44

---

Глава 9

Соціальний конфлікт

§ 1. Конфлікт як соціальне явище

Як довела наука, конфлікти існують стільки, скільки існує людське суспільство. Прояви конфліктів різноманітні: вони можуть виникати між окремими особистостями в межах од­ного колективу і між колективами, між релігійними сектами і партійними фракціями, це можуть бути страйки і революції, жорстокі масові битви чи міжнаціональні зіткнення. Що ж та­ке конфлікт? Чи можна дати йому однозначне визначення?

Найбільш поширеною в західній літературі є думка Л. Козера (США), що конфлікт являє собою боротьбу за цінності й претензії на певний соціальний статус, владу і недостатні для всіх матеріальні блага; боротьбу, в якій метою конфліктуючих сторін є нейтралізація, заподіяння школи супротивнику або його знищення. Е. Гідденс додає, що конфлікт — це реальна боротьба між людьми або групами незалежно від того, які ви­токи цієї боротьби і які способи й засоби мобілізує кожна зі сторін. Конфлікт — це результат соціального напруження, яке виникає через незадоволення базових потреб людей і со­ціальних груп. Конфлікт також результат соціальної нерів­ності між людьми (П. Сорокін). Конфлікт — це і результат незбіжності цілей та інтересів людей (Дюркгейм, Парсонс). Соціальний конфлікт існує, коли дві або більше сторін впев­нені, що їхні інтереси, цілі діяльності несумісні. Ми розгляда­ємо конфлікт як сприйняття або упевненість сторін у тому, що їх прагнень не можна досягти водночас.

Що є предметом і об’єктом конфлікту? Під предметом, як правило, розуміють наявну об’єктивну чи уявну проблему, що і є причиною незгоди між сторонами. Кожна зі сторін за­цікавлена у розв’язанні цієї проблеми на свою користь. Пред­метом конфлікту є та основна суперечність, через яку і задля вирішення якої суб’єкти вступають у протиборств

о. Це може бути проблема влади, володіння цінностями, проблема пер­шості чи сумісності.

Об’єкт конфлікту — це матеріальні чи духовні цінності, во­лодіти чи використовувати які намагаються обидві сторони. Об’єктом конфлікту може виступати будь-який предмет чи елемент матеріального світу або соціальної реальності, що може бути предметом особистих, групових чи державних ін­тересів. Щоб стати об’єктом конфлікту, цей елемент має пе­ребувати на перетині інтересів різних соціальних суб’єктів, які бажають одноособово контролювати їх, причому зіткнен­ня інтересів має бути усвідомлене сторонами.

Конфлікт може й не мати явного об’єкта. Існують так зва­ні безоб’єктні конфлікти. Вони не базуються на взаємних прагненнях до контролю над чим-небудь. Наприклад, кон­флікт може статися через те, що перехожий зробив заува­ження хулігану. Розгортається суперечка, може статися бій­ка — конфлікт відбувся. Але тут немає об’єкта, володіти яким хотіли б обидві сторони. Просто один порушив мо­ральні уявлення іншого.

Щоб зрозуміти природу конфлікту і відрізнити його від схожих явищ, необхідно визначити його межі, тобто зовніш­ні рубежі у просторі й часі. У визначенні меж розрізняють три аспекти: просторовий, часовий і внутрішньосистемний.

Просторові межі визначаються територією, на якій відбу­вається конфлікт. Вони можуть бути мінімальними (кухня), але можуть бути і всесвітніми (наприклад світова війна). Чіт­ке встановлення просторових меж особливо важливо для міжнародних відносин, бо вони пов’язані з проблемою учас­ників конфлікту. У міжнаціональних конфліктах теж важли­во визначити територіальні рубежі для здійснення превен­тивних заходів, забезпечених правовими актами.

Часові межі — це тривалість конфлікту, його початок і кі­нець. Від того, чи вважати конфлікт розпочатим, продовженим або закінченим, часто залежить юридична оцінка дій учасників у той чи інший момент часу. Особливо це важливо для того, щоб правильно оцінити ролі учасників конфлікту і тих, хто при­єднався до нього у певні проміжки часу розгортання конфлікту.

