ТЕМА 3

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

Реформа діючої системи соціального страхування в Україні

З набуттям незалежності в Україні розроблена й схвалена в грудні 1993 року Верховною Радою України Концепція соціального забезпечення населення України, яка врахувала перехід країни до ринкової економіки, оскільки механізми діючої на той час системи соціального захисту вичерпали себе і спричинили негативні тенденції, такі як зростання заборгованості з виплат, випадки нецільового використання страхових коштів, невідповідність форм управління фондами існуючій системі форму­вання коштів. Необхідно було реформувати всю систему соціаль­ного захисту в Україні.

Метою реформи системи соціального захисту населення Ук­раїни є:

Створення стійкої фінансової системи для економічного та правового захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, догляду за нею, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб;

Створення ефективної системи управління соціальним стра­хуванням за участю представників трьох сторін соціального парт­нерств

Удосконалення системи виплат;

Установлення дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.

Соціальне забезпечення радянського періоду повністю спиралось на державу і втілювалось у життя державними органами. Така модель має серйозні недоліки. Держава, крім соціального забезпечення, виконує багато інших завдань та функцій, які вступають у пряму конкуренцію між собою, особливо щодо фінансування тих чи інших напрямів та окремих програм [5, с. 32]. Звідси виникає небезпека того, що державні органи швидше за все будуть більше зорієнтовані на сьогоденну політичну цілеспрямованість, а не на глобальні, довготривалі інтереси всього населення.

Тому є сенс у тому, щоб здійснення державного соціального страхування доручити установам, які не є у безпосередньому під­порядкуванні держави. При цьому слід врахувати, що фінансові ресурси соціального страхування мають бути відокремленими від Державного бюджету. Тоді не буде спокуси отримати доступ до коштів, які виділені на соціальні потреби, і привлас­нювати їх при нагоді.

Україна, як відомо, розпочала перебудову соціального страхування з початку 2001 р. і йде в реформуванні цього важливого напряму соціальної політики, фактично, європейським шляхом. Адже здійснення державного соціального страхування у нашій країні є функцією самоврядних правових органів — фондів загаль­нообов’язкового соціального страхування. Вважається, що якщо держава частину своїх повноважень передає соціальним партнерам, тим самим відбувається зміцнення самої держави. Держава бере на себе лише загальний юридичний нагляд за системою соціального страхування.

Самоврядування у соціальному страхуванні означає, що всі учасники системи — як застраховані, так і роботодавці — несуть відповідальність за управління страховою організацією. Це свідчить про відмову від елементів централізованого державного керівництва і є співзвучним ринковому принципу особистої відповідальності.

Сутність самоврядування в системі соціального страхування полягає у виділенні органів управління цієї системи із системи безпосереднього державного управління. Установи соціального страхування наділяються правовою самостійністю й незалежністю від уряду, парламенту та інститутів державного управління. Однак виділення соціального страхування із системи державного управління не означає, що держава не несе за нього ніякої відповідальності. Держава має створювати правову основу, на якій базуватимуться відносини між страхувальником та застрахованими, а також регулювати створення установ соціального страхування через прийняття законів та підзаконних актів. Держава, крім того, бере участь на засадах соціального партнерства в управлінні фон­дами соціального страхування, здійснює нагляд і контроль за цією системою.

Страхування — це один з найважливіших механізмів, який забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів громадян, підприємців, підтримання соціальної стабільності суспіль­ства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потуж­ним джерелом акумулювання коштів для їх, подальшого довготривалого інвестування у галузі економіки. Але на сьогодні, не­зважаючи на досить сталий розвиток страхового ринку та його реформування в Україні, він є заручником економічної ситуації, що склалася. Практично відсутній розвиток довгострокових видів страхування, який надасть можливість у більших обсягах залучати кошти для подальшого інвестування, суттєво зменшити бюджетні витрати та значною мірою перекласти тягар багатьох соціальних виплат на плечі страхових компаній.

Кошти необхідно використовувати ефективно, щоб вони не лежали на депозитах у банках. Як показує світовий досвід, одним із найкращих шляхів є інвестиції на фондовому ринку (але фондовий ринок в Україні недостатньо розвинений).

Економіка України здатна ефективно використовувати дуже великі обсяги коштів. Тільки інвестувати їх треба (до остаточного ста­новлення фондового ринку) в інвестиційно привабливі підприємства під контролем та за законодавчої підтримки держави [6, с. 40].

