95

---

5.3. Механізм правової соціалізації

 

Механізм правової соціалізації є цілісною системою формування цілей, інтересів, мотивів, пріоритетів, установок щодо права, які виникають, коли особистість під час спілкування входить у систему правових відносин ( 39, 99 ). Підхід до нього як до інструменту засвоєння цінностей правової культури і похідних від неї соціальних регуляторів правової поведінки означає, що рушійною силою механізму правової соціалізації виступає особистість у всьому різноманітті її соціальних і індивідуальних якостей. Відповідно з цим неможливо зрозуміти механізм поза єдністю впливів: а) соціального середовища в цілому ( супільних відносин ); б) цілеспрямованого виховного впливу окремих соціальних спільнот і соціальних інститутів; в) власної діяльності особистості. Лише такий підхід до механізму правової соціалізації дає можливість, по - перше, всебічно врахувати всі аспекти правової соціалізації; а по- друге, реагувати на зміни характеру цього процесу соціалізації ( 5, 131 - 132 ).

Соціалізація поділяється на пряму і посередню ( 34, 30 ). При прямій правовій соціалізації зміст якостей, які набуває особистість, має конкретний і адресний характер по відношенню до тих чи інших правових явищ або відносин. При посередній соціалізації людина виробляє орієнтації, що впливають на її поведінку в державно - правовій сфері, але не пов'язані безпосередньо з будь - якими конкретними ситуаціями. Єдність цих аспектів є вихідним моментом розуміння механізму правової соціалізації особистості.

При такому підході правова соціалізація виступає як механізм використання конкретних владних і правових форм для того, щоб прищепити певний стиль правової поведінки стосовно конкретних соціальних, державних і правових інститутів, а також окремих особистостей. Що стосується посередньої правової соціалізації, як частини механізму пр

авової соціалізації, то вона формує загальну спрямованість правової поведінки. Прикладом такої соціалізації може бути формування почуття поваги до влади, до закону, до авторитету держави тощо.

Зважаючи на специфіку обох різновидів правової соціалізації, необхідно відмітити, що непослідовністю, яка найчастіше зустрічається при використанні механізму правової соціалізації, є абсолютизація тієї або іншої форми соціалізації. ( 21, 112 - 113 ). Така абсолютизація неприпустима з методологічної точки зору, бо кожна із зазначених форм необхідна, оскільки відбиває певний аспект пристосування особистості до соціально - правового середовища. Далі, кожна з них пов'язана з соціальним спілкуванням між людьми, які в процесі його завжди взаємно впливають один на другого. Характер такого спілкування і впливу визначає характер правової соціалізації.

Роль особистості, яку вона відіграє стосовно зв'язку двох форм соціалізації визначає не тільки особливості дії механізму правової соціалізації. Вона також забезпечує єдність суб'єктивного і об'єктивного аспектів соціалізації. Вирішальною засадою такої єдності є конкретна діяльність особистості. ( 42, 41 ). У процесі діяльності пізнається реальний зміст тих або інших правових норм і державно - правових настанов. Під впливом необхідності втілення в життя своїх інтересів особистість шляхом узагальнень у пізнанні формує цінності і установки, що пов'язані із правовою сферою, надає цим установкам і цінностям керівне або принаймні орієнтаційне значення. В свою чергу подібна орієнтація дає можливість усвідомлено і в той же час індивідуалізовано підходити до питання стосовно адаптації до конкретних правових інститутів і правових відносин.

Оскільки зовнішні впливи є похідним від стану і особливостей соціального середовища, вивчення механізму правової соціалізації повинно починатися з аналізу реальних суспільних відносин. Але було б помилкою зупинятися лише на цьому. При дослідженні конкретних проблем і аспектів дії цього механізму необхідно проаналізувати конкретні форми діяльності і життєвої активності індивідів і ті норми правової поведінки, якими вони при цьому керуються. Саме ці форми є тією практичною ланкою, що пов'язує об'єктивне і суб'єктивне в діяльності механізму правової соціалізації. Спираючись на оцінку такої діяльності, можна вирішити питання про те, наскільки механізм правової соціалізації забезпечує інтеріоризацію ( правових ) форм спілкування. Цей аспект підходу до механізму правової соціалізації має фундаментальне значення, оскільки інтеріоризація у правовій соціалізації означає, що взаємини між людьми здійснюються на засадах правової свідомості, справедливості і загально - людських моральних норм у взаєминах між людьми ( 9, 147 ).