Щоб визнати конфлікт розпочатим, потрібні як мінімум три умови: а) перший учасник свідомо й активно діє на шкоду другому; б) другий учасник усвідомлює, що ці дії спрямовані проти нього та його інтересів; в) у зв’язку з цим він і сам починає активно протидіяти першому учасникові. Тобто поки діє лише один учасник або однією чи всіма сто­ронами проводяться розумові операції (планування дій, протидій тощо), конфлікту як такого ще немає. Навіть агре­сивні дії, але однієї сторони, це теж ще не конфлікт. Кон­флікт починається як двостороння чи багатостороння пове­дінка. Щоправда, йому передують дії однієї зі сторін, що дає змогу визначити того, хто розпочав конфлікт. Закінчу­ється конфлікт неоднозначно: він може бути вичерпаний або припинений (докладніше зупинимося на цьому при розгляді динаміки конфлікту).

Що являє собою внутрішньосистемний аспект у визначен­ні меж конфлікту? Будь-який конфлікт відбувається у певній системі — сім’я, група співробітників, держава тощо. Кон­флікт між сторонами, що входять до однієї системи, може бу­ти глибоким, великим або приватним, обмеженим. У відно­синах сторін, де б конфлікт не відбувався просторово (кухня чи держава), є велика небезпека розростання, загострення взаємовідносин. Визначення внутрішньосистемних меж кон­флікту тісно пов’язане з чітким визначенням конфліктуючих сторін по всьому колу його учасників. Таким колом (іншими словами — елементами системи) є: а) безпосередньо проти­діючі сторони, а також можуть бути б) підбурювачі, в) пособ­ники, г) організатори конфлікту, д) радники, е) прихильники або ж) противники конфліктуючих сторін, з) третейські судді. Межі системи залежать від того, наскільки широке коло учасників заподіяно у конфлікті.

Конфлікт виконує дуже важливі для суспільства функції. Їх можна поділити на кілька великих груп. Перш за все виз­начимо позитивні та негативні. Хоч майже у кожній сфері людських відносин закладений конфлікт і хоч конфліктні епі­зоди є найзначнішими в житті людей і здебільшого зверта­ють на себе увагу, помилково вважати, що будь-яка взаємодія людей обов’язково пов’язана з конфліктом. Але конфлікт все ж таки виникає, і частіше він благополучно вирішується.

Людство виявило інтерес до вивчення конфліктів ще за біблейських часів. І тепер доведено, що конфлікт — невід’ємна частина життя суспільства і не завжди він має руйнівний характер.

Перш за все конфлікт є плідним грунтом для вивчення со­ціальних змін. Якщо люди незадоволені умовами свого жит­тя або політикою, вони повинні вступити в боротьбу з існую­чим порядком, інакше їм не добитися змін на краще. Майже кожен новий закон у цивілізованих країнах приймається в парламентах після тривалих дебатів і перехресного тиску груп з опозиційними інтересами.

Другою позитивною функцією соціальних конфліктів є те, що за їх допомогою вдається примирити законні інтереси людей. Більшість конфліктів не закінчується тим, що одна сторона виграє, а інша — програє. Зазвичай при задоволенні інтересів обох сторін вдається досягнути певного синтезу — виробляється інтегративна згода, що відповідає інтересам першої і другої сторін і, отже, тих великих груп, яких вони представляють. А якби, бажаючи уникнути конфліктів, люди не висували своїх вимог, навряд чи можна було б плідно вирі­шити важливі питання. З цієї точки зору конфлікт можна розглядати як творчу силу.

Третьою позитивно функцією конфлікту є те, що конфлікт об’єднує групу: без здатності до соціальних змін і без прими­рення й узгодження індивідуальних інтересів групова солі­дарність слабшає, а разом з тим зменшується й ефективність дії групи. В результаті можливий розпад групи. Отже, голов­ними характеристиками позитивних функцій конфлікту є вирішення проблем між сторонами, що протидіють. Соці­альний конфлікт, який перебуває під контролем, допомагає уникнути напруження у громадському житті, дає змогу вста­новити рівновагу та моральні відносини між людьми.

