42

---

ТЕМА 8

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ

Загальна характеристика допомог зі соціального за­безпечення. Поняття державної соціальної допомоги. Державна допомога сім’ям з дітьми. Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям. Державна соціальна допомога інвалідам з дитинст­ва та дітям-інвалідам. Призначення субсидії для оплати житлово-комуналь­них послуг.

Загальна характеристика допомог зі соціального забезпечення. Поняття державної соціальної допомоги

Стаття 46 Конституції України визначає право особи на соціальний захист за рахунок бюджетних коштів. Цей вид соціального забезпечення отримав назву «державна соціальна допомога».

Суб’єктами соціальної допомоги слід визнавати тільки нужденних громадян та членів їх сім’ї, а підставою для надання — стан нужденності (бідності), тобто такий рівень доходу, який не досягає прожиткового мінімуму, визначеного законом. Право на соціальну допомогу не повинне обумовлюватися трудовою діяль­ністю або сплатою страхових внесків. Тому фінансування можливе тільки за рахунок бюджетів різних рівнів. Грошові виплати можуть встановлюватися як в твердих розмірах, так і в розмірах, які доповнюють доходи до прожиткового рівня, а послуги надаються безоплатно або з частковим відшкодуванням їх вартості.

В Україні створено систему соціальної допомоги, яка складається з житлової субсидії, допомоги малозабезпеченим сім’ям, допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомоги сім’ям з дітьми.

Допомогами зі соціального забезпечення називаються всі, крім пенсій, державні виплати із відповідних фондів, які надаються громад

янам у передбачених законом випадках. Державна соціаль­на допомога надається за рахунок коштів Державного бюджету особам, які не застраховані у системі загальнообов’язкового со­ціального страхування.

На відміну від пенсій — основного та постійного джерела засобів для існування — допомоги, як правило, тимчасово замінюють заробітну плату або є додатком до основного джерела засобів для існування, або виступають як допомога за відсутності основних джерел засобів для існування.

Виходячи із підстав призначення можна виділити три групи допомог.

Перша група — це допомоги, які виплачуються замість втраченого з поважної причини заробітку. Такі допомоги надаються протягом нетривалого часу в розмірі, який близький до середньомісячного заробітку або співвіднесений із розміром прожиткового мінімуму. Характер призначення допомог цього виду виключає можливість їх отримання одночасно із заробітною пла­тою, хоча і допускає виплату одночасно з пенсією. До цієї групи належать допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Друга група — це допомоги, які надаються як додаткова допомога до заробітку або до допомог першого виду. Ці допомоги вже не є заміною основного джерела засобів для існування, а покривають додаткові витрати. Залежно від того чи йдеться про покриття разових додаткових витрат, чи систематичних, встановлюються щомісячні та одноразові допомоги. До таких допомог належать: допомога при народженні дитини, допомога малозабез­печеним сім’ям.

Третя група — це допомоги, які надаються тим, у кого відсут­ні або можуть бути відсутні зарплата, пенсія та інші доходи. Прикладом такої допомоги є допомога інвалідам з дитинства.

Суб’єктивне право на державну соціальну допомогу виникає в разі настання соціальної незабезпеченості осіб, які не підлягають державному соціальному страхуванню або мають дохід, нижчий за прожитковий мінімум, встановлений державою. Вищезазначене свідчить, що законодавство визначає широке коло осіб, які мають право на допомоги, як правило, не пов’язуючи його з правовим становищем тих, кого забезпечують.

Отже, державну соціальну допомогу можна визначити як фор­му організації здійснення права на соціальний захист бідних громадян без урахування трудової діяльності та сплати страхових внесків.

Державна соціальна допомога є адресною, а основні параметри соціальних гарантій визначаються на рівні держави. Нині переважна більшість виплат фінансується за рахунок субвенцій з Державного бюджету України.

