218

---

Розділ ІІ. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПРАВОВОЇ СТАТИСТИКИ ТА ЗНАЧЕННЯ ЇЇ ПОКАЗНИКІВ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРАВОПОРЯДКУ

§ 1. Поняття правової статистики та історія її розвитку в Україні

В попередньому розділі було визначено, що правова статистика є однією із галузей статистичної науки. На території нашої країни цей термін почав існувати лише з 1980 р., коли вперше було опубліковано навчальний посібник з такою назвою. До цього учбова дисципліна і підручники мали назву “Судова статистика”. Але як учбова дисципліна “Правова статистика” в навчальних закладах почала викладатися лише у 1986 р.

Термін “правова статистика” на відміну від терміну “судова статистика” значно краще характеризує сутність даної галузі статистики, яка своїми по­казниками відображає кількісну сторону різних соціальних явищ, пов`язаних із застосуванням норм права і реалізацією правової відповідальності: харак­теризує рівень, структуру і динаміку, причини та умови проявів різних правопорушень і заходи по боротьбі з ними в конкретних умовах простору і часу.

Історично назва “судова статистика” склалася за часів царської Росії. Тоді ще не існувала статистика органів дізнання і досудового слідства, адмі­ністративно-правова статистика та інші галузі статистики. У науковий обіг в нашій державі цей термін було введено на початку 30-х років ХХ століття, коли виникла концепція так званого “судового права”, яке повинно було пов­ністю замінити такі наукові дисципліни, як кримінальний та цивільний про­цес, а також організацію судових та правоохоронних органів. Проте ця кон­цепція не витримала перевірки часом і повністю зникла з наукового обігу наприкінці 30-х років. А назва навчальної дисципліни “судова статистика” зберігалася до початку 80-х років.

Велике значення для розвитку правової статистики мають праці А.М.Ра

­дищева (1749-1802). Як відомо, Олександр І запросив Радищева до участі в “комісію щодо розробки законів”. В 1802 році з`являється його проект “ Про законоположення”, який істотно вплинув на початок організації збирання звітних даних міністерствами внутрішніх справ і юстиції. В цій роботі розкрив можливості і зміст кримінальної статистики для законотворчої діяльності. Він вважав, що розробка нових гуманних законів можлива лише тоді, коли в розпорядженні комісії будуть знаходитися статистичні дані, які в повному обсязі будуть висвітлювати злочинність з різних боків. Він запропонував систему таблиць (“відомостей”),які необхідні, з його точки зору, для розробки нових законів в області окремих галузей права, а також розробив програму статистичного дослідження злочинів і покарань, випередивши в цьому питанні на багато років західноєвропейських вчених. Але владні структури того часу не звернули на це ніякої уваги. Його праця не була надрукована.

Вважаємо, що організаційно кримінально-правова статистика на терито­рії нашої країни почала формуватися з 1802 року, коли були запроваджені Міністерство внутрішніх справ і Міністерство юстиції, які почали система­тично одержувати і досліджувати дані про різні кримінально-правові явища.

Збирання різних статистичних даних існувало і до цього терміну часу, але воно не носило систематичного характеру. Як правило, в цих даних не було відомостей про злочини, осіб, які їх вчинили, а також про діяльність щодо виявлення цих фактів.

Тому і вважається що Маніфестом від 8 вересня 1802 р. було положено начало нової системи державної кримінально-правової статистики. Цим Ма­ніфестом уся статистика Міністерства внутрішніх справ поділялась на основ­ну і поточну, яка включала повідомлення “по предметам поліції”. Ці “пред­мети” повинні були виявити усі діяння, які порушували правопорядок, а також давати дані про результати роботи органів поліції.

В цих звітах зустрічається незначна кількість цифр, але вони є і за їх до­помогою можна провести деякі порівняння, а також обчислити узагальнюючі показники, наприклад, кількість вбивств і самогубств на 10 тисяч населення.

Позитивним в цей час було і те, що ці звіти міністерств друкувалися.

В цей же час статистика як обов`язковий предмет вводиться в гімназіях і університетах. В 1804 році в імператорській Академії наук відкривається кафедра статистики, вченим якої було дозволено користуватися офіційними матеріалами в казенних установах, хоча дані про політичні злочини і фінанси вважалися державною таємницею.

З 1804 року до 1917 року усі губернатори повинні були представляти Міністерству внутрішніх справ, а потім Міністерству поліції (воно було засновано в 1811 році) щорічні звіти з числовими додатками. На базі цих даних можна було встановити кількість злочинів, кількість злочинців ї їх ценз. Крім того вони надсилали щомісячні звіти про “Особливі події”, на базі яких розроблялися і складалися “Особливі події в імперії”.

