77

---

3.5. Прогнозування у праві

Прогноз - це собливий різновид наукового передбачення. В соціології права прогнозування може застосовуватись як один з аналітичних методів соціально-правових досліджень, або як засіб інтерпретації (футурологічного характеру) конкретно-соціологічної інформації, що здобута. В той же час правове прогнозування е однією з важливих функцій соціології права як науки.

В методології соціологічної науки соціальному прогнозуванню відведено значне місце, адже воно дозволяє длосліджувати динаміку і перспективи розвитку соціальних процесів та явищ з метою підвищення єфективності й наукової обгрунтованості соціального програмування, проектування та управління в цілому. Специфічною особливістю соціального прогнозування, що також вирізнює й правовий прогноз, є високий ступінь взаємозв'язку між передбаченням і попередженням, який здатен призводити до єфекту самоздійснення в деяких випадках. Цього можна досягти за умов значної міри керованості того чи іншого соціального (правового) об'єкту, який досліджується, через впровадження прогностичних цілей, планів, проектів, програм і рішень.

Однією з головних умов наукової коректності щодо здійснення соціального (в т.ч. правового) погнозування виступає розуміння того, що прогноз не можна ототожнювати із спробами передбачення всіх деталей майбутнього в наслідок дії досить великої кількості макро- та мікрофакторів, і окремих специфічних чинників, опосередкуючих досліджувані феномени. Саме тому, закони суспільного розвтитку носять ймовірний характер, а прогностичні висновки найбільш коректно формулювати як тенденції або варіативні моделі. Прогнозування оперує категоріями "передбачення" і "передрікання" (вказівка), але водночас сам "прогноз" є науково опредмеченою формою їх реалізації. Якщо передбачення може втілюватися у формі складного передречення, навіть емоцій

ного передчуття та виявлятися у формі опису можливих або, бажаних перспектив, станів, рішень і проблем майбутнього, то передрікання (вказівка наперед) пов'язана з використанням інформації про майбутнє для цілеспрямованої діяльності щодо вирішення відповідно виникаючих проблем.

Упереджуючи вказівки (передрікання) в аналітичному арсеналі соціально-правового прогнозування сприймають традиційні форми:

1) цілепокладання (цілеспрямованість) - встановлення ідеально припущеного результату діяльності (напр., правова держава чи низький рівень злочинності);

2) планування - проекція в майбутнє людської діяльності заради досягнення певної мети в юридичній галузі, соціально-правових явищах;

3) програмування - встановлення послідовності конкретних заходів щодо реалізації планів;

4) проектування - утворення конкретних (варіативних) зразків майбутього стану правового об'єкту, опрацювання можливих елементів і деталей розроблених програм і управління через інтегруючий компонент - рішення.

Отже, прогноз передує плану та має дати імовірне описання можливого чи бажаного; але в директивному аспекті план-прогноз визначає шляхи і заходи по досягненню можливого і бажаного.

Правове (юридичне) прогнозування можна визначити як процес здобуття наукової інформації про тенденції розвитку і майбутній стан правового (в т.ч. державницького) процесу явищ і подій в соціально-правовій практиці, правових відносинах в цілому.

Необхідність правового прогнозування- спричинена потребами своєчасного відбиття соціальних настанов і запитів у правовому процесі; вимогами щодо ефективного вливу держави і права на соціальну практику і всі галузі суспільних відносин; характером і глибиною розвитку юридичної науки, зокрема використанням нею прогностики як гносеологічного й методологічного підходу.

Значення юридичного прогнозу, який можна розглядати як мету й результат правового прогнозування, полягає у наступному:

- він узагальнює і доводить інформацію про вплив різноманітних чинників на правові й державно-правові феномени і процеси;

- оцінює тенденції в динаміці громадських потреб щодо тих чи інших державно-правових явищ;

- визначає головні тенденції, напрямки, форми і періоди, що мають характеризувати розвиток певних юридичних об'єктів чи правових інститутів у прогнозованістроки;тощо.

Вибір проблеми правового прогнозування досить відповідальна справа, він має визначатися системою критеріїв: значення даної проблеми для розвитку юридичної науки і практики; перспективність проблем в аспекті онтології права; наявністю достатньою наукової та конкретно-фактологічної бази для прогностичного дослідження; врешті, науковою коректністю з точки зору вибірки й репрезентативності, верифікації масштабу і об'єкту (суб'єктів) спостерігання.

У методології прогнозування виокремлюють прогнози двох видів - пошуковий та нормативний.