Аналіз діяльності держави з надання адресної соціальної допомоги дає підстави стверджувати про проблемність такого виду допомоги. Розмір державної соціальної допомоги має складати різницю між сумою величини прожиткового мінімуму і загальним доходом членів малозабезпеченої сім’ї. Тобто сукупний дохід має дорівнювати прожитковому мінімуму. Але через недофінансування державних програм соціального захисту малозабезпе­чених верств населення різниця, яка б доводила до прожиткового мінімуму, не виплачується. Розмір виплат фіксується законодавчо і складає незначну суму. Так, Законом «Про Державний бюджет України на 2005 рік» рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги малозабезпеченим сім’ям встановлено у розмір 100 грн для працездатних та 140 грн для непрацездатних осіб; для сімей з дітьми прожитковий мінімум гарантується на рівні 90 грн в розрахунку на одну особу.

Заявочний принцип соціальної допомоги скоріше виключає, ніж включає тих, хто потребує допомоги, оскільки населення непоінформоване про можливість отримання допомоги.

Державна допомога сім’ям з дітьми

З 1992 року із прийняттям Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» в Україні запроваджено допомогу сім’ям з дітьми. Відповідно до цього Закону (в редакції Закону від 22 березня 2001 р.) сім’ї, в яких проживають і вихову­ються неповнолітні діти (до 18 років) і які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, мають право на такі види допомоги:

допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

одноразова допомога при народженні дитини;

допомога на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

допомога на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням;

допомога на дітей одиноким матерям.

Усі види державної допомоги сім’ям з дітьми призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника). Жінкам з числа військовослужбовців допомоги призначаються і виплачуються за місцем служби.

Допомога у зв’язку з вагітністю і пологами

Право на допомогу мають всі жінки, які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного страхування [10, ст. 3], а саме:

жінки з числа військовослужбовців Збройних Сил, Прикордонних військ, СБУ, військ цивільної оборони, інших військових формувань, з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

жінки, звільнені з роботи у зв’язку з ліквідацією підприємст­ва, установи, організації незалежно від форм власності за умови, що вагітна жінка була звільнена з роботи не раніше, ніж за шість місяців до набуття права на одержання допомоги;

жінки, зареєстровані в державній службі зайнятості як безробітні;

аспірантки, докторантки, клінічні ординатори, студентки вищих навчальних закладів І—ІV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів;

непрацюючі жінки.

Підставою для призначення допомоги є виданий лікувально-профілактичним закладом листок тимчасової непрацездатності, заява матері та довідка:

з основного місця служби, навчання про те, що жінка служить, навчається;

ліквідаційної комісії про те, що жінка звільнена з роботи у зв’язку з ліквідацією підприємства;

державної служби зайнятості про те, що жінка зареєстрована як безробітна;

видана житлово-експлуатаційною конторою (сільською, селищною радою) за місцем проживання про те, що жінка не працює (не навчається, не служить).

Особи, які усиновили чи взяли під опіку дитину протягом двох місяців з дня її народження, подають рішення про усиновлення чи встановлення опіки.

Допомога призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня закінчення відпустки, і виплачується за весь її період, незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів. Тривалість відпустки ста­новить:

70 календарних днів до пологів і 56 — після;

для постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС — 180 днів  (90 + 90);

для усиновителів, опікунів, які усиновили або взяли під опіку дитину протягом двох місяців з дня її народження — період з дня усиновлення чи встановлення опіки до закінчення післяпологової відпустки.

Допомога у зв’язку з вагітністю і пологами надається у розмірі 100 % середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги у зв’язку з безробіттям), але не менше 25 % від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць. Непрацюючим жінкам — 25 % від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

Одноразова допомога при народженні дитини

Ця допомога призначена для покриття разових потреб сім’ї в додаткових витратах.

Допомога надається одному з батьків дитини, не застрахованому в системі загальнообов’язкового державного страхування [4, ст. 10].

Вона призначається на підставі таких документів, поданих до органів праці та соціального захисту населення: заяви одного із батьків (усиновителя, опікуна); свідоцтва про народження дитини; копії трудових книжок обох батьків; довідки з місця служби, навчання заявника; довідки про склад сім’ї батьків. Усиновителі та опікуни подають, крім зазначених документів, копію рішення про усиновлення або про встановлення опіки.

У разі народження двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину.

Допомога призначається при народженні живої дитини, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня народження дитини.

Одноразова допомога при народженні дитини виплачується у розмірі прожиткового мінімуму для дітей до 6 років. В 2005 році розмір вказаної допомоги для незастрахованих становить 22,6 роз­міру прожиткового мінімуму [7, ст. 59].