Поняття, принципи й види загальнообов’язкового державного соціального страхування

Для реалізації Концепції соціального забезпечення населення України були розроблені Основи законодавства України про соціальне страхування, які прийняті у вигляді базового закону. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — Основи) відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціаль­ного страхування громадян в Україні.

Соціальне страхування є однією із організаційно-правових форм соціального забезпечення, визначальною категорією в якому є со­ціальні ризики й вимога їх обов’язкового й добровільного страхування.

Відповідно до ст. 1 Основ загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Соціальне страхування — це встановлена державою система права щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством [4, с. 31]. Соціальне страхування можна собі уявити як соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обо­в’язкового характеру, яка зможе діяти досить ефективно лише в тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як із погляду охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків.

Фінансування виплат зі соціального страхування здійснюється за рахунок страхових внесків працюючих осіб та їх роботодавців. У фінансуванні систем соціального страхування іноді також бере участь держава.

Можна виділити такі основні елементи соціального страхування:

соціальне страхування, що фінансується за рахунок внесків, які зазвичай солідарно сплачують роботодавці та працівники, за можливої участі держави у формі внесків за певні категорії працівників або дотацій за рахунок загальних податків;

обов’язкова участь працівників із деякими винятками; внески акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачується пенсія та допомога;

надлишок коштів у фонді, які не використані для виплати пенсій або допомоги, інвестуються для отримання додаткового доходу; особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності;

розмір внеску та виплати часто залежить від того, який за­робіток має (або мала) застрахована особа; страхування від тру­дового каліцтва зазвичай повністю фінансується за рахунок наймача за можливої участі держави за рахунок загальних податків.

Соціально-економічні відносини, інтереси соціальних суб’єк­тів (працівників, роботодавців та держави) з приводу захисту пра­цівників та самозайнятого населення (і членів їх сімей) від факторів, які знижують якість життя, та їх соціальний статус є предметом категорії соціальне страхування.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами [2, ст. 5]:

законодавчого визначення умов і порядку здійснення загаль­нообов’язкового державного соціального страхування;

обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб’єктів підприємницької діяльності;

надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

обов’язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування;

солідарності та субсидування;

державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

паритетності представників усіх суб’єктів загальнообов’яз­кового державного соціального страхування в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

Світовий досвід свідчить про те, що захист від конкретних видів соціального ризику найбільш ефективно може бути організований у рамках окремих напрямів (секторів) соціального страхування: пенсійне страхування; страхування від нещасних випад­ків на виробництві; страхування у зв’язку з безробіттям.

Доцільність такого поділу соціального страхування пояснюється різною природою соціальних ризиків, від яких вони покликані захищати, схожістю потреб застрахованих, що задовольняються, а також специфікою правового регулювання різних видів страхування.

Українським законодавством визначені такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування [2, ст. 4]:

пенсійне страхування;

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

медичне страхування;

страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

страхування на випадок безробіття;

інші види страхування, передбачені законами України.

Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, регулюються окремими Законами, прийнятими відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне стра­хування: «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Основними джерелами коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до ст. 20 Основ є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;

створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

покриття витрат страховика, пов’язаних із здійсненням загаль­нообов’язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб із кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються з кожного виду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках:

для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають оподаткуванню прибутковим податком із громадян;

для фізичних осіб — до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець.

Джерела та порядок формування коштів цільових страхових фондів для забезпечення осіб, які повністю або на певний час звільняються від сплати внесків на загальнообов’язкове держав­не соціальне страхування, порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначаються законами Ук­раїни з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Суб’єкти й об’єкти загальнообов’язкового державного соціального страхування

Право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передба­чено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є [2, ст. 6]:

застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи;

страхувальники;

страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності.

Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню,

а також конкретних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового держав­ного соціального страхування.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни,

в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Cтрок, протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню та сплачує внески (вона та/або роботодавець) на страхування, називається страховий стаж.

Особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, одержують свідоцтво про загальнообо­в’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та документом суворої звітності. Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціаль­не страхування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Страхувальниками за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Роботодавцем вважається:

власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і фізичні особи, які використовують найману працю;

власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Страховиками є цільові страхові фонди з:

пенсійного страхування;

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов’язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настання страхових випадків.

Страхові фонди [2, ст. 14] є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно із затвердженими статутами.