До позитивних належать також комунікативно-інформа­тивні та організаційні характеристики конфлікту. У ході зі­ткнення, протистояння люди краще пізнають одне одного, йдуть на зближення на спільній платформі. Конфлікт може бути стимулятором (заохоченням) та рушійною силою важ­ливих для суспільства соціальних змін. Конфлікт також фор­мує соціально необхідну рівновагу, переоцінку та зміну попе­редніх цінностей та норм суспільного життя. Позитивний конфлікт може бути гарантом розвитку суспільства шляхом викриття протилежних інтересів, створення можливостей для їх наукового аналізу та досягнення позитивних змін.

Але конфлікт має не тільки позитивні функції. Він може призвести суспільство до хаосу. На грунті конфліктів розпа­даються сім’ї, через конфлікт розпадаються колективи, через міжнародні та міжособистісні конфлікти гинуть люди.

Конфлікт може спричинити дезорганізацію у суспільстві, призвести його до кризи, а то й до катастрофи. Конфлікти не­гативно впливають на необхідні зміни влади, сприяють роз­колу в групах, класах та інших спільнотах. Тому всі гілки вла­ди повинні розробляти заходи щодо запобігання конфлік­там, ретельно має працювати правова система для подолан­ня конфліктів.

Справа в тому, що негативні наслідки конфлікту часто придушують його позитивні функції, а ці негативні наслідки зумовлюються застосуванням суворих тактик суперництва. І важко буває радіти позитивним результатам конфлікту, як­що він виливається у взаємні образи, погрози, насилля.

Відповідно до двох основних сфер суспільного життя кон­флікти можуть бути матеріальними та духовними.

Матеріальні функції проявляються у тому, що всі вони, в тому числі і юридичні, пов’язані з економічною стороною суспільного життя. Це матеріальний інтерес, вигода, втрата, тому конфлікт сприяє перегрупуванню соціальних сил, су­спільному прогресу (або регресу), розвиткові (або стагнації) матеріального виробництва. Юридичні конфлікти майнового характеру також ведуть до перерозподілу цінностей, вигод однієї та втрат іншої сторони. Духовна функція конфлікту про­являється у вигляді стимулятора швидких і глибоких змін у духовному житті. У процесі соціальних конфліктів руйнують­ся норми, ідеали, цінності, що склалися раніше, відбувається радикалізація суспільної свідомості. Конфлікт начебто пере­тинає процес звичної односторонньої оцінки того, що відбу­вається, і створює умови для того, щоб люди побачили су­спільне життя з іншого боку, який був закритий для них.

Зупинимося ще на одній характеристиці функцій кон­флікту, що показують особливості його впливу на соціум. Це сигнальна, інформаційна, диференціююча та динамізуюча функції.

Сигнальна функція полягає в тому, що вона немовби дає заявку на необхідність прийняття термінових заходів, сигналізуючи суспільству про соціальне напруження, спонукає його і перш за все керівні та правові органи до уважного вив­чення ситуації, перегляду нормативної бази тощо. Інформа­ційна функція близька до сигнальної, але вона ширша, ніж проста констатація про соціальне неблагополуччя. Кон­флікти завжди дають цінну інформацію про причини, що їх породили. Інформація стає важливим засобом пізнання су­спільних процесів. Диференціююча функція полягає в тому, що конфлікт призводить до соціальної диференціації. Наслідком соціального конфлікту є зміна соціальної струк­тури суспільства, яка розвивається за звичною схемою: спо­чатку це гостра поляризація протилежних протиборчих сил, далі інтеграція розрізнених сил і, нарешті, виникнення нових спільнот. Особливості динамізуючої функції полягають у тому, що в кожному соціальному конфлікті закладена можливість швидшими темпами розвивати суспільство, здійснювати соціальні зміни.

 

< Попередня   Наступна >