178

---

§ 2. Сімейний кодекс України — основне джерело сімейного законодавства України1

СК складається з семи розділів, які містять 292 статті. Струк­тура його, порівняно з Кодексом законів про шлюб та сім’ю, який було прийнято ще 20 червня 1969 р. (далі — КЗпШС)3, зазнала суттєвих змін.

По-перше, такі розділи як «Акти цивільного стану» (розділ V) та «Опіка та піклування» (розділ IV) вилучено з нього. Більшість норм про опіку та піклування міститься тепер у новому ЦК (гла­ва 6), хоча окремі норми, наприклад ті, що регулюють опіку і піклу­вання над дітьми, як одну з форм влаштування дітей, позбавле­них батьківського піклування, залишено в СК (статті 243—251). Що ж стосується норм, які регулюють реєстрацію актів цивіль­ного стану (раніше назва була дещо іншою — акти громадянсько­го стану), то вони повинні ще знайти своє втілення, за прикладом РФ, у спеціальному законі «Про акти цивільного стану». До тих пір розділ V «Акти громадянського стану» КЗпШС зберігає свою чинність у частині, що не суперечить СК. З нового СК вилучена глава 3 «Позовна давність», хоча залишилася стаття «Застосуван­ня позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відно­син» і введена стаття «Обчислення строків, встановлених у цьо­му кодексі».

По-друге, в кодексі з’явилися нові глави, наприклад такі, як глава 10 «Шлюбний договір» (статті 92—103), глава 20 «Патро­нат над дітьми» (статті 252—256).

Розділ I «Загальні положення» містить 2 глави: «Сім’я. Ре­гулювання сімейних відносин» (статті 1—13) і «Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов’язків. Захист сімейних прав та інтересів» (статті 14—20). В СК вперше даєть­ся законодавче визначення ознак сім’ї: це спільне проживання осіб, зв’язаність їх спільним побутом, наявність взаємних прав та обо­в’язків. До підстав створення сім’ї законодавець відніс шлюб, кров­не

споріднення, усиновлення, а також інші підстави, які не забо­ронені законом і не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 3 СК).

До новел у цьому розділі слід віднести, наприклад, встанов­лення обов’язку батьків неповнолітніх надавати допомогу у здійсненні останніми батьківських прав та виконанні батьківсь­ких обов’язків (ст. 16 СК); надання дитині, якій виповнилося чотирнадцять років, цивільної процесуальної дієздатності (ч. 1 ст. 18 СК); можливість відшкодування матеріальної шкоди (збитків) та моральної шкоди тим, хто порушив сімейні права осо­би у випадках, передбачених СК або договором (ч. 2 ст. 18 СК).

Розділ П «Шлюб. Права та обов’язки подружжя» містить 9 глав: «Загальні положення» (статті 21—26), «Державна реє­страція шлюбу» (статті 27—37), «Недійсність шлюбу» (статті 38—48), «Особисті немайнові права» (статті 49—56), «Право особистої приватної власності» (статті 57—59), «Право спільної сумісної власності подружжя» (статті 60—74), «Пра­ва та обов’язки подружжя по утриманню» (статті 75—91), «Шлюбний договір» (статті 92—103), «Припинення шлюбу» (статті 104—120). У цьому розділі вперше на законодавчому рівні дається поняття шлюбу, яке до цього часу давалося тільки у на­вчальній і науковій літературі. Шлюб — це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі РАЦС (ст. 21)3.