У разі, якщо один із батьків застрахований у системі загальнообовязкового державного соціального страхування, допомога виплачується за місцем роботи застрахованої особи.

Допомога на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Право на допомогу має не застрахована в системі загаль­нообов’язкового державного страхування особа, яка здійснює фактичний догляд за дитиною (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, бабуся, дідусь або інший родич) [4, ст. 13].

Для одержання допомоги подаються такі документи:

заява матері;

виписка з наказу за місцем служби про надання відпустки;

копія свідоцтва про народження дитини;

довідка з місця проживання заявника про те, що з ним проживає дитина; копія трудової книжки особи, що здійснює догляд за дитиною;

довідка з місця навчання;

непрацюючі особи подають довідку органів податкової адміністрації про те, що вони не займаються підприємницькою діяль­ністю, довідку з державної служби зайнятості про те, що не виплачується допомога у зв’язку з безробіттям та довідку з ЖЕКу про те, що особа не працює;

довідка ліквідаційної комісії;

заява особи, яка здійснює фактичний догляд за дитиною,

а також довідка з місця роботи матері про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки на догляд за дитиною і виплату зазначеної допомоги їй припинено;

усиновителі та опікуни — копію рішення про усиновлення.

Матерям, які мають дітей віком до трьох років і одночасно продовжують навчання з відривом від виробництва, допомога призначається в повному розмірі.

Розмір допомоги на догляд за дитиною до досягнення нею трьох років — прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. На 2005 рік розмір допомоги складає 90 грн [7, ст. 59].

У разі народження двох і більше дітей допомога призначається на кожну дитину.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням

Цей вид допомоги призначається опікунам чи піклуваль­никам дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків та з інших причин залишилися без батьківського піклування.

Допомога призначається за умови, що середньомісячний розмір одержуваних на дитину аліментів, пенсії за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Така допомога виплачується у розмірі, що дорівнює різниці між встановленим прожитковим мінімумом і середньомісячним розміром одержуваних на дитину виплат, але не менше 25 % роз­міру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатної особи, з розрахунку на місяць.

Допомога не призначається у разі перебування дитини на повному державному утриманні. Якщо дитина, яка перебуває на пов­ному державному утриманні, під час літніх канікул перебуває вдома з опікуном чи піклувальником, зазначена допомога призначається за повні місяці перебування дитини вдома на підставі довідки навчального закладу.

Для одержання допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, органу праці та соціального захисту населення подаються такі документи:

заява опікуна чи піклувальника про призначення допомоги;

копія рішення про встановлення опіки чи піклування;

копія свідоцтві про народження дитини;

довідка про склад сім’ї;

довідка про місячні розміри аліментів і пенсії, що одержує на дитину опікун чи піклувальник.

Допомога призначається на шість місяців. Питання про продовження виплати допомоги вирішується на підставі заяви та довідки про місячні розміри аліментів і пенсії, що одержує опікун чи піклувальник на дитину.

Допомога призначається з місяця, в якому була подана заява з усіма необхідними документами, та виплачується щомісяця до досягнення дитиною 18 років.

Підставою для припинення виплати допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, є:

звільнення від виконання обов’язків опікуна чи піклувальника;

працевлаштування або взяття шлюбу дитиною до досягнення нею 18-річного віку;

досягнення дитиною 18-річного віку.

Допомога на дітей одиноким матерям

Відповідно до статті 181 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері, одинокі усиновителі (які не перебувають у шлюбі), якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено в установленому порядку за вказівкою матері, які мають дітей віком до 16 (учнів — до 18) років.

Право на вказану допомогу мають вдови та вдівці з дітьми, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.

Якщо одинока мати (вдова, вдівець) уклала шлюб, за нею зберігається право на одержання допомоги на дітей, які народилися до шлюбу, за умови якщо ці діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, вона не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, яка є батьком її дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.

Допомога на дітей одиноким матерям не призначається у разі перебування дитини на повному державному утриманні.

Якщо дитина, яка перебуває на повному державному утриманні, під час літніх канікул перебуває вдома, зазначена допомога призначається за повні місяці перебування дитини вдома на підставі довідки навчального закладу.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги.