Це свідчить також про те, що не примус, а інтеріоризований аспект правової соціалізації стає ведучим регулятором у відношенні до права і його настанов. Яку роль може відігравати правосвідомість, свідчать дослідження відомого кримінолога М.М.Ісаєва, що на початку 20-х років вивчав фактори, які впливають на дотримання громадянами кримінально - правових заборон. Виявилося, що головними факторами утримання від кримінальних порушень були правові переконання і пов'язані з ними моральні принципи. ( 18, 120 - 121 ).

Оскільки мова йшла про законопослушну поведінку, тобто про правову об'єктивізацію внутрішнього світу людини, цікаво порівняти дані сьогодняшнього дня з тими, що були отримані М. М. Ісаєвим ( див. табл. 3 ).

Табл. 3

Порівняльні дані щодо факторів, які впливають на дотримання правових заборон

Із наведенного порівняння випливає кілька висновків. По - перше, сучасні дані свідчать про більшу повагу до закону та більше урахування заходів покарання. По - друге, не можна не звернути уваги на практично однаковий вплив мотивів, що пов'язані з поняттям совісті. Цей факт свідчить як про незмінність глибинних засад правової поведінки (фактори пов'язані з совістю, виявилися найбільш впливовими), так і про необхідність при вирішенні проблем правової соціалізації виходити із загальнолюдських аспектів. По - третє, періоди трансформації (двадцяті роки були дуже важкою для суспільства політичною і соціально - економічною трансформацією ) не відміняють загальнолюдських засад правової поведінки особистості, а лише надають їм різної конкретної визначеності.

Наведені в таблиці дані свідчать про те, що існуючий у суспільстві рівень правової соціалізації завжди пов'язаний з певним рівнем екстеріоризації соціально - правових якостей особистості, тобто об’єктивізації внутрішнього світу людини і пере творення її правової свідомості в елементи правової дійсності. Перетворення певних правових норм і принципів у внутрішній регулятор реальної правової поведінки людей завжди формується, як ми уже зазначили, на основі безпосереднього досвіду конкретної особистості. Виходячи з цього можна вважати, що головним напрямком правової соціалізації є гарантія реалізації прав особистості, її політичного, економічного і правового статуса. Кожен випадок беззаконня, попрання прав особистості, зневаги до її морально - правових почуттів є таким ударом по формуванню правової свідомості, тобто правової соціалізації в цілому, наслідки якого неможливо передбачити. Це може призвести до становлення асоціальної у правовому відношенні особистості, і до виникнення зневаги до закону в цілих соціальних групах, а загалом до втрати ефективності впливу закону на реальні поступки і настрій людей.

Не зменшуючи значення інших аспектів правової соціалізації особистості, на нашу думку, головним напрямком соціалізації, коли мова йде про реалізацію її прав і соціально - політичного статусу, тобто, коли особистість повинна виступати активним правовим суб'єктом, є діяльність самої особистості. Щоб здійснити масове перетворення громадян саме у таких суб'єктів, необхідно дотримуватися певних принципів. До головних з них, на нашу думку, можна віднести такі.

Принцип участі. У відповідності з ним кожна особистість, що включена в той чи інший правовий процес, повинна бути його рівноправним учасником, тобто таким, діяльність якого є необхідною ланкою цього процесу і визначається в цій своїй якості всіма останніми учасниками. Важливу роль у реалізації цього принципу грають відповідні цінності й настанови фахівців, котрі організують й проводять ті чи інші правові акції.

Принцип правового пріоритету. Беззастережною вимогою будь - якого аспекту діяльності, в якій би сфері вона не здійснювалася, є абсолютне панування закону. Не може бути політичних, ідеологічних, психологічних і інших чинників, які дозволили б допустити щонайменше відступлення від закону. При чому не тільки закону, що дає оцінку явищу по суті, але й закону, який визначає процес тієї чи іншої правової дії. Можна по - різному відноситися до звісного принципу “Хай здійсниться правосуддя, хоч би при цьому загинув світ”, але замислитися над цим слід. Ми конче переконані, що коли здійснюється істинне правосуддя, світ не гине і не згине ніколи, тим більше, що під загибеллю світу іноді сприймають загибель егоїстичних особистих або групових прагнень.

Принцип гарантій. Забезпечення активності і реалізації прав будь - якої особистості в тому правовому процесі, де зачіпаються її доля або інтереси, повинна бути гарантована законом. При чому гарантія має носити такий характер, що жодна гілка влади, жодна посадова особа не зможе її проігнорувати чи хоча б послабити. Це питання може бути предметом конкретної спеціальної розмови, але зразком гарантій демократичних устремлінь сьогодні може бути Конституція США. Вірогідно, це пояснюється тим, що її автори й ті, хто її приймав, насправді, а не позаочі, намагалися дійти торжества демократичних засад суспільного життя. Що стосується нашої ситуації, то у нас одна гілка влади дає гарантії, друга їх відміняє, а третя спокійно спостерігає, як це все діється.

Принцип компенсації. В реальному житті можливі ситуації, коли порушено те чи інше право особистості, передбачене законом. У зв'язку з цим законом повинна бути передбачена моральна і матеріальна компенсація в разі подібних порушень. Саме принцип компенсації може відмежувати людину від правового нігілізму, який виникає під впливом порушень закону, допущених некомпетентними або недобросовісними діячами від правосуддя. Цей принцип може діяти і активно впливати на правову соціалізацію лише тоді, коли вимога компенсації по відношенню до будь - кого стане нормою правової свідомості і практичної поведінки. Нам до цього поки ще далеко. Вимога, наприклад, моральної компенсації і досі сприймається як щось екзотичне. Але реалізація цього принципу особливо необхідна тому, що він впливає на корекцію правової соціалізації не тільки звичайних громадян, але й посадових осіб, що зайняті у правовій сфері.

Рівень реалізації зазначених принципів фактично є відббиттям ефективності механізму правової соціалізації. Оцінка цього рівня шляхом застосування принципу єдності об'єктивної і суб'єктивної сторін правової соціалізації є однією із найбільш актуальних проблем в концепції правової соціалізації.

Таким чином рівень розвитку і ефективність механізму правової соціалізації органічно пов'язані з рівнем екстеріоризації соціально - правових якостей особистостей, тобто від того, як зовнішні впливи у свою чергу перетворилися через реальні дії в елементи правової дійсності. Що стосується інтеріоризації у процесі входження особистостей в систему правових відносин, то на практиці вона завжди формується на підставі їх безпосереднього досвіду. Виходячи з цього, можна вважати, що головним напрямом правової соціалізації в усіх її проявах є гарантія і реальне втілення правового статусу кожної особистості. Попрання прав особистості і зневага до її морально - правових почуттів, правда, теж є " соціалізація ". Але зі знаком мінус. (29, 226).

Із цього випливає, що центральною ланкою особистісного механізму правової соціалізації є соціально - правова рольова дія. Вона виконує функції своєрідного " робочого органу " правової соціалізації. Така її роль пов'язана з тим, що, по - перше, забезпечення соціальних рольових дій, санкціонованих правом, є кінцевою практичною метою соціалізації, а по - друге, зміни інтересів, цінностей, норм, що необхідні для формування певного рівня правової соціалізації, можуть реально виникнути і закріпитися лише на основі практичного досвіду особистості. Цей досвід, в свою чергу, є формою соціально - психологічного опанування, правових і соціальних наслідків рольових дій. Зважаючи на це, можна сказати, що адаптація до необхідності виконання соціальних ролей у суворо обмеженій правовій формі не є лише формалізованою стороною правової соціалізації - адже у відповідності з діяльнісним принципом формування особистості будь - які зміни в правовій соціалізації починаються і стають реальністю лише внаслідок змін у практичних діях. Саме тому виконання соціальних рольових дій у передбаченій правом формі, або законопослушність є основоположною передумовою правової соціалізації ( 9, 149 ).

Соціальна рольова правова дія, як уже зазначалось, в механізмі правової соціалізації виконує роль своєрідного "робочого органу", бо соціалізація як процес впливу на особистість проявляється лише під впливом дії, при чому дії, що виконується в реалізації певної соціальної ролі. Що стосується організуючої ланки механізму правової соціалізації, то нею виступає система регуляторів соціальної поведінки, яка призначена для того, аби надати цій поведінці певного правового змісту і соціальної упорядкованості. Система регуляторів по відношенню до окремої особистості виконує роль об'єктивного фактору соціалізації, бо незалежно від суто особистих якостей людина, що підпала під вплив певної регулюючої системи, набуває певних якщо не інтеріоризованих, то принаймні функціональних якостей. Ці якості співпадають з соціально - правовим змістом тієї або іншої ланки системи регуляторів. В самій загальній формі у системі регуляторів можна виділити три регулюючих ланки - правову, протиправну і позаправну ( 5, 132 ). При цьому слід зазначити, що позаправна система регуляторів соціальної поведінки виступає як учасник правової соціалізації в тому випадку, коли якісь її настанови є трансформованою формою певних правових вимог. Яскравим прикладом у цьому відношенні можуть бути відомі заповіді з їх настановою: не убий, не укради, тощо.

Роль позаправної системи полягає в тому, що вона є з'єднуючою ланкою між моральним і правовим. А таке поєднання має фундаментальне значення, бо норма поводження стає справді життєвою лише тоді, коли вона набуває морального змісту, тобто виступає як норма - цінність ( 28, 230 - 231 ).

В першу чергу і повною мірою це стосується правових норм, оскільки вони покликані не тільки вплинути на соціально- рольові дії, але й стати тією частиною регулятивного механізму, яка випливає із внутрішнього світу і переконань особистості. Саме тому з точки зору правової соціалізації правова і позаправна системи регуляції соціальної поведінки завжди виступають у єдності, в межах якої право все ж є первинним, оскільки воно має якості як всезагальності, так і обов'язковості. Що стосується протиправної системи регулювання соціальної поведінки, то її існування пов'язане, по - перше, з існуванням протиріччя між реальною нормативною можливістю правової системи і фактичними потребами у вирішенні суперечних потреб особистості (24, 19), а по - друге, з тим, що представники деяких соціальних прошарків або люди певного соціально - психологічного типу оцінюють існуючі правові і моральні норми як такі, що нібито ведуть до соціальної поразки і непридатні до збереження або зміни їх соціального статусу. ( 4, 48 - 49 ). Позаправова система вирішити ці колізії нездатна, бо для взаємоузгодження реальних протиречних інтересів вона не має за собою сили, яка перетворила б її норми в обов'язкові. Ситуація, коли недоліки правової системи регулювання ведуть до спроб замінити виконання деяких її функцій діяльністю позаправової системи і коли у виниклому вакуумі зростають можливості протиправної системи, означає деградацію сфери правового регулювання соціальної поведінки, а значить, і всього механізму правової соціалізації особистості.

Ключовою ланкою всіх проблем механізму правової соціалізації є проблема особистості. Це пов'язане з тим, що і об'єктом і суб'єктом цього механізму є особистість. В першому випадку вона виступає як об'єкт впливу соціальних інститутів, референтних груп і окремих особистостей. Підкорення цьому впливові, а потім трансформація його в такі якості особистості, що " із середини " визначають ставлення до правових норм і правової форми спілкування, і є процесом правової соціалізації особистості. Але і соціальні інститути і спільноти, що виступають як суб'єкти правової соціалізації - це не абстракції, а відповідні об'єднання реальних, конкретних особистостей, які і самі в свою чергу є об'єктами соціалізації. Таким чином, процес правової соціалізації є не тільки сходженням від індивідуального до соціально - правового, але й рухом від загального до індивідуального з тим, щоб це оновлене індивідуальне знову, на новому якісному рівні, повернулося до загального, соціально - правового. Схематично цей постійний рух можна зобразити так. (Див.рис. 5).

Рис. 5. Соціальне і індивідуальне в процесі правової соціалізації

При розгляді механізму соціалізації в зазначеному вище аспекті він виступає як єдність трьох процесів:

індивідуалізації застосування і використання санкціонованих суспільством правових норм ( зовнішній аспект соціалізації );

перетворення правової поведінки і дотримання норм права у внутрішню потребу окремих особистостей;

фіксації індивідуального досвіду і перетворення його, як частки сукупного досвіду, в практичну засаду змін у правовій системі та її нормах.

Якщо підсумувати роль суб'єктного аспекту в механізмі і самому процесі правової соціалізації особистості, то роль цього аспекту полягає в тому, що саме він забезпечує реальне входження особистостей в певну систему суспільно - правових відносин. Конкретно це виявляється в тому, що він забезпечує:

міжособистісне спілкування людей одночасно як членів певних соціальних спільнот і як громадян;

взаємний вплив особистостей як носіїв певних правових поглядів, цінностей, настанов тощо;

узгодження інтересів і потреб людей, що вони їх хочуть реалізувати за допомогою входження в певні правові відносини або шляхом запобігання такого входження;

співставлення поглядів і переконань стосовно права і правової системи і формування на цій основі власної правової свідомості;

обмін досвідом участі у тих або інших правових відносинах і у діяльності певних правових інститутів.

Але при найближчому розгляді всіх цих впливів на процес правової соціалізації виявляється, що всі вони регулюються розвитком і соціально - психологічним станом особистостей, які є безпосередніми учасниками правової соціалізації.

Із цього випливає, що ключове місце у всьому механізмі правової соціалізації посідає виховання особистостей, тобто цілеспрямований вплив на них з метою формування бажаних діяльнісних, соціокультурних, соціально - психологічних і особистих якостей. ( 18, 93 ).

Будь - яке виховання, в тому числі і правове, завжди виступає як процес, головними сторонами якого є, з одного боку, навчання, а з другого - надання особистості певної соціальної та соціально - психологічної спрямованості. Забезпечення єдності цих обох аспектів виховання є основоположною передумовою їх вирішального впливу на характер правової соціалізації особистостей. Цей бік справи особливо підкреслюється тому, що правове виховання іноді ототожнюється з навчанням, оскільки існує ілюзія, що головне- знати норму права, а далі вона, завдяки своєму нормативному характеру, автоматично вплине на поведінку особистості.

Проблеми і навчання, і формування спрямованості особи при будь - якому аспекті виховання особистості, в тому числі і правового, повинні вирішуватися, виходячи з її динамічної функціональної структури. Ця динамічна структура являє собою таку систему ( див. табл. 4 ).

Таблиця 4. Динамічна функціональна структура особистості

Опора на всю структуру якостей особистості з точки зору правового виховання і єдності цього процесу з процесом правової соціалізації має подвійне значення. По - перше, лише системний підхід до процесу правового виховання дає можливість забезпечити такі зрушення в стані особистості, які б стали не тільки передумовою змін у правовій поведінці, а й надали б цим змінам рис внутрішніх особистих якостей. По - друге, саме на основі врахування особливостей кожної із функціональних підструктур особистості і їх певної ієрархії можна виявити головні етапи правового виховання і соціалізації, зміст та критерії їх ефективності, а також практичні підходи до вирішення проблем правової соціалізації. Далі. Якщо процес правового виховання з точки зору його соціального змісту розглядати як процес правової соціалізації, то передбачувані зрушення в стані особистості, в її біопсихологічних, діяльнісних і соціокультурних якостях можна розглядати як стратегію соціалізації.

Оскільки процес правової соціалізації не може бути довільним і залежить від реальних якостей особистостей, то зміни цих якостей виступають як відображення ефективності самого цього процесу. Іншими словами, правова соціалізація і зміни в ній можуть бути виявлені і оцінені з соціологічної точки зору лише на підставі виявлення особливостей входження особистості у правове спілкування із всіма суб'єктами права. А це, в свою чергу, може бути оцінене шляхом аналізу змін соціальних якостей особистостей або навіть цілих соціальних прошарків, спираючись на які, вони вступають у правове спілкування. Такий підхід обумовлений тим, що саме ці якості є соціальним індикатором того, у які правові відносини і з якою мірою соціальної ефективності особистість може вступати в них. Для оцінки особистостей як суб'єктів правової соціалізації і змін, що відбуваються в них, а значить і вияву на цій основі реальної ефективності її, пропонується система критеріїв ( див. мал. 3 ), що враховує соціально - психологічні і соціологічні розробки вітчизняної і світової науки стосовно особистості ( 35, 75 - 93 ).

Табл. 5. Критерії оцінки особистостей як суб'єктів правової соціалізації

Зміст і характер взаємодії особистостей в механізмі правової соціалізації, виконання ними одночасно ролей об'єктів і суб'єктів правової соціалізації дають підставу зробити висновок про те, що вона у своїй глибинній основі регулюється законами інформації. При цьому поняття " інформація "слід розглядати на двох рівнях. Перший рівень - загальновживаний. На ньому інформація розглядається як передача знань або якихось відомостей від однієї людини або груп за допомогою усної чи письмової мови, а також відповідних символів (позначок). Другий рівень - методологічний. Тут інформація виступає як відтворення різноманітності якостей одного об'єкта в іншому внаслідок їх взаємодії.

Теорія інформації, як вираз сучасних поглядів на закономірності функціонування соціумов, розглядає поняття "інформація" на вищому, методологічному рівні. Що ж стосується проблем правової соціалізації особистості, то вони повинні аналізуватися на обох рівнях. Недооцінка загальновизнаного підходу означала б нехтування безпосередніми практичними аспектами інформаційного забезпечення процесу правової соціалізації. Ігнорування аспекту методологічного призвело б до спрошення проблеми і неможливості дати наукову оцінку деяких надзвичайно важливих її аспектів.

Проблема правових знань особистості і розширення інформації в цій сфері породжується перш за все тим, що у процесі функціонування правової системи виникає необхідність застосування правових актів для оцінки поведінки і діяльності фізичних і юридичних осіб, а також винесення рішень щодо них в якихось конкретних ситуаціях ( 25, 38 ). Якщо застосування цих аспектів ставити в залежність від їх знання, то це не тільки може призвести до зловживання посиланням на необізнаність, але й не відповідатиме дійсності.

Справа в тому, що кожен правовий акт реально розрахований на певну спільноту людей. Наприклад, закони із сфери фінансового права мають всезагальну обов'язковість, але практично з ними стикаються ті, чия діяльність пов'язана саме з фінансами. Відомо також, що великими " знавцями " кримінального права є саме ті, хто його порушує і на кого в першу чергу розрахований кримінальний кодекс ( 44, 24 ).

Спільноти, на які рохраховані закони, можуть мати різний рівень - від груп людей з якоюсь специфічною ознакою до масштабів усього суспільства, як це має місце стосовно конституційних норм. Але це не змінює суті справи - адресність є однією з основоположних ознак будь - якого правового акту.

Правовий акт не може бути таким, щоб його положення не знаходилися у певному співвідношенні з загальновизнаними соціальними нормами і певними традиціями, з інтересами і принципами їх реалізації стосовно тих, кому цей акт адресовано ( 22, 285 ). А це означає, що спільноти, на які розрахований правовий акт, не тільки зацікавлені знати його і будуть усіма доступними їм засобами прагнути до цього, але й знають основоположні принципи тієї сфери законодавства, до якої відноситься правовий акт, як правило, докладно обізнані з уже існуючими законами, а тому відносно легко і швидко сприймають те нове, що дає новий правовий акт. Слід також зважити і на те, що ті, на кого розрахований правовий акт, саме тому, що він стосується їх специфічних інтересів, завжди обмінюються інформацією та її оцінкою щодо нових правових актів.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що необізнаність, за виключенням тих випадків, коли правові акти свідомо приховуються від оприлюднення, все ж є винятком, а не правилом - і ці винятки мають індивідуальну природу походження. Суспільство намагається нейтралізувати їх, а тому, не дивлячись на презумпцію принципу обізнаності, визнає існування протиріччя між загальною природою обізнаності і індивідуально обумовленою можливістю необізнаності - і створило механізм його вирішення. До цього механізму, окрім забезпечення індивідуального вивчення правових знань і суспільної системи їх розповсюдження, слід віднести інститут адвокатури, юридичне консультування, а у сфері застосування кримінального права, тобто там, де вживаються особливі форми державного примусу - діяльність захисників у кримінальному процесі, запрошених органами дізнання, слідчими органами чи судом або суддями.

Реальне знання або незнання правового акту виявляється лише в спробі застосувати його на практиці в якійсь конкретній ситуації. Рівень складності ситуації виявляє і рівень знання закону - і проблема частіше всього полягає не стільки в тому, що закони невідомі, а в тому, як і які закони застосувати в тій або іншій конкретній ситуації. На вирішення саме цього аспекту неінформованості про закони і повинна бути спрямована правова інформація ( 16, 20 - 21 ).

Значення загальнометодологічного підходу до проблеми інформації, коли інформація розглядається як передача різноманітності одного об'єкту другому, має стосовно питань правової соціалізації особистості два головних аспекти. Перший полягає в тому, що людей цікавить не просто знання змісту норми права, а його реальна дієвість і уся та сукупність соціальних обставин, які визначають можливість застосування і фактичну ефективність норми права. Позитивний вплив норми права матиме місце лише в тому випадку, коли застосування норми права є реальним, не супроводжується формально нефіксованими, а фактично існуючими майновими, соціальними і психологічними втратами (7, 15 ). Саме цій бік справи і повинен цікавити в першу чергу соціологію права і досліджуватися нею, бо для неї проблема інформації не зводиться до формального засвоєння змісту правової норми.

Другий аспект загальнометодологічного підходу до проблеми інформації полягає в тому, що інформація - це не просто відображення різноманіття, а таке різноманіття, яке у процесі його засвоєння набуває нових якостей у відповідності з внутрішньою організацією об'єкта інформації ( 45, 76 ). З точки зору інформаційного забезпечення механізма правової соціалізації особистості це має фундаментальне значення. Адже правовий соціалізуючий вплив правової системи залежить не тільки від якості самої системи і правових актів, на які вона спирається, але й від соціальних і соціально - психологічних характеристик особистостей, з якими ця система інформацію взаємодіє. Саме тому загальне і правове виховання особистості виступає і як загальна передумова її правової соціалізації, і як основоположна засада соціалізуючого впливу позитивної соціальної інформації.

Якщо підсумувати характеристику механізма правової соціалізації особистості, то в своїх найбільш суттєвих моментах він буде мати такий вигляд ( див. рис.3).

Рис. 3. МЕХАНІЗМ правової соціалізації особистості

Для пояснення наведеної схеми слід звернути увагу на те, що під соціально-правовою владною системою розуміється такий сукупний вплив нормативно-правової, соціально-психологічної, діяльнісної і інформаційної систем, який здатен детермінувати правову поведінку особистості. Те, що при дії цієї системи може виникнути конформістська поведінка особистості, не впливає на соціалізуючу природу цієї системи. Ситуація конформізму, яка притаманна правовій поведінці в деяких випадках, не є негативним явищем і може розглядатися як певний етап у правовій соціалізації особистості. Більше того, свідомий конформізм можна розглядати як критерій (показник) високого рівня правової соціалізації, оскільки особистість, критично оцінюючи норми права, але все ж виконуючи їх, буде домагатися покращання цих норм законним шляхом і тим самим перейде на вищий рівень правової соціалізації.

 

 

< Попередня   Наступна >