Підхід законодавця залишився незмінним у цьому питанні, по­роджує правові наслідки лише шлюб, зареєстрований у встанов­леному законом порядку. В зв’язку з цим викликає подив поява ст. 74 СК, яка поширила на майно, набуте жінкою та чоловіком, що проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, правовий режим, що виникає на майно у подружжя, а саме право спільної сумісної власності. Таким чином фактичним шлюб­ним відносинам надано значення юридичного факту, який слу­жить підставою для поширення на них сімейно-правового регу­лювання, що ввійшло в протиріччя з ч. 2 ст. 21 СК, відповідно до якої проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Винятки з цього правила законодавець не встановив. Вважаємо, що слід погодитися з тими правниками, які підкреслюють, що фактичні шлюбні відносини — це відносини, що стосуються тільки особистого життя людини, вони залежать від волі людини і від того, як вона їх будує, тому втручання держави за встановленим нею правовим регулюванням відносин за типом сім’ї тут недоречні та необґрунтовані. Так звані фактичні шлюбні відносини — це відносини окремих людей, що ґрунтуються на підставах, які вони самі для себе встановлюють і погоджують. Отже, правове регу­лювання їхніх особистих, майнових і житлових прав має відбува­тися на підставах загального цивільного регулювання4.

У СК розширено коло осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою. Це стосується двоюрідних братів та сестер, рідних тіток, дядьків та племінників, племінниць. Між тим, за рішенням суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною уси-новлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

Розширено в СК також коло обставин, які дають можливість у судовому порядку визнати шлюб недійсним. Так, приховання тяж­кої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подруж­жя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним (ч. 5 ст. 30 СК). Легалізовано представництво при по­дачі заяви про реєстрацію шлюбу. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєст-

4 Шевченко Я. М. Проблеми правового регулювання сімейних відносин. Кодифікація приватного (цивільного) права України. — С. 272.

рацію шлюбу до державних органів РАЦС, таку заяву, нотаріаль­но посвідчену (ст. 28 СК), можуть подати їх представники. Між тим, залишилася незмінною норма, відповідно до якої реєстрація шлюбу через представника неможлива (ст. 34 СК). Причому шлюб, зареєстрований за відсутності нареченої і (або) наречено­го, вважається неукладеним, що тягне анулювання запису про такий шлюб у державному органі РАЦС (ст. 48 СК). Введено інститут заручин (с. 31 СК). Розширено можливість для укладен­ня шлюбу. Так, місцем укладення шлюбу може бути не лише місце проживання однієї з осіб, що одружуються, а, за заявою нарече­них, це може бути й інше місце (наприклад, місце надання стаціо­нарної медичної допомоги) (ст. 33 СК). Уперше введена норма, яка закріпила одну із правових презумпцій — презумпцію пра-возгідності (дійсності) шлюбу (ст. 37).

Розділ Ш «Права та обов’язки матері, батька і дитини» містить 6 глав: «Визначення походження дитини» (статті 121— 140), «Особисті немайнові права і обов’язки батьків та дітей» (статті 141—172), «Права батьків і дітей на майно» (статті 173—179), «Обов’язок матері, батька утримувати дитину та його виконання» (статті 180—197), «Обов’язок батьків утри­мувати повнолітніх дочку, сина та його виконання» (статті 198—201), «Обов’язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання» (статті 202—206). До новел цього розділу слід віднести наступне: визначається походження дити­ни від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір’ю (ст. 124 СК); при визнанні батьківства за рішенням суду, тобто у випадку народження дитини в незареєстрованому шлюбі, на відміну від ст. 53 КЗпШС законодавець не визначає якісь конк­ретні підстави встановлення батьківства. Частина 2 ст. 128 СК закріплює, що підставою для визнання батьківства можуть бути будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від пев­ної особи; СК передбачив можливість встановлення не тільки батьківства, а й материнства (ст. 131 СК), а також встановлення факту материнства за рішенням суду (ст. 132 СК); СК, передба­чивши можливість оспорювання батьківства особою, яка записа­на батьком дитини, не пов’язує її зі смертю матері або позбавлен­ням її батьківських прав (ст. 136); ст. 143 СК уперше на законо­давчому рівні закріпила обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я.

