84

---

1.2. Функції соціології права

З особливою увагою необхідно ставитися до питання: для чого потрібна соціологія права?

Найважливіші функції соціології права, як і кожної наукової дисципліни, такі: теоретична ( методологічна ) та практична. Відповідно до цих двох основних функцій можна було б виділити дві моделі, два види соціології права: чисту соціологію права і прикладну соціологію права.

Однак і тут, як і в багатьох інших випадках, краще не роздвоювати науку, а говорити про єдину науку та її застосуваннях.

Для юридичної науки, яка звернена насамперед до окремої нормативної форми відбиття соціального буття, а простіше говорячи, до права як сукупності норм, використання соціологічних методів особливо важливо, бо воно допомагає виявити, в якому ступені ці норми реалізуються у реальному житті, чи нема розриву між належним і сущим, як оцінює дані норми громадська думка і т.д.

Внесок юридичної науки до комплексних досліджень проблем суспільного життя багато в чому залежить від того, в якій мірі вивчена соціальна обумовленість і ефективність права, розкритий соціальний механізм правового регулювання.

Тільки при цій умові можливий обгрунтований вибір і тих соціальних інтересів, фактів, норм і відносин, які можна санкціонувати юридичним законом, лише тоді і з'являється основа для визначення найбільш ефективних засобів впливу.

Однак галузеві юридичні науки все ще переживають труднощі при такій оцінці, а загальна теорія права може дати тільки принципові орієнтири, які необхідні, але не достатні для юридичного розв'язання конкретних соціальних проблем. Заповнити цей вакуум - завдання соціології права.

Наприклад, організація на науковій основі правотворч

ої діяльності держави, яка відповідала б інтересам широких мас. А для цього слід мати у своєму розпорядженні теоретичне знання, яке дозволяло б передбачити наслідки, які проектуються правових приписів.

Підстави для такого передбачення і дає соціологія права.

Вивчаючи громадську думку про право, відношення до нього різних верств населення, причини недостатньої ефективності деяких правових норм, соціологія права прагне насамперед одержати уявлення про фактичні мотиви, які управляють поведінкою населення в цілому, а також про мотиви поведінки різних соціальних верств.

Знання цих мотивів дасть можливість виявити той внутрішній рушій, на який може розраховувати законодавець або особа, яка впливає на суспільство.

Для того, щоб скласти цілісне й об'єктивне уявлення про вивчаємо правову систему, досягти певної практичної мети, використовуються як загальні методи процесу мислення, так і соціологічні методи: опитування, аналіз документів, спостереження, експеримент.

Теоретична (методологічна) функція соціології права забезпечує приріст теоретичних знань, уявлень про право, його функціонування та розвиток, а також про методологічні засади соціологічного дослідження.

Розкриваючи конкретні закономірності взаємодії суспільства та права, соціологічна теорія виконує функцію безпосередньої методології емпіричних досліджень права. Методологічна функція соціології права не тільки в тому, що вона теоретично орієнтує дослідника при роботі з емпіричним матеріалом ( постановка проблем, висунення гіпотез, пояснення фактів тощо ). Не менш важливо й те, що вона формулює вимоги до емпіричного аналізу права.

Призначення соціології права - виявити ті властивості самого права, які заважають його пізнанню, показати надзвичайну різноманітність практичних ситуацій, звертаючи особливу увагу на його повсякденну реалізацію, яка не призводить до судових спорів.

Інформаційна функція забезпечує одержання інформації про реальні юридичні явища, процеси, систематизацію такої інформації та формування уявлень про проблеми, що потребують вирішення.

Цю функцію збору відомостей, отримання даних соціологія права спонтанно виконувала з перших днів свого існування, що допомогло по - новому глянути на багато інститутів.

Не слід переоцінювати можливості цієї функції збору відомостей з конкретних проблем. Ій треба віддати належне в тому смислі, що вона спонукає до подальших досліджень, але було б помилково вважати, що з її допомогою можна зразу ж вирішити усі проблеми. Було б надто небезпечно поспішно надавати такій інформації загальне значення, не враховуючи інші можливі та невивчені аспекти.

Виявити та пасивно запротоколювати юридичні явища - цього ще мало. Ми бажаємо знати, чому або принаймні як виникли ці явища. Ми бажаємо знати причини речей.

Людський розум буває повністю задоволений лише тоді, коли пояснення здатне прийняти форму причинно-наслідкової закономірності, наукового закону, який не тільки розкриває, чому сталася дана подія, але й дозволяє передбачити її повторюваність у майбутньому. Соціологія права повинна займатися розробкою причинно-наслідкових законів.

