117

---

РОЗДІЛ 7. СОЦІОЛОГІЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

7. 1. Сутність та зміст соціології законодавчої діяльності

"Законодавець має бути соціологом" - зазначив ще на початку ХХ століття американський соціолог Л.Уорд. Ця теза, незважаючи на певний, властивий тим часом "соціологічний імперіалізм" в теорії та безмежну віру в конструктивну силу соціологічного знання в практичній діяльності відтворює важливу проблему в правотворенні, що є актуальною для будь якої епохи. Право не існує в абстрактному суспільстві, воно завжди соціально обумовлене конкретно-історичною ситуацією в країні. Чим повніше і адекватніше ці соціальні аспекти враховані в законотворенні, тим більш суспільно корисним стає закон, тим органічніше він стає елементом не тільки правової системи, але й суспільного буття в цілому.

Визначення сутності та змісту законотворчості як і правотворчості взагалі належить досить дискусійних питань. Всі існуючі його визначення можна умовно розділити на дві групи. Першу утворюють такі інтерпретації, які можуть бути названі техніко - юридичними. В їх рамках законотворчість - це різновид правотворчості, що охоплює безпосередній процес створення закону як найвищого нормативно - правового акту. Тобто за змістом законотворчість співпадає з законодавчою процедурою, яка визначається конституціями, конституційними законами та регламентами відповідних законодавчих органів. В сучасних умовах в демократичних країнах законодавча процедура суттєво не відрізняється і включає до себе наступні стадії (етапи): законодавча ініціатива, підготовка проекту закону та його розгляд в відповідних структурах законодавчого органу; обговорення законопроекту в законодавчому органі в першому читанні; голосування по законопроекту та його прийняття; опублікування закону.

Інший підхід належить до предметної області соціології

права і спирається на розуміння данного явища як одного з різновидів соціального процесу. При цьому зміст процесу визначається через виділення таких його елементів, як соціальні суб'єкти (на відміну від технико - юридичного їх обмеження законотворчим органом та суб'єктами законодавчої ініціативи), соціальні відносини (взаємодія) в зв'язку з законотворчістю (на відміну від організаційних відносин при техніко – юридичній інтерпретації), соціальні потреби та інтереси в зв'язку з конкретними соціальними суб'єктами. Для системного осмислення структури законотворчого процесу використовується поняття "соціальний механізм законотворчості".

Розгляд тих чи інших суспільних процесів з точки зору їх механізму стає основою для більш загального висновку про можливість розгляду суспільства як системи взаємозв'язаних соціальних механізмів, що породжують різні процеси та явища. Аналіз окремих соціальних механізмів має спиратись на більш узагальнену концепцію соціального механізму, яка не тільки характеризує їх структуру та закони функціонування, але й обгрунтовує можливість виділення в будь-яких явищах та процесах їх внутрішнього механізму.

Незважаючи на те, що в багатьох дослідженнях правових чи взагалі соціальних процесів досить широко використовується категорія "соціальний механізм", її теоретичний аналіз з позицій загальної соціології ще не проведено. Спроби її визначення не досить поширені і частіше мають "побічний" результат дослідження інших проблем. Одне з первих визначень було запропоновано ще на початку 60-тих років: "механізм в методології соціальних досліджень виражає виділення в об'єкті дослідження особливого утворення (системи елементів, зв'язків), які забезпечують функціонування та розвиток об'єктів, будучи відносно стабільними, стійкими..., виділення механізму дозволяє пояснити існування об'єкту". Це визначення дозволило зафіксувати певні суттєві ознаки об'єкту дослідження (системність, виконання певних функцій в суспільстві, стобільність). Тому саме воно стало відправним моментом методології конкретно - соціологічних досліджень соціальних механізмів в сфері правового регулювання.

Аналогічна методологічна орієнтація може бути виділена і в більш сучасних дослідженнях. Так, в " Рабочей книге социолога " соціальний механізм визначається як "принцип організації системи зв'язків та відносин людей (соціальних груп) в конкретних умовах місця та часу. В. Ж. Келле соціальний механізм визначає як "певну організовану сукупність суспільних відносин - економічних, політичних, правових, соціально - психологічних, а також певних норм, показників, критеріїв відбору та оцінки, що створюють комплекс, основою якого є матеріальні відносини та інтереси".

Таким чином, поняття "соціальний механізм" не містить в собі нічого "механістичного", оскільки дає образ реально функціонуючого суспільства (чи його підсистем), маючи на "виході" не тільки певний, наперед визначений результат але й ті зв'язки та відношення, що його породжують.

В цьому відношенні слід визнати правомірність оцінки И.М.Мойсеєвим соціальних механізмів перш за все як управлінських, тобто зв'язаних з переносом та перетворенням інформації. Однак це ще не дає підстав для визначення їх тільки як інформаційних.

Визнаючи значну пізнавальну цінність наведених вище визначень необхідно бачити також і їх обмеженість, оскільки вони мають надто загальний характер і не розкривають конкретних сторін конкретних соціальних механізмів, тобто які елементи та чому в них входять, який характер мають їх внутрішній та зовнішні зв'язки, як вони "функціонують" в межах певної системи.

