115

---

РОЗДІЛ 5. ПРАВОВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

5.1. Зміст і структура правової соціалізації особистості

Центральною проблемою особистості, з точки зору соціології, є проблема входження її у певні соціальні спільноти, бо тільки в межах цих спільнот відбувається реалізація на практиці суспільних і особистих інтересів (42, 98). Процес такого входження виступає як мета соціалізації. Змістом же його є засвоєння індивідом на протязі життя соціальних норм, культурних цінностей і діяльнісних принципів того суспільства, до якого він належить. Однією із фундаментальних сторін загальної соціалізації виступає правовий аспект соціалізації особистості. Він охоплює процес включення особистості у правові відносини, що виникають в суспільстві у зв'язку з дією права і у відповідності з правовими вимогами як до окремих індивідів, так і до соціальних інститутів. Ці вимоги обумовлені конкретними економічними, суспільно - політичними, соціально - психологічними і духовними особливостями того суспільства, в межах якого реалізується правовий аспект соціалізації.

Таким чином поняття соціалізації, що введене Е. Дюркгеймом ( 21, 102 ), слід розуміти як процес формування основних якостей особистості на основі виховання, навчання, засвоєння соціальних ролей, внаслідок чого особистість перетворюється в реального з соціальної точки зору члена суспільства, тобто набуває здатності жити і діяти в ньому.

Правова соціалізація виступає при цьому як набуття особистістю таких соціальних якостей, що необхідні їй для входження в суспільство як певну правову систему. В зв'язку із складністю соціальної структури суспільства правова соціалізація суспільства означає включеність в різноманітні соіцальні групи, кожна із яких має свої уявлення, цінності, традиції тощо стосовно права, його використання і відношення до нього. Правов

ий аспект соціалізації має, таким чином, своєрідне і різко відмінне від інших аспектів соціалізації значення. Це випливає з того, що правова соціалізація є не чимось іншим, як усвідомленням особистістю своєї соціальної ролі шляхом включення у соціально - правові відносини суспільства. Тобто правова соціалізація є головним напрямом формування особистості як громадянина ( 13, 31 - 32 ).

Оскільки головною практичною проблемою соціалізації є проблема формування таких якостей особистості, завдяки яким вона здобуває здатність пристосуватися до умов соціального життя певного суспільства, то і правова соціалізація в її реальному прояві виступає як здатність особистості адаптуватися до конкретної державної і правової системи. Механізм будь - якого аспекту соціалізації, в тому числі і правового, базується на засадах соціальної активності. Тільки завдяки такій активності особистість включається в життя суспільства, а необхідні для соціалізації якості особистості перетворюються в умови її діяльності .

Завдяки тому, що правова соціалізація пов'язана з можливостями і здатністю дотримання основоположних державних і правових норм, її вплив на долю особистості має вирішальне значення. Це обумовлено тим, що фактична нездатність особистості адаптуватися до правових норм і інституціонального устрою суспільства веде до застосування стосовно такої особистості механізма примусу.

Дія цього механізма по відношенню до несоціалізованої, з правової точки зору, особистості у більшості випадків виявляється згубною для неї. І це відбувається не тому, що державні або правові інститути застосували якісь особливі репресії, а тому, що ці інститути поставили такі вимоги до діяльності і самовиразу особистості, які вона не може реалізувати, бо зовсім не адаптована до існуючих державних і правових умов. ( 31, 147 ). Саме такі обмеження і є найбільшою загрозою для здійснення життєвих цілей і призначення несоціалізованої у правовому відношенні особистості.

Проблема правової соціалізації особливого значення набуває в умовах ринкових відносин. Ці відносини передбачають, з одного боку, максимум ініціативи і відповідальності особистості, а з другого - провідну роль такого спілкування між людьми, яке засвідчене державою на основі певних правових норм і має загально визнану форму договору. Найбільш розповсюдженими проявами правової несоціалізованості в цьому суспільстві є відсутність знання законів, своїх прав і обов'язків, особливо тих, що виникають, коли члени суспільства вступають у фінансові відносини між собою, а також правова безтурботність. Така несоціалізованість виступає підгрунтям шахрайства і обдурювання з боку " ділових партнерів " типу " МММ " і людських трагедій для тих, хто вступив у договорні відносини з ними. А по суті справа дуже проста: перш ніж віддавати гроші, треба мати відомості про банківські гарантії, про наявність ліцензій для здійснення діяльності і взагалі про все, що передбачене законом. Із цього невеликого прикладу випливає фундаментальний висновок: кожен крок у ринковій економіці повинен звірятися з законом, а правомірність його - підтверджуватися певними нормативними актами. Іншими словами, правова соціалізація, особливо в період переходу до ринкової економіки, є не просто загальним побажанням, а передумовою виживання в самому прямому значенні цього слова ( 37, 3 - 6 ).

Правова соціалізація як відбиття процесу входження особистості у систему державно - правових відносин, які існують в суспільстві, неминуче набуває системного і багаторівневого характеру. Причиною цього є те, що і самі правові відносини мають багато рівнів. ( 21, 10 - 11 ). Урахування цього факту має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення. Його теоретичний аспект полягає у відмові від спрощеного і одномірного підходу до процесу правової соціалізації, а практичний - в необхідності диференційованого підходу до конкретних проблем соціалізації в залежності від того, з яким рівнем правових відносин ці проблеми пов'язані. Без урахування багаторівневого підходу при вирішенні питань соціалізації неможлива реальна і практично значуща оцінка ефективності соціалізації.

В самому загальному вигляді можна виділити три рівня правової соціалізації особистості.

Локальний, тобто такий, що спрямований на опанування обмежених аспектів якоїсь галузі правових відносин і стосується в кожному конкретному випадку невеликої кількості особистостей або соціальних спільнот.

Інституціональний, під яким розуміється соціалізація стосовно правових відносин, що виникають внаслідок діяльності певних правових інститутів. Відповідно з цим цей рівень охоплює інтереси якихось соціальних прошарків.

Соцієтальний рівень правової соціалізації пов'язаний з дією систем правових інститутів або правового життя суспільства в цілому. В тій або іншій формі до цього рівня причетні всі члени суспільства.

Зазначені рівні правової соціалізації значним чином відрізняються один від одного за змістом, термінами дії і соціально - психологічними характеристиками учасників. При цьому є очевидним, що незалежно від рівнів на кожному із них завжди існує такий аспект, на пізнання і реалізацію якого і спрямований процес правової соціалізації. Цей аспект становить специфіку кожного рівня.

Як відомо, однією із фундаментальних ознак соціології є те, що вона визначає і оцінює за допомогою соціальних характеристик людей стан суспільних відносин і включеність в них окремих особистостей або їх спільнот. ( 42, 24 - 25 ). Особистості і суспільні відносини виступають при цьому як суб'єкти і об'єкти соціалізації. Суб'єктно - об'єктний характер зв'язку особистості і суспільних відносин є тим, що об'єднує всі рівні правової соціалізації і їх аналіз.

Методологічною передумовою наукового підходу до питань соціалізації під зазначеним кутом зору є визначення соціального призначення і природи права. Концепція сучасного розуміння права, якщо синтезувати ідеї різних підходів до права, зводиться до того, що право - це загальний масштаб і міра свободи і що сутністю права як суспільного явища є реалізація принципу рівності на основі органічно притаманної йому справедливості. ( 20, 126 ).

Але всезагальність права при наявності соціальних відмінностей між людьми і фактичної нерівності конкретних осіб та їх спільнот означає, що принцип рівності і справедливості є принципом формальної рівності, тобто такої, що в кожному конкретному випадку може мати різний соціальний зміст і наслідки. Із цього випливає, що в самій природі права закладена можливість притиріччя між правовим принципом або дією і соціальною дійсністю, в якій вони реалізуються. Існування такого протиріччя і обгрунтування шляхів його подолання становлять глибинний зміст діалектики суб'єкта і об'єкта правової соціалізації. Реальною формою прояву цього протиріччя виступає той або інший рівень розбіжності між правом як системою принципів рівності і справедливості і правовим життям конкретної особистості, тобто тією сферою її соціального буття, яка може бути оцінена і регульована за допомогою права ( 31, 139 ).

Вияв зазначеного протиріччя і його проявів та причин, обгрунтування шляхів його подолання становлять наукову основу дослідження проблем соціалізації особистості. Але при цьому виникає питання, якої форми це протиріччя набуває в житті.

У відповідності із поглядами на соціологію як науку, об'єктом її дослідження завжди виступає проблемна ситуація, що сконцентрувалася в якомусь конкретному соціальному явищі, процесі або відношенні. Таким чином, конкретний об'єкт дослідження цікавіть її в тій мірі, в якій він є втіленням певної проблеми, дослідження і вирішення якої чекає суспільство.

Розповсюджуючи зазначений вище підхід на правову соціалізацію, можна сказати, що вона, по - перше, вивчається на якомусь рівні і через конкретні форми прояву, а по - друге, в якості безпосереднього об'єкту дослідження правової соціалізації завжди виступає проблемна соціально - правова ситуація.

Атрибутивною ознакою соціально - правової ситуації є наявність в ній домінуючої тенденції. Саме ця тенденція і визначає її зміст і спрямованість ( 38, 33 - 34 ). Далі. Проблемою в широкому значенні цього поняття є прояв протиріччя між наявним рінем знання про якесь явище і тим його рівнем, що необхідний для досягнення певної практичної ( або теоретичної ) мети. Проблеми соціалізації завжди визнаются протиріччям між ідеальним, бажаним призначенням правової системи і фактичною реалізацію настанов цієї системи конкретними особистостями або їх спільнотами.

Практичним шляхом розв'язання будь - якої соціально - правової проблемної ситуації, що породжується процесом соціалізації, є соціальна дія. Під дією в даному випадку розуміється цілеспрямована поведінка людини, яка має на увазі досягнення певної мети і спирається на соціально - правові і особисті можливості для такої дії.

Соціально - правові проблемні ситуації можна класифікувати по характеру їх зв'язку з соціальними діями особливостей.

Розгляд соціально - правових проблемних ситуацій, які пов'язані з правовою соціалізацєю особистості, свідчить про те, що до найбільш фундаментальних понять в них відносяться поняття " дія " ( діяльність ) і "суспільні відносини". Не дивлячись на те, що дійові особи і в діяльності і в суспільних відносинах одні і ті ж - конкретні особистості - зазначені поняття відбивають як суб'єктивний, так і об'єктивний аспекти процесу їх правової соціалізації. Розкриття їх взаємозалежності має основоположне пізнавальне значення.

Під суб'єктивним аспектом в даному випадку розуміється вплив на правову соціалізацію безпосередньої соціальної і особистої активності окремих індивідів або соціальних груп. Кожен суб'єкт виступає при цьому як втілення самосвідомості і певного рівня культури. А об'єктивний аспект - це сукупність тих впливів на соціалізацію особистості, які породжені такими соціальними явищами, що виступають стосовно окремої особистості як зовнішнє джерело соціального впливу і соціальної активності в процесі входження окремих особистостей в існуючу систему суспільно - правових відносин.

Значущість взаємозалежності об'єктивного і суб'єктивного аспектів в правовій соціалізації полягає, перш за все, в тому, що одна і та ж об'єктивна соціально - правова реальність при різних характеристиках стану суб'єктів соціалізації може виступати як джерело різніх соціально - правових проблем. А із цього випливає необхідність в подібних випадках різних методів соціалізації особистості.

По - друге, саме спираючись на цю взаємозалежність об'єктивного і суб'єктивного, можна вибрати методику дослідження проблем правової соціалізації і реалізувати три обов'язкові дослідницькі вимоги до проблем правової соціалізації:

точно розмежувати дійсні, реальні проблеми і "псевдопроблематичні" ;

чітко усвідомити істотне і неістотне, основоположне і похідне у конкретній проблемі правової соціалізації;

здійснити розчленування досліджуваної проблеми на елементи, упорядкувати їх соціальний приорітет та обрати відповідну логіку дослідження.

Нарешті, по - третє, не враховуючи єдності об'єктивного і суб'єктивного у правовій соціалізації, неможливо дати взагалі науково обгрунтовану і практично значущу відповідь про особливості будь - якої конкретної проблеми правової соціалізації.

 

< Попередня   Наступна >