Якщо випускники навчальних закладів віком від 16 до 18 років не продовжують навчання, допомога призначається до 1 вересня.

Якщо діти віком від 16 до 18 років навчаються, виплата допомоги на дітей одиноким матерям продовжується на підставі довід­ки з місця навчання.

Допомога надається у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновителям (вдовам, вдівцям) призначається на кожну дитину.

Розмір допомоги перераховується з дня досягнення дитиною відповідного віку без звернення одержувача допомоги до органу праці та соціального захисту населення.

Для одержання допомоги на дітей одиноким матерям до органу праці та соціального захисту населення подаються такі документи:

1) Заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінпраці;

2) Довідка державного органу реєстрації актів цивільного стану про підстави внесення до книги реєстрації народжень відомостей про батька дитини;

3) Копія свідоцтва про народження дитини;

4) Довідка про проживання дитини з матір’ю, видана за місцем проживання сім’ї. У разі неможливості одержати таку довідку орган праці та соціального захисту населення здійснює обстеження сім’ї за місцем проживання і складає акт із зазначенням факту проживання дитини з матір’ю. У разі, коли дитина навчаєть­ся за межами населеного пункту, в якому проживає мати, і не пе­ребуває на повному державному утриманні, замість довідки про проживання дитини з матір’ю подається довідка з місця проживання матері та довідка з місця проживання (навчання) дитини.

Усиновителі подають також копію рішення про усиновлення.

Вдови та вдівці подають довідку про те, що вони не одержують на дітей пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.

Якщо одинока мати народила дитину за межами України і не може подати документ, який підтверджує той факт, що вона є одинокою матір’ю, рішення про призначення їй допомоги на дитину приймається органом праці та соціального захисту населення на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім’ї і документа про народження дитини.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається з місяця, в якому було подано заяву з усіма необхідними документами, та виплачується щомісяця по місяць досягнення дитиною 16-річно­го (учнями — 18-річного) віку включно.

Допомога призначається органами праці та соціального захисту населення за місцем їх проживання. Також допомога може бути призначена за місцем фактичного проживання за умови подання довідки про неодержання зазначеної допомоги в органі праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

У 2001 році завдяки докладеним зусиллям уперше за останніх п’ять років було повністю погашено борг перед особами, які отримують допомогу. Через органи праці та соціального захисту 3,8 млн громадян отримали допомогу на 4,1 млн дітей. Запровадження нової редакції Закону «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» в 2002 році дозволило державі підтримати понад 1,8 млн сімей з дітьми. Видатки на ці виплати склали в загальній сумі понад 1,256 млрд грн, допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами в органах праці та соціального захисту населення отримали 138,4 тис. жінок, незастрахованих в системі державного соціального страхування, в тому числі 6,4 тис. аспіранток, докторанток, студенток. Розмір цих виплат у середньому складав 360 грн [12, с. 11].

З 1 січня 2003 р. поновлено виплату допомоги одиноким матерям, розмір якої становить 10 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям

В 2000 році прийнятий Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям». За статистичними даними, в цілому по Україні на 1 жовтня 2003 року допомогу згідно із вказаним Законом отримувало 347 тис. малозабезпечених сімей на загальну суму 451,3 млн грн.

Переважне число сімей, які отримують цю допомогу, мешкають у міській місцевості. Зокрема їх кількість досягає 62,7 % від загальної кількості таких сімей в Україні, в сільській місцевості — лише 37,3 %.

Питома вага сімей, кількість членів яких становить від 3 і біль­ше осіб, перевищує 60 відсотків від їх загальної чисельності.

У середньому впродовж 2001 року кожна така сім’я отримувала від 88,4 до 130,28 грн щомісячно.

З 1 січня 2004 року виплати на кожну дитину, що виховується батьками, які є інвалідами І або ІІ групи збільшаться на 20 від­сотків.

Відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»:

малозабезпечена сім’я — це сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї;

прожитковий мінімум для сім’ї — визначена для кожної сім’ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум»;

середньомісячний сукупний дохід сім’ї — обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім’ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Право на допомогу мають малозабезпечені сім’ї, які постійно проживають в Україні. Під час визначення середньомісячного сукупного доходу сім’ї до її складу включаються: чоловік, дружина, діти, які перебувають на їх утриманні, віком до 18 років, в тому числі студенти вищих навчальних закладів та професійно-технічних навчальних закладів віком до 23 років, незалежно від того, де вони проживають, які не мають власних сімей; неодружені неповнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства І та

ІІ групи або інвалідами І групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки, які проживають разом з подружжям і перебувають на їх утриманні, якщо вони не мають джерела для існування (аліментів, пенсії, допомоги); особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом І групи і здійснює догляд за ним. До складу сім’ї не включаються: особи, які перебувають на повному держав­ному утриманні, включаючи дітей віком до восьми років, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом (але не більше 75 % прожиткового мінімуму для сім’ї). Середньомісячний сукупний дохід сім’ї для призначення дер­жавної допомоги сім’ям з дітьми обчислюється згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів допомоги, затвердженою наказом Мінпраці, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, Мінфіну, Держкомстату. Рівень забез­печення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги становить в 2005 році для працездатних осіб — 100 грн, непрацездатних осіб — 140 грн, інвалідів — 150 грн.

Для родин з дітьми встановлено підвищені виплати. Так, для кожної дитини, яка входить до складу малозабезпеченої сім’ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10 від­сотків і на 20 відсотків — для кожної дитині, яка утримується одинокою матір’ю, що не перебуває у шлюбі [13, с. 20].

Для отримання допомоги необхідно подати заяву до органу соціального захисту населення за місцем проживання або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. До заяви додаються документи [5, ст. 4]:

документ, що посвідчує особу;

довідка про склад сім’ї;

декларація про доходи кожного члена сім’ї за попередні шість місяців, включаючи грошовий еквівалент пільг за спожиті житлово-комунальні послуги [7, ст. 66] (в декларацію не включаються державна соціальна допомога, призначена відповідно до Закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», сплачені членами сім’ї аліменти);

довідка про наявність та розміри земельних ділянок, виділених для ведення особистого підсобного господарства, городництва, сінокосіння, випасання худоби та земельної частки, паю, виділених унаслідок розпаювання землі.

Допомога призначається з місяця звернення (якщо протягом місяця були подані документи) на 6 місяців.

Одиноким особам, які за висновком МСЕК визнані непрацездатними, які не мають інших джерел для існування, державна соціальна допомога може бути призначена на весь час непрацездатності.

Одиноким особам, які досягли 65 років і не мають інших джерел для існування, допомога може бути призначена довічно.

У наданні допомоги може бути відмовлено, якщо:

працездатні члени сім’ї не працюють, не навчаються за денною формою навчання протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за допомогою (крім осіб, які в установленому порядку визнані безробітними і не перешкоджають своєму працевлаштуванню; осіб, які доглядають дитину до досягнення нею трирічного віку (у визначених законом випадках до 6 років); осіб, які доглядають за інвалідами І групи або дітьми-інвалідами віком до 16 років, а також за особами, які досягли 80-річного віку);

з’ясовано, що малозабезпечена сім’я має додаткові джерела для існування, а також якщо кимось із складу сім’ї протягом останнього перед зверненням за допомогою року була здійснена покупка на суму, яка на час звернення перевищує 10-разову величину прожиткового мінімуму для сім’ї;

якщо у власності чи володінні сім’ї є земельна ділянка площею більше 0,60 га чи підсобне господарство, що має приносити дохід, чи друга квартира (будинок) за умови, що загальна жила площа перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім’ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім’ю, чи більше одного автомобіля чи транспортного засобу;

сім’єю навмисно подано недостовірні відомості або приховано відомості, які вплинули або могли вплинути на встановлення права на допомогу.

Призначена допомога може бути зменшена до 50 %, якщо сім’я не використала можливості для знаходження додаткових джерел для існування.

У разі змін у складі малозабезпеченої сім’ї розмір допомоги переглядається за заявою заінтересованої особи.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам

Держава гарантує інвалідам право на матеріальне забезпечення та соціальну захищеність. Інвалідам, які ніколи не працювали і, відповідно, не застраховані у системі загальнообо­в’язкового державного соціального страхування, Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» гарантує надання соціальної допомоги.