Аналіз тих визначень, що містяться в сучасній соціологічній літературі дозволяє виділити такі риси соціального механізму, що властиві соціальному механізму будь - якого процесу в сучасному суспільстві.

По-перше, соціальні механізмі - це особливі складні соціальні системи. Їх специфіка полягає в тому, що до їх складу входять всі основні елементи суспільства, що виконують регулятивні функції на всіх рівнях. Це перетворює соціальні механізми на своєрідну проекцію суспільства на ту іншу його конкретну сферу - економіку, право, демографічну систему і т.ін. З іншого боку, ці регулятори, що входять до складу соціального механізму, переструктуруються, змінюють свої характеристики, отримуючи специфічний зміст та структури, оскільки різні механізми задають їм різні специфічні цілі - регулювати певні соціальні процеси.

По-друге, в складі соціальних механізмів, в залежності від їх функціональної природи, виділяються елементи трьох типів: а) ті, що регулюють (проявляються на "вході" системи); б) ті, які регулюються (проявляються на "виході" системи); в) ті, що мають фоновий характер і відзначаються певною стабільністю та незмінюваністю.

По-третє, до складу соціальних механізмів входять суб'єкти двох типів: а) ті, що здійснюють регулятивні функції; б) безпосередні учасники процесів (оскільки їх поведінка є об'єктом управління). Включеність суб'єктів управління в ті процеси, що ними регулюються, має суттєвий вплив на стан соціальних механізмів, зокрема, створює передумови для формування консервативних тенденцій та формалізації (а в іншому відношенні - бюрократизації) нормативно-інституційної сторони цих механізмів.

По-четверте, соціальні механізми в своєму складі мають явища, які розвиваються природньо - історичним шляхом, а також явища, що виникають під впливом втручання в такі процеси. Якщо перші виникають як продукт еволюції тієї чи іншої суспільної підсистеми і є її імманентними елементами, змінюються повільно і під впливом внутрішніх змін, то другі, навпаки, виникають в процесі пошуку нових підходів, інститутів і т.і. Так, наприклад, до складу соціального механізму законотворчості входять, з одного боку, процедура функціонування законотворчого органу, що формується з певною метою і відповідно до пануючої політико – правової доктрини, а з другого - інтереси, потреби, поведінка людей, які прямому регулюванню не поддаються.

Таким чином, предметна область Законодавчої соціології визначається саме цим поняттям і включає в себе закономірні взаємодії та взаємозв'язки в соціальному механізмі законотворчості. Відповідно, теоретична функція законодавчої соціології полягає в накопиченні та методологічному узагальненні знань про соціальні закономірності законотворчого процесу, що прояляються як каузальні зв'язки в механізмі поведінки суб'єктів цього процесу. Саме тому законодавча соціологія має методологічне значення для тих спеціальних юридичних наук, що об'єктом свого пізнання також мають законотворчість. Але законодавча соціологія має й прикладне значення.

В техніко - процедурному відношенні соціологічне забезпечення законодавчого процесу як реалізація прикладної функції законодавчої соціології спирається на весь методичний арсенал сучасної соціології. Але його використання не є безсистемним. Мова йде про виділення окремих процедур (методик), що орієнтовані на вирішення окремих конкретних завдань законотворчого процесу. Серед них найбільше значення мають наступні:

Діагностика суспільних проблем, оцінка їх пріоритетності як об'єктів правового регулювання. Такі дослідження досить часто проводяться як вивчення громадської думки, оскільки саме громадська думка дає уявлення про протиріччя реального життя і, відповідно, про потребу в правовому їх регулюванні.

Моделювання ситуацій впровадження закону, коли предметом дослідження стає потенційна можливість закону впливати на стан та динаміку суспільних процесів та явищ. Найбільш доцільними такі моделі є відносно тих галузей права, де характеристики процесів легко піддаються квантифікації (кількісному вираженню), наприклад, податкове законодавство.

Прогнозування процесу законотворення, тобто процесу роботи законодавчого органу та поведінки всіх інституційних учасників. Такі методики мають на меті раціоналізацію їх дій за рахунок введення такої риси як передбачуваність.

Соціологічна експертиза законопроекту, що включає перш за все відповідність законопроекту суспільним потребам та стану правосвідомості, тобто оцінки можливості його адекватного сприйняття та впровадження. Найбільш поширеним способом є вивчення громадської думки відносно концепції чи конкретних норм законопроекту.

Оцінка соціальної ефективності законотворчості, тобто вивчення дії закону в реальних суспільних відносинах. Саме такі дослідження були поширеними в рамках класичної юридичної соціології, що ставила на меті вивчення "живого буття права".

Таким чином, прикладні завдання, які вирішуються в рамках соціології права, орієнтовані на підвищення ефективності законотворчого процесу. На жаль, сучасна практика законотворчості в Україні ігнорує досвід розвинутих країн, де доцільність використання перелічених вище процедур знайшла практичне підтвердження. Так, наприклад, за свідченням Ж.Карбоньє, саме широкі " передзаконодавчі " соціологічні дослідження сім'ї стали запорукою успіху проведених у Франції в 70- ті роки змін в законодавстві про сім'ю та шлюб.

 

< Попередня   Наступна >