До новел слід віднести норму, яка вирішує долю доходу від майна дитини (ст. 178 СК), відповідно до якої дохід, отриманий від використання майна малолітньої дитини (орендна плата за будинок, що належить дитині на праві власності, дивіденди, відсотки за користування банком вкладом тощо), батьки мають право використовувати не тільки для задоволення потреб самої дитини, а також на виховання та утримання інших дітей та на не­відкладні потреби сім’ї. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна. Вперше на законодавчому рівні врегу­льовано питання стосовно власності на аліменти, які один з батьків одержує на дитину. Відповідно до ст. 179 ці аліменти є власністю того з батьків, на ім’я якого вони виплачуються і тільки в разі смерті останнього аліменти переходять до власності дитини. Важ­ко погодитися з таким вирішенням питання1. Аліменти — кошти особливого призначення, вони повинні передаватися у власність дитини, а батько (матір) мали б право на розпорядження ними, як і будь-яким майном (ст. 177). Цілковито необхідним являєть­ся і введення ст. 190, яка вперше на законодавчому рівні вирішує питання припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з на­буттям права власності на нерухоме майно. СК вводить і норми про обов’язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продов­жують навчання до досягнення останніми двадцяти трьох років за умови, якщо батьки спроможні надавати матеріальну допомо­гу (ст. 199).

СК розширив коло осіб, які повинні піклуватися про непра­цездатних, немічних батьків, вказавши на те, що таке зобов’я­зання покладається і на дітей, які не досягли віку 18 років (ст.172).

Розділ IV «Влаштування дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування» містить 3 глави: «Усиновлення» (статті 207— 242), «Опіка та піклування над дітьми» (статті 243—251), «Патронат над дітьми» (статті 252—256). Дитина, яка тим­часово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що забез­печується передачею її на виховання, усиновлення або за необхідності направлення до відповідних установ із догляду за дітьми. СК встановлює умови, порядок та правові наслідки усиновлен­ня, визнання його недійсним, скасування, а також позбавлення усиновлювача батьківських прав. До новел СК слід віднести встановлення можливості за виняткових обставин усиновити повнолітню особу (ст. 208 СК); встановлення різниці у віку уси-новлювача і усиновленого. Так усиновлювач обов’язково пови­нен бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцать років, а при усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років. Дещо по-іншому вирішується доля рідних братів і сестер. Так, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати і сестри, вони не можуть бути роз’єднані при їх усинов­ленні, за винятком обставин, що мають істотне значення (на­приклад один з братів має фізичну ваду). Згоду на це обов’язко­во дає орган опіки та піклування. Причому, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат і сестра мають право знати про нове місце її проживання (ст. 210). Встановлена нова підстава припинення усиновлення — позбавлення усиновлювача батьків­ських прав.

Законодавець виходить з того, що опіка та піклування — ци­вільно-правовий інститут і залишає в СК лише норми про опіку і піклування над дітьми як правову форму влаштування дітей, по­збавлених батьківського піклування.

У СК відновлено інститут патронату, за яким патронатний вихователь виконує свої договірні відносини, а саме забезпечує дитину житлом, одягом, харчуванням, створює їй належні умови для навчання, фізичного та духовного розвитку, захищає дитину, її права та інтереси на оплатних засадах (статті 254, 255).

Розділ V «Права та обов’язки інших членів сім’ї та ро­дичів» містить 2 глави «Особисті немайнові права та обов’яз­ки інших членів сім’ї та родичів» (статті 257—264), «Обов’я­зок по утриманню інших членів сім’ї та родичів» (статті 265— 274). СК розширив коло осіб, які віднесено до «інших» членів сім’ї та родичів (прабаба, прадід), а також сферу відносин за їх участю за рахунок врегулювання особистих немайнових відно­син (право на виховання внуків та правнуків бабою та дідом, прабабою та прадідом; право на захист внуків; права братів і се­стер на спілкування тощо).

Розділ VI «Застосування Сімейного кодексу України до іно­земців та осіб без громадянства. Застосування законів іно­земних держав та міжнародних договорів в Україні» (статті 275—292), містить норми, які встановлюють права і обов’язки іно­земців та осіб без громадянства у сімейних відносинах та застосу­вання