В 1823 році дійсний член Російської академій наук К.Ф.Герман зробив доповідь про кількість вбивств та самогубств у Росії за 1819-1820 роки. В своїй доповіді, значно раніше ніж Кетле (на 13 років), він висунув ідею, про закономірності розвитку злочинності і її причинної обумовленості. В цій доповіді він доказав зв`язок насильницької смертності від соціальних явищ. Доповідь була надіслана Президенту Академії наук А.С.Шишкову, який її признав політично шкідливою, що призвело до того, що ім`я цього російського вченого на довгий час було забуто.

 

Основним джерелом даних про злочинність була статистика Міністерст­ва юстиції, яке відповідно до маніфесту від 25 червня 1811 року проводило устрій судів цивільних і кримінальних. На базі одержаних з місць (губернські судові органи) матеріалів міністерство складало щорічні звіти про свою діяльність. Усі справи по кожній губернії поділялись на 6 груп: 1) “цікаві”, тобто цивільні; 2) кримінальні; 3) слідчі; 4) заборгованість по векселям та за­позиченим листам; 5) суперечні та апеляційні; 6) безсуперечні по приписам, вимогам і клопотанням. По кожній губернії також наводилися дані про кількість підсудних, а також про кількість осіб, які утримувалися під вартою.

Починаючи з 1830 року звіти Міністерства юстиції стають дійсно стати­стичними, вони включають до себе від 25 до 40 таблиць, які супроводжують­ся пояснювальною запискою. Ці таблиці були сконструйовані по балансово­му методу, що давало змогу контролювати вірність заповнення граф. При цьому ніхто не звертав увагу на те, що деякі справи обліковувалися у зв’язку з переходом з однієї інстанції до іншої декілька разів, що істотно спотворю­вало реальну картину.

Після організації в 1834 році губернських статистичних комітетів з`явля­ються огляди з питань злочинності, які вони друкували.

В 1852 році статистичне відділення Міністерства внутрішніх справ було перетворено в статистичний комітет, який з 1857 року став називатися Цент­ральним статистичним комітетом. Цьому комітету доручалося збирати, кри­тично перевіряти, приводити в порядок в обробляти усі статистичні дані, які необхідні уряду.

З метою контролю за діяльністю слідчого апарату, який з 1860 року було відділено від поліції і підпорядковано судовим органам, з цього періоду Мі­ністерство юстиції встановило спеціальну звітність (за два місяця і щорічну), яка дозволяла контролювати діяльність органів досудового слідства.

Облік злочинів крім вказаних міністерств в цей період проводили і тюремні органи.

В цей час з`являється багато робот по так званій моральній статистиці, важливішим розділом якої є кримінально-правова статистика. На Міжнарод­ному статистичному конгресі в Гаазі А.Кетле навів 180 різних визначень мо­ральної статистики. Поняття моральної статистика, а також її найменування в науковий обіг ввів французький адвокат при апеляційному суді і Парижі А. Геррі (1802 – 1867), який в 1833 році надрукував роботу під назвою “Досвід моральної статистики Франції” Хоча деякі вважають У. Петти “батьком мо­ральної статистики”. Геррі вважав, що “в каждом общественном союзе име­ется известная склонность к преступлениям, и путем разработки обширного уголовно-статистического материала стремился определить важнейшие сто­роны преступности».Питаннями моральної статистики ще раніше займалися представники школи політичної арифметики – Д. Граунт, Е. Галлей, У. Пет­ти, Е. Дюкпетьо (1804 – 1868) і багато інших дослідників західно­європейських, роботи яких були відомі. Усі ці дослідження знаменували перший етап у розвитку моральної статистики – пошук нових факторів, які підтверджують наявність закономірностей в розвитку суспільних явищ. Вважається що цей період продовжувався до середини ХІХ сторіччя.

Найбільш істотне значення в дослідженні соціально-правових явищ зро­бив бельгійський вчений Кетле (1796-1874), який звернув увагу на повторю­ваність кримінальник явищ, встановив закономірність у проявах злочинності. Він був переконаний в тому, що існує стабільність кількості щорічно вчине­них злочинів і на цій основі намагався вивести закономірності руху злочинності.

Значний внесок в розвиток правової статистики цього періоду було зроб­лено у 60-і роки ХІХ століття. В цей період з`явилась значна кількість науко­вих праць, завдяки яким кримінальна статистика була суттєво вдосконалена. В першу чергу слід назвати праці Е.Анучіна про засланих, Н. Неклюдова про вік злочинців. Кримінально-статистичними дослідженнями займалися П.М.Ткачев, Ю.Е Янсон, А.І.Чупров і інші.