Право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства І і ІІ групи, непрацюючі інваліди ІІІ групи, діти-інваліди до 16 років.

Інвалідам з дитинства, які мають одночасно право на допомогу і соціальну пенсію, соціальна допомога або пенсія призначається за їх вибором.

Допомога призначається у таких розмірах [3, ст. 2]:

інвалідам з дитинства І групи — 100 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам з дитинства ІІ групи — 70 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам з дитинства ІІІ групи — 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

дітям-інвалідам віком до 16 років — 70 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

На 2004 рік розрахунковий розмір, що застосовується при визначенні розміру допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інва­лідам, був установлений у розмірі 313 грн.

Допомога інвалідам І, ІІ групи та непрацюючим інвалідам

ІІІ групи призначається на весь час інвалідності. Дітям-інвалідам допомога призначається на час інвалідності, але не більше як по місяць досягнення дитиною 16 років. Якщо дитина-інвалід після досягнення 16 років визнана інвалідом з дитинства, то допомога буде виплачуватися в новому розмірі за її заявою.

Виплата допомоги припиняється, якщо пропущено строк переогляду у МСЕК. У разі повторного визнання інвалідом виплата допомоги поновлюється. Якщо строк переогляду пропущено з поважних причин, то виплата допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більше як за 12 місяців; якщо без поважних причин — не більше як за один місяць.

Для призначення допомоги необхідно звернутися із заявою до органів праці та соціального захисту за місцем проживання інваліда. До заяви повинні бути додані документи про вік і місце проживання інваліда з дитинства або дитини інваліда, документи про місце проживання батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника, який подав заяву, довідка медико-соціальної експертизи або медичний висновок, видані у встановленому порядку. Непрацюючі інваліди ІІІ групи та один з непрацюючих батьків, який здійснює догляд за дитиною-інвалідом, додатково подають довідку про те, що вони не працюють, видану за місцем проживання.

Інвалідам з дитинства, які проживають у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, виплачується 20 % призначеного розміру державної соціальної допомоги. Дитині-інва­ліду віком до 16 років за час перебування дитини на повному державному утриманні призначена допомога не виплачується.

У разі смерті дитини-інваліда або інваліда з дитинства особі, яка здійснила поховання, виплачується допомога на поховання у розмірі двомісячної суми державної соціальної допомоги.

Допомога здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Призначення субсидії для оплати житлово-комунальних послуг

Підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги спричинило серйозні проблеми для малозабезпечених сімей, неспроможних оплачувати послуги за новими тарифами. Саме тому в 1995 році з метою створення надійної підтримки малозабезпечених родин було запроваджено ефективну програму соціального захисту населення — програму житлових субсидій. Цією програмою було передбачено надання безготівкової допомоги на оплату житлово-комунальних послуг сім’ям з низькими доходами.

Це перша в Україні програма адресної соціальної допомоги малозабезпеченим верствам населення. Її реалізація була започат­кована постановою Кабінету Міністрів України №89 від 4 лютого 1995 року «Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг». З 1 травня 1995 року за умови призначення житлової субсидії сім’ї почали сплачувати за житлово-комунальні послуги (користування житлом, його утримання та оплату послуг водо-, теплопостачання і водовідведення, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) не більше 15 відсотків свого середньомісячного сукупного доходу [9]. Вже в травні 1995 року відділи житлових субсидій по всій Україні почали прийом заяв на призначення допомоги.

Субсидія призначається при перевищенні плати за комунальні послуги в межах установлених норм споживання з урахуванням пільг для всіх прописаних в житловому приміщенні і їх обов’яз­кового платежу.

Обов’язковий платіж визначається як 15—20 % (залежно від складу прописаних) від середньомісячного сукупного доходу прописаних в житловому приміщенні. При цьому норма володіння чи користування загальною площею житла та нормативи користування комунальними послугами встановлюються виходячи з 21 м2 на кожного прописаного та додатково 10,5 м2 на сім’ю, а для громадян, які проживають в однокімнатній квартирі, — на загальну площу, незалежно від розміру квартири.