Усі застраховані громадяни є членами відповідних страхових фондів залежно від виду соціального страхування.

Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями.

Вони не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов’я­зані з цією діяльністю.

Основним джерелом коштів фондів загальнообов’язкового соціального страхування в законодавчих актах визначені страхові внески роботодавців та застрахованих осіб. До всіх фондів застраховані особи сплачують страхові внески, крім Фонду соціаль­ного страхування від нещасних випадків. З переходом до ринкових відносин усе більш очевидною стає необхідність безпо­середньої участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування, що дає їм можливість самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

Перехід від фінансування загальнообов’язкового державного соціального страхування через систему податків до системи внес­ків має принципове значення, оскільки поняття «соціальний податок» та «страхові внески» різняться як за соціально-еконо­мічною природою, так і за роллю й призначенням у соціальному захисті. Страхові внески — це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам у разі настання страхового випадку.

Підміна страхових внесків єдиним соціальним податком позбавляє їх цільового призначення. Фінансові механізми соціального страхування у такому разі знову трансформуються у систему соціальної допомоги, що призводить до втрати взаємо­зв’язку індивідуального вкладу застрахованої особи та його роботодавця з розміром соціальних виплат, а також до зменшення надходжень до фондів соціального страхування, оскільки зас­траховані особи вже сьогодні сплачують від 2 до 4 відсотків своєї заробітної плати. Запровадження єдиного соціального податку виключить із бюджету фондів ці платежі. Світовий досвід розвитку соціального страхування передбачає пропорційну спла­ту внесків до соціаль­них фондів як роботодавців, так і найманих працівників.

Досвід Російської Федерації, яка перейшла з 1.01.2001 року на єдиний соціальний податок (ст. 241 Податкового кодексу Російської Федерації) [7, с. 33], показує, що він не тільки не вирішив існуючих соціальних проблем, а навпаки загострив їх у зв’язку із зменшенням надходжень до фондів. Оскільки внески на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань до єдиного соціального податку не включені, а внески до державного фонду зайнятості ліквідовано, то, по суті, єдиного соціального податку не існує. Слід також зазначити, що єдиний соціальний податок виключає участь у страхуванні застрахованих осіб — найманих працівників.

Фонди діють на підставі статутів, що затверджуються у порядку, визначеному законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Управління ними здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб’єктів соціального страхування: роботодавцями та застрахованими особами [8, с. 177].

Управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування.

Об’єктом загальнообов’язкового державного соціального стра­хування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім’ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених статтею 25 Основ.

Соціальний ризик, страховий ризик і страховий випадок

Види, суб’єктний склад та коло суспільних відносин, схожих між собою причинами виникнення матеріальної незабезпеченості осіб найманої праці та самозайнятого населення, поєднує універсальна соціально-економічна й правова категорія — «соціальний ризик».

Соціальний ризик — це визначена законодавчо ймовірність настання матеріальної незабезпеченості в результаті втрати заробітку або трудового доходу з об’єктивних, соціально значимих причин, а також необхідності додаткових витрат.

Ситуація соціального ризику може виникнути внаслідок втрати самої здатності до праці (у результаті хвороби, нещасного випадку, народження дитини та догляду за нею, старості і т. д.); відсутності попиту на працю (безробіття).

Об’єктом страхового захисту різних видів соціального страхування є ризик втрати заробітної плати у зайнятого населення і ризик нести додаткові витрати, пов’язані з народженням дитини.

Незабезпечення внаслідок хвороби, інвалідності, безробіття, через які працівник не може брати участі у виробничому процесі і таким чином позбавляється заробітної плати, є для окремого індивіда випадковістю, а в цілому для економіки це явище постійне й масове.

Через дану обставину соціальні ризики піддаються кількісній оцінці і прогнозу як з позиції ймовірності настання ризикових ситуацій (чисельність інвалідів, хворих, пенсіонерів), так і з позиції їх вартісних параметрів (середній вік настання інвалідності, встановлений законом пенсійний вік) [4, с. 291].

Соціальними визнаються ризики, які виникають з причин суспільного характеру і захищатися від яких індивідуально у більшості випадків неможливо. Вони обумовлені складним комплексом об’єктивних соціально-економічних умов і практично не

залежать від волі окремої людини. Виходячи з цього держава по­винна встановлювати критерії нормального, достатнього соціаль­ного становища людей у разі настання тих чи інших видів соціаль­них ризиків. І при відхиленні від нормального рівня життя вживати заходів соціального захисту відповідно до визначених соціальних гарантій. У цьому зв’язку «соціальний ризик» і «соціальні гарантії» є нерозривними поняттями.

