97

---

РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ СОЦІОЛОГІЇ ПРАВА

Навіть в кінці ХХ століття соціологія права досить часто сприймається як “сором’язливий новачок” (Еванс) в системі соціальних та гуманітарних наук. Більш ніж столітня історія соціології права (а дехто її рахує тисячоліттями, починаючи з античності) обтяжена гострими дискусіями відносно її наукового статусу – можливостей в правопізнанні.

Соціології права довелось вести боротьбу на два фронти за своє існування. Вона мала могутніх противників як серед соціологів так і серед юристів, які з різних підстав заперечували саму можливість існування соціології права.

Юристи були занепокоєні тим, що соціологія права може зруйнувати уявлення про право як виключно норми, принципи регулювання. З іншого боку, соціологи, особливо на перших етапах її розвитку, були занепокоєні можливістю включення в соціологічну науку ціннісних уявлень, оцінок. Для них неможливо було виділити правову реальність з загального об'єкту соціальних досліджень, що мав тотальний характер.

З іншого боку, ті, хто намагався уникнути "конфлікту дисциплінарного статусу соціології та права" стверджували про нерівність принципово різних предметних областей та методів у соціології права (правових наук).

Ця методологія альтернатива ексклюзивізму (як соціологічного, так і юридичного) і сепаратизму, що перешкоджала становленню соціології права була подолана по мірі розвитку як соціології, так і юриспруденції.

Досить точно це визначив Орід, що зазначив, що "мало соціології" веде від права, а "багато соціології" повертає до права". "Мало права" веде від соціології, а "багато права" повертає до соціології" - не менш влучно додав Ж.Гурвіч.

Але процес подолання гносеологічних та соціальних перешкод

на шляху становлення соціології права проходив досить складно, досить часто виникали сумніви в її діяльності.

Констатація відсутності соціології права та заклики до її створення виявляються в юридичній та соціологічній літературі починаючи з кінця ХІХ століття і мало не до 80-х років ХХ століття. В кінці ХІХ століття програмні заяви про створення соціології права ("юридичної соціології") були проголошені Л. Дюгі, С. Муромцевим та іншими європейськими науковцями. В 1907 р. Р. Паунд наголошує на "необхідності соціологічної юриспруденції". Трохи згодом, в 1937 р., М. Тімашев констатує наявність не лише потреби але й "місця для соціології права в системі наук". В 1947 році Ж. Гурвіч зазначає, що "соціологія права знаходиться на етапі дисциплінарного вираження". Але тональність оцінок мало змінюється в другій половині XX ст. В 1965 р. Е. Шварц веде мову про "народження нової субдисципліни в американській соціології", а Д. Девіс називає свою спільну працю "першою американською спробою дати виклад соціології права". Такі ж заяви знаходимо і в європейської літературі тих часів (Р. Тревоз, А. Подгурецький та інші).

В зв'язку з цим виникає питання про можливість вести мову про соціологію права як сталу наукову дисципліну (чи субдисципліну ), що дійсно має свою історію, а не тільки численні спроби становлення ("проголошення"). Тому історичному дослідженню має передувати певний науковознавчий аналіз її формальних та змістовних ознак як наукової дисципліни (субдисципліни ). Згідно з поширеним в сучасному наукознавстві підходом до класифікації наук основними критеріями існування нової наукової дисципліни чи субдисципліни є наступні характеристики: а) визначеність об'єкту та предмету досліджень, наявність базових теоретичних концепцій, підходів, дослідницьких процедур; б) існування сукупності дослідників, що чітко визначають свою належність до цієї наукової дисципліни; в) функціонування інституційної бази (наукові установи, професійні асоціації, учбові курси в вузах, захист дисертацій, наукові публікації і т.і.); г) академічна спільнота визначає нову наукову дисципліну як нову галузь науки.

Ведучи розмову про історію соціології права, важливо визначити певні її змістовні ознаки, що мають слугувати за вихідні рамки аналізу. Серед них найважливішими, на наш погляд, є наступні. По-перше, соціологія права - це галузь наукових знань, що з точки зору об'єкта досліджень має міждисциплінарний характер, тобто вона сформувалась і розвивається на стику соціології та правових наук. По-друге, з точки зору традиційної класифікації наук (по суті позитивістської, але загальновизнаної і визначаючої як соціальну організацію науки, так і предметну структуру освіти) вона дає приклад "подвійної дисциплінарної інституціалізації". Тобто її можна розглядати і як спеціальну соціологічну науку ("Теорію середнього рівня" за Мертоном) і як спеціальну юридичну науку, що існує норму з теорією права, філософією права і т.ін., не складає "аспект", "зріз" "теорії держави і права".