Субсидія не призначається, якщо серед прописаних є працездатні особи, які не працювали і не навчались протягом трьох місяців, що передують зверненню, крім випадків, передбачених законодавством. Також субсидія не призначається, якщо хтось із прописаних здає у найом або в оренду житлове приміщення, подружжя має у своєму володінні (користуванні) у сукупності біль­ше, ніж одне житлове приміщення, загальна площа яких у сумі перевищує встановлені норми, подружжя має у своєму володінні (користуванні) механічний транспортний засіб з датою випуску не більше 10 років.

Призначена субсидія стимулює економне використання послуг з лічильниками:

право на одержання субсидії визначається з вартості нормативних об’ємів;

у залежно від рівня економії відносно норми визначений відсоток обов’язкового платежу в наступному періоді зменшується до 5 %;

одержувач субсидії сплачує за фактом, якщо він використав послугу менше розміру обов’язкового платежу.

Субсидію можна одержати і при наявності боргу, але для цього необхідно скласти договір про його погашення. Для одержувачів субсидії передбачено штрафні санкції у разі надання недостовірних даних.

З 2001 року введено готівкову виплату субсидії на тверде паливо та скраплений газ, що надало можливість заявникам купувати вугілля належної якості.

Субсидіарне забезпечення має деякі проблеми. На даному етапі житлово-експлуатаційні організації виконують не притаманні їм функції щодо визначення вартості використаних послуг з урахуванням пільг і субсидії. Окрім цього, житлово-експлуата­ційні організації повинні:

обліковувати пільговиків;

обраховувати зниження вартості наданої послуги залежно від розміру пільги;

обробляти переліки власників з нарахованими субсидіями, що надаються відділами житлових субсидій;

робити помісячне звіряння за фактичним споживанням послуги. При цьому визначається новий розмір субсидії;

призначена субсидія не є кінцевою, її розмір помісячно перераховується залежно від фактичного споживання. Це викликає труднощі для розуміння не тільки пересічного громадянина, а і для працівників комунального господарства, а в ряді випадків — і для працівників відділів житлових субсидій.

Зберігається недостатнє фінансування, що породжує заборгованість держави перед житлово-експлуатаційними організаціями, а в разі призначення субсидії на скраплений газ і тверде паливо — ненадання її сім’ям, які мають на неї право. І це, як правило, менш забезпечені сільські сім’ї.

Сьогодні намічається стійка тенденція до зменшення заборгованості перед надавачами житлово-комунальних послуг за надані населенню житлові субсидії. Якщо станом на 1 січня 2003 року в Україні ця заборгованість складала 128,8 млн грн, то на 1 вересня 2003 року — 61,8 млн гривень. Але законодавча база субсидіарного забезпечення потребує вдосконалення.

Література до теми:

Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості ВР України. — 1996. — № 30. — С. 141.

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ від 21.03.91 року // Відомості ВР України. — 1991. — № 21. — С. 252.

Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» № 2109-ІІІ від 16.11.2000 року // Відомос­ті ВР України. — 2001. — № 1. — С. 2.

Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» № 2334-ІІІ від 22.03.2001 року // Відомості ВР України. — 2001. — № 20. — С. 102.

Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» № 1768-ІІІ від 1.06.2000 року // Відомості ВР України. — 2000. — № 35. — С. 290.

Закон України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік» № 2089-IV від 19.10.2004 року // Відомості ВР України. — 2005. — № 6. — С. 131.

Закон України «Про Державний бюджет на 2005 рік» № 2285-IV від 23.12.04.

Постанова Кабінету Міністрів України №89 від 4 лютого 1995 року «Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг».

Постанова Кабінету Міністрів України № 295 від 19.04.1995 р. «Про розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг».

Постанова Кабінету Міністрів України № 1751 від 27.12.2001 р. «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» // Збірник законодавства України. — 2004. — № 2. — Ст. 74.

Постанова Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 250 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям» // Збірник законодавства України. — 2004. — № 2. — С. 125.

Система соціальної допомоги на шляху перетворень // Соціальний захист. — 2003. — № 10. — С. 11.

Допомога малозабезпеченим родинам // Соціальний захист. — 2003. — № 1. — С. 19—20.

 

< Попередня   Наступна >