Пошуковий прогноз - це визначення можливих станів досліджуваного феномена у майбутньому (напр., інваріантні моделі вдосконалення держави, правової системи тощо). Пошуковий прогноз будується за визначеною шкалою можливостей, згідно якої потім встановлюється ступінь імовірності явища (процесу), що прогнозується.

Нормативний прогноз - це визначення шляхів, напрямків, засобів і термінів досягнення можливих станів явища, які прийняті як мета (напр., тенденції оптимізації певних моделей правового регулювання; або подолання криміногенності, чи впорядкування, скажімо, судочинства; тощо). Нормативне прогнозування .також базується на розподілі ймовірностей, але у зворотньому напрямку - від передбачуваного стану до тенденцій, що спостерігаються.

За масштабом чи об'єктом юридичний прогноз може бути - територіальним (національно-державним, регіональним, місцевим); інституціональним (державні органи, політика, закон); особистісним (правосвідомість, поведінка, правова культура); громадським чи суспільним; інтегрованим або диференційованим. Якщо ж брати до уваги період часу, на який розраховано прогноз, то вирізнюють оперативні (поточні), коротко-, середньо-, довгострокові та наддалекострокові прогнози. Зокрема, у правовому прогнозуванні найчастіше вживають тактику коротко- і середньострокового прогнозу; довгострокове передбачення ж інколи застосовується у політико-правовому прогнозі.

Наукова сумлінність вимагає, щоб соціально-правові прогнози керувалися принципами системності, варіативності, логічної узгодженості. безперервності та наступності, веріфіційованості та рентабельності. Зокрема, обгрунтування ступеня імовірності, наприклад, зростання правової активності громадян, не можливо без оцінки можливості попередньої (априорної) перевірки надійності прогнозованих висновків у моделях чи варіаціях.

Предмет правового прогнозування безпосередньо виявляється через досліджувану юридичну, або ширше - соціально-правову проблему. Отже, юридичний прогноз можна запровадити щодо тенденцій динаміки і майбутнього стану:

- правової та політичної активності громадян;

- правової культури особи й суспільства; .

- представницьких, виконавчих чи судових органів державної влади;

- розвитку законодавства та вдосконалення правового регулювання;

- структури управління (зокрема, адміністративного);

- ступеню ефективності правотворчої та правозастосовчої практики;

- боротьби із злочинністю і зниження криміногенності;

- девіантної поведінки окремих осіб, соціальних груп, прошарків;

- криміналізація окремих верств населення чи певних галузей діяльності;

- і багато інших проблем. Зокрема, до прогностичної проблематки загальної теорії держави і права відносяться тенденції розвитку і функціонування держави, демократії і права; окремі спеціальні галузі права звертаються до методик профільованого прогнозу - еколого-правового, цивільно-правового тощо.

Фахівцями опрацьовано типову методику здійснення прогностичного дослідження. Структурно вона містить наступні етапи: передпрогнозна орієнтація (визначеня об'єкту, суб'єктів, предметної проблеми, мети і завдань, робочих гіпотез і методів, організації дослідження); прогнозивне поле (збирання даних, які впливають на об'єкт, по суміжним непрофільованим галузям прогнозу); вихідна (початкова) модель, тобто система параметрів і показників, які відбивають Структуру і характер об'єкту; пошуковий прогноз; нормативний прогноз; оцінка ступеню вірогідності (верифікація) та уточнення прогностичної моделі шляхом опитування експертів; вироблення рекомендацій щодо оптимізації рішень на основі порівняння прогностичних моделей.

В правовому прогнозуванні, як у будь-якому засобі соціального проектування, використовується комплекс різноманітних методів - фактографічний, статистичний, прогнозивна екстраполяція та інтерполяція, методи історичної аналогії, математичного моделювання, побудови "сценарієв", експертних оцінок та інші.

Зрештою, будуючи юридичний прогноз по будь-якій соціально-правовій проблемі, дослідник має враховувати комплексний характер соціологічної науки, що означає вивчати безпосередній та опосередкований вплив на об'єкт прогнозу системи макро-чинників (політичних, економічних, соціально-структурних, інформаційних, духовних, етнічних тощо). Правова реальність безперечно підлягає дії зовнішніх чинників, але доцільно розподілити їх на суттєві та другорядні, постійні та змінні, внутрішні та зовнішні, керовані та некеровані, стимулюючі та гальмуючі, контрольовані та неконтрольовані, позитивні або негативні. Таким чином, за цих умов, очікуваний результат правового прогнозу буде мати шанс найвищого зближення із передбачуваною правовою реальністю.

 

< Попередня   Наступна >