По-третє, предмет соціології права - закономірності взаємодії соціального і правового в суспільстві, які складають ядро механізму правоформування. Вивчаючи специфічними теоретико-методичними засобами специфічний зріз соціальної реальності соціологія права має тісно взаємодіяти з іншими соціальними та гуманітарними науками, і, що особливо важливо в контексті нашої теми, її методологія є "відкритою" для включення до різних контекстів правознання (нормативістський, природоправовий і т.п.).

З урахуванням цих формальних та змістовних критеріїв (ознак) початковим станом розвитку соціології права як наукової дисципліни має визнаватись кінець ХІХ століття. І тут варто погодитись з Ж. Карбоньє, що "соціологія права надто сучасна по своїм теоретичним установкам, щоб від ідей минулого отримати таку ж користь, як це має місце, наприклад в філософії права". Хоча, починаючи з часів античності, з'явились теоретичні узагальнення та гіпотези, що "майже з соціологічних позицій" пояснювали взаємодії суспільства та права.

Історія соціології права, навіть з урахуванням означених хронологічних обмежень, насичена іменами, теоретичними школами, дискусіями, пересіченним з іншими галузями знань, і тому дуже складна для побудови історичного огляду.

Для відтворення внутрішньої логіки цього процесу західні дослідники досить часто намагаються виділити певні періоди (фази) цього процесу.

Наприклад, П. Селзнік виділяє три стадії в розвитку соціології права:

а) "примітивна або місіонерська стадія"; б) стадія "набуття соціологічного професіоналізму"; в) стадія, коли соціологи перестають виконувати "допоміжні ролі" та намагаються створити загальну теорію "права як соціального феномену".

Р.Томашич виділяє три етапи в розвитку соціології права. Перший,"європейський етап", відзначений діяльністю "батьків- засновників": М.Вебера, Е.Дюркгейма,Є. Ерліха, Л.Петражицького, Є.Пашуканіса, О.Жені, Г.Гурвича, К.Поппера, М.Тімашева. Їх дослідження були сфокусовані на аналізі взаємозв'язку між правом та соціальним розвитком, і маючи макросоціологічний характер повинні були відзначити загальнотеоретичні рамки соціології права. Цей період закінчився в 20-30 -х роках.

Другий, "американський етап", відзначається звуженням проблематики до переважно емпіричних досліджень, що розглядаються як підгрунтя "соціальної інженерії за допомогою права". Хоча ознаки такої орієнтації з'являються ще на початку ХХ ст. в працях не тільки американських, але й європейських дослідників, в повній мірі вона проявилась в "правовому реалізмі" та "соціологічній юриспруденції" Р.Паунда. Досяг свого піку на початку 60-х років.

Третій, "інтернаціональний етап", починається як реакція на обмеженість емпіричних підходів та наростаючу проблемність в розвитку західного права. Його найсуттєвішими ознаками були:

а) "ренесанс" класичних соціологічних чи соціально - філософських теорій права (Вебера, Маркса, Дюркгейма);

б) проби створення нових узагальнюючих теорій;

в) поєднання теоретичних досліджень з емпіричними соціальними дослідженнями та історичними дослідженнями.

Логіка (та структура) нашого історичного огляду буде враховувати наведені вище періодизації, але за основу ми візьмемо дещо інший підхід. На наш погляд, для розуміння логіки історичного розвитку соціології права і особливо, сучасного стану, необхідно виділяти три ключові фази, що в певному відношенні можуть не зовсім чітко розділятись участі, але які фіксують зміну якісних станів цієї галузі знань. Такими фазами є наступні:

а) становлення соціологічного підходу в правознавстві та виділення його теоретичного ядра - соціології права ("відкриття соціології - юристами, відкриття права - соціологами" М.Тімашев); б) оформлення основних великих ("класичних") теорій в соціології права: М.Вебер, К. Маркс, Е.Дюркгейм, Т.Парсонс; в) методологічні трансформації 60 - 90-х рр. 20 ст., завершення інституалізації соціології права як наукової дисципліни (субдисципліни).

 

< Попередня   Наступна >