлюють волю певної соціальної групи або територіал

ьної спільності; правові при­писи висловлюють погоджену волю держави і всього суспільства. «Г, За формою вираження: звичаї виражаються в поведінкових традиціях, звичках членів певного суспільства; правові приписи являють собою деталізовані правила про бажану, дозволену чи заборонену поведінку, а також зафіксовані в нормативних ак­тах — законах, указах, постановах, рішеннях і т. ін. За часом набуття чинності: звичаї виникають поступово й так само відмирають; правові приписи набувають чинності в чітко встановлений строк і так само скасовуються.

За способом забезпечення виконання: слід констатувати від-сутність особливого механізму забезпечення звичаю, який вико­нується через звичку. Звичаї на відміну від норм права при вико­нанні не становлять системи через. їх багатоманітність, вони не зв'язані між собою і регулюють лише окремі сторони суспільних відносин.

Співвідношення правових і звичаєвих норм може бути досліджене за такими напрямками.

Звичай може бути тільки додатковим (субсиліарним) джере­лом щодо правових норм. Наприклад, у цивільному спорі сторо­ни можуть посилатися на існуючий у даній місцевості спосіб зем­лекористування або користування водоймищем. Якщо суддя в процесі розгляду справи встановить наявність такого звичаю, він, приймаючи рішення у справі, має можливість додатково посила­тися поряд з нормою законодавства на звичай цієї місцевості.

По-друге, звичай може застосовуватися не тільки як право. а і як самостійне джерело чи навіть проти норм писаного права за наявності суперечностей між ними. Застосування звичаю проти нормативного права більш характерне для традиційних правових систем, хоча зустрічається навіть у континентальній Європі.

< Попередня   Наступна >