Судовою реформою 1864 р. були передбачені щорічні публікації даних про усі кримінальні справи. В 70-ті роки стали формуватися офіційні збірни­ки статистичних відомостей по кримінальним справам, вступні нариси до яких писав проф. Є.Н.Тарновський. Відомості про злочинність за 1874–1894 р.р. були надруковані в збірнику “Итоги русской уголовной статистики”, а за 1905–1915 р.р. – у “Ежегодных сборниках статистических сведений Мини­стерства юстиции”.

З 1872 р. до 1909 р. діяла “купонна система” реєстрації кримінальних справ, що дозволяло Міністерству юстиції стежити за рухом кожної кримі­нальної справи. Сутність “купонної системи” полягала в тому, що до кожної порушеної кримінальної справи підшивався спеціальний зошит (відомості про провадження справи), який складався із 12 купонів. Кожний купон відоб­ражав ту чи іншу процесуальну стадію розгляду кримінальної справи. Запов­нення купонів було обов`язковим. Його заповнювали особи, які розглядали кримінальну справу, і вони ж несли персональну відповідальність за повноту і достовірність відповідних даних. Таким чином, “купонна система” дозволя­ла контролювати рух кожної кримінальної справи і встановлювати, які про­цесуальні дії щодо неї проваджені. Але після скасування “купонної системи” важко було встановити, де знаходиться та чи інша кримінальна справа, і які процесуальні дії щодо неї були проваджені. Але ця система мала і негатив­ний момент – виключну складність і громіздкість.

Купонна система не була єдино можливої системою в організації кримі­нально-правової статистики цього періоду. Міністерство юстиції одночасно з нею збирало складну звітність від усіх закладів, яка в більшості своїх показників дублювала “купонну систему”. За даними, які наводить М.М.Гер­нет, в 1914 р. до Міністерства юстиції подавалось 4407 річних, піврічних і інших звітів судових установ за 83 формами.

Таким чином, в період ХІХ сторіччя на території нашої країни були зак­ладені основи обліку правових явищ і їх наукового аналізу. Але організація її в цей час не давала змоги встановити дійсні розміри злочинності в країні. Підтвердженням значного погіршення організації кримінально-правової ста­тистики може також бути ліквідація “купонної системи” в 1909 році. Міні­стерство юстиції повністю її ліквідувало і залишило систему децентралізації звітності, що призвело до обчислення злочинності лише в особах, а також неможливості одержання даних про рух кримінальних справ.

За радянських часів було прийняте у 1918 році перше положення про ор­ганізацію державної статистики в країні. Відповідно до цього положення в органах державної статистики при ЦСУ РСФСР, а потім у 1923 р. при ЦСУ СРСР були створені відділи “моральної статистики”, які збирали дані про усі аморальні явища: правопорушення, злочини, алкоголізм, самогоноваріння, безпритульність неповнолітніх тощо. Відомості цей відділ одержував від усіх органів, які вели боротьбу з тим чи іншим аморальним проявом.

Відомості про злочинність, судимість і інші правопорушення аналізува­лися за участю крупних вчених: М.М.Гернета, Є.І. Тарновського, Ю.П. Ряді­на, О.О.Герцензона, Я.І. Куфаева, В.І.Харфіна та інших.

Для статистики злочинності найважливішою була монографія М.М. Гер­нета (1874 – 1953) «Моральная статистика», яка була надрукована в 1922 р., і в якій на значному статистичному матеріалі дореволюційної Росії було про­ведено детальний аналіз злочинності, включаючи аналіз сезонності злочинів, їх розподіл за часом доби.

Наприкінці 30-х років відділи “моральної статистики” в органах дер­жавної статистики були ліквідовані. Уся правова статистика організаційно стала будуватися лише за відомчою підпорядкованістю. Органи, що вели боротьбу з правопорушеннями, надсилали звіти тільки своєму вищому органу. Тривалий час навіть бланки документів первинного обліку не були уніфіковані. З кінця 30-х до початку 60-х років ХХ століття статистичні до­слідження правових явищ переважно зводилися до аналізу їх у рамках діяль­ності правоохоронних і судових органів. При цьому усі ці відомості мали гриф “для службового використання” або “таємно після заповнення”.

І лише у 1961 р., за ініціативою органів прокуратури, було впроваджено єдині бланки первинних документів для реєстрації злочинів в органах внут­рішніх справ і прокуратури. З цього часу і починає функціонувати єдина си­стема реєстрації злочинів в цих органах.

Починаючи з 1988 року усі правоохоронні органи повинні подавати до обласних управлінь державної статистики (або до управлінь статистики м. Києва, Севастополя, Автономної Республіки Крим) звіти про виявлені факти правопорушень і свою діяльність, крім даних про оперативно-розшукову діяльність. З цього ж року було знято і завісу таємничості з показників пра­вової статистики.

 

< Попередня   Наступна >