Почнемо із законів розвитку, які називають також генетичними або історичними, оскільки вони виявляють, як одне юридичне явище з необхідністю заміняє інше, один правовий інститут - інший; як змінюються форми та аспекти одного й того ж явища чи інституту.

Структурні закони - це закони статичні, закони рівноваги. Вони відрізняються від законів розвитку тим, що беруть свій об'єкт в певний момент його існування, абстрагуючись від процесу його історичного становлення.

Структурні закони говорять про взаємозв'язок елементів в рамках одного й того ж інституту. Деякі такі взаємозв'язки та пропорції залишаються постійними в усіх правових системах, де зустрічається даний інститут. Така постійність - основа для появи структурного закону. В цьому зв'язку можна назвати закон відповідності або схожості форм. Цей закон говорить, що будь - який юридичний зв'язок припиняється у формі, зворотній тієї, за допомогою якої цей зв'язок виник.

Будь - яка наука рискує опинитися в полоні того різновиду інтелектуального самомилування, яке справедливо називають догматизмом. Правова наука надзвичайно наражається на ризик, бо, оперуючи обов'язковими для усіх правовими формулами і рішеннями, вона схильна ідентифікувати себе з владою.

Звичайно, право має свій внутрішній механізм критики, прикладом дії якого є оскарження судових ухвал і позов щодо перевищування влади. Але це обмежена критика, яка не виходить за рамки прийнятих правил гри. І коли названі вище засоби та шляхи виявляються вичерпаними, - вступає в дію правило - зафіксоване визнається істинним і безперечним.

Щоб перервати цю спокійну течію речей - смертельну, якщо вона триває досить довго, для усякої науки ( на недовгий час такий спокій необхідний ), потрібна критика, яка не зв'язана ніякими упередженими настановами; критика, яка не інтегрована у рамках даної системи. Юридична соціологія може з успіхом для права виконувати це завдання саме тому, що вона незалежна від нього. Це і є критична функція соціології права.

Критична функція соціології права повинна відповідати ряду вимог. Передусім, критика повинна бути вільною від зневаження свого об'єкта. Відносно права в цілому та його найважливіших інститутів діє презумпція її значущості та важливості для життєдіяльності суспільства.

Далі, слід суворо розпізнавати критику, яка заснована на вже отриманих результатах, і критику в стадії дослідження проблеми.

І нарешті, слід суворо додержувати право, яке критикують, доки воно не буде змінене під впливом критики.

Соціологія права йде бік о бік з традиційною юридичною наукою, яка повністю спрямована на практичну діяльність.

Найбільш явні сфери практичного застосування соціології права - мистецтво судити та законодавче мистецтво; юрисдикція та законотворчість.

Але існує ще одна сфера, а саме: мистецтво договору (частково обхоплене і тим, що цивілісти називають позасудовою практикою, наприклад, нотаріальною). Соціологія права і тут може виступати як практико-прикладна наука.

Втручання соціології права до сфери судової діяльності може чинитися у двох основних формах. В першому випадку вона виступає лише як допоміжний засіб, який використовує суд; мова йде про соціологічну експертизу.

У другому випадку мова йде про соціологічне тлумачення. Відзначимо, що суддя - не єдиний інтерпретатор закону: в цій ролі можуть виступати і юрисконсульти, але лише суддя може надати тлумаченню обов'язкову силу.

Можна виділити два види прикладної соціології законодавства. Перший вид - це прикладні дослідження, які вивчають лише механізм законодавчої діяльності, взятий сам по собі, безвідносно до змісту цієї діяльності ( зовнішня соціологія законодавства ).

Другий вид - прикладні дослідження, об'єктом яких є сам зміст законів. Це внутрішня соціологія законодавства, власне, вона і є законодавчою соціологією у власному розумінні.

Таким чином соціологія права утворює систему знань, які відображають правові явища як моменти життя суспільства. Вона виходить з того, що не тільки про право слід судити по суспільству, яке його створило, але й про суспільство можна судити по праву, яке їм створено.

Отже, соціологія права розглядає генезис, функціонування і розвиток права як соціально обумовленого феномена.

Питання про соціальну обумовленість права, про соціальні функції права, про соціальну природу права, про умови його суспільної дії й є змістом соціології права як наукового напряму.

Досліджуючи назване коло проблем, соціологія права не тільки виконує важливі загальнонаукові функції у рамках юриспруденції, але і вносить свій внесок у вирішення кардинальних завдань сучасної соціально-правової практики, які пов’язані з науковим забезпеченням реформ, що проводяться у країні, досягненням громадської згоди, попередженням і своєчасним розв’язанням соціальних конфліктів, створенням умов для стійкого правопорядку, реалізації прав і свобод особистості, затвердження у країні громадянського суспільства і правової держави.

 

< Попередня   Наступна >