Отже, «соціальні ризики» — це визначені законом фактори порушення нормального соціального становища людей у разі ушкодження здоров’я, втрати працездатності або відсутності попиту на працю, які супроводжуються настанням для зайнятого населення матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку, додаткових витрат, пов’язаних з лікуванням, а для сімей — утратою джерела доходу у випадку втрати годувальника.

Оскільки соціальні ризики мають об’єктивний характер і механізм захисту від них повинен мати надійний характер, то страхування від них повинне бути обов’язковим (за законом) для охоплення всіх працюючих, а фінансові зобов’язання повинні солідар­но нести основні соціальні суб’єкти — роботодавці й працівники. При цьому частка фінансової участі соціальних партнерів може бути різною, але кожна сторона прагне знайти опти­мальні пропорції фінансової відповідальності з урахуванням конкретних умов.

Обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, визначають категорію страховий ризик.

Страховий випадок — це подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального стра­хування [2, ст. 11].

До страхових випадків, із настанням яких надаються матеріаль­не забезпечення та соціальні послуги, належать:

тимчасова непрацездатність;

вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

інвалідність;

хвороба;

досягнення пенсійного віку;

смерть годувальника;

безробіття;

соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов’язані з певними обставинами;

нещасний випадок на виробництві;

професійне захворювання.

Характеристика страхових випадків, умови надання соціальних послуг, їх види та розміри матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язко­вого державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов’язко­вого державного соціального страхування.

Види соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням

За загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

1) пенсійне страхування:

пенсії за віком, у зв’язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

пенсії у зв’язку з втратою годувальника;

медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

допомога на поховання пенсіонерів;

2) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

допомога у разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

допомога у разі народження дитини та в зв’язку з доглядом за нею;

допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

забезпечення оздоровчих заходів;

3) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

профілактичні заходи зі запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

відновлення здоров’я та працездатності потерпілого;

допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням ним своїх трудових обов’язків;

пенсія у зв’язку з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

пенсія у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

4) страхування від безробіття:

допомога у зв’язку з безробіттям;

відшкодування витрат, пов’язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

матеріальна допомога безробітному та членам його сім’ї;

дотація роботодавцю для створення робочих місць;

допомога на поховання безробітного.

Доповнення переліку матеріального забезпечення та соціальних послуг, які надаються особам за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, можуть здійснюватись законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, можуть бути припинені [2, ст. 27]:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався унаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався унаслідок умисної дії особи;

г) унаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов’яз­ків щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування;

д) в інших випадках, передбачених законами.

Перелік видів матеріального забезпечення та соціальних пос­луг свідчить про те, що соціальним страхуванням охоплена знач­на частина соціальних ризиків. Тому нова систем соціального захисту спроможна забезпечити матеріальні втрати особи, викликані не будь-якими причинами, а саме такими обставинами, котрі отримали спеціальний термін — соціальні ризики (старість, інвалідність, втрата годувальника, безробіття, материнство та інші).

Функції фондів не обмежуються лише накопиченням та розподілом коштів. Вони мають широке коло повноважень щодо збереження, інвестування та примноження страхових коштів.

Література до теми

Конституція України від 28.06.1996 // Відомості ВР України. — 1996. — № 30. — С. 141.

Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР.

Концепція соціального забезпечення населення України: Постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1993 року // Урядовий кур’єр. — 1994. — 22 січня.

Социальная политика / Под ред. Волгина. — М., 2001.

Надточій Б. Соціальне страхування чи соціальне забезпечення? Погляд з позицій системи прав, установ та принципів // Україна: аспекти праці. — 2003. — №1. — С. 31—34.

Рєпін К. Ю. Перспективи впровадження в Україні пенсійного страхування як гарантії соціального захисту населення та зростання економіки // Соціальний захист. — 2001. — № 1. — С. 39—40.

Единый социальный налог и пенсионное обеспечение граждан // Социальное обеспечение. — 2001. — № 11. — С. 33—38.

Приходько С. Г. Деякі питання вдосконалення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні / Зб. наук. праць «Правове регулювання економіки». — 2001. — № 2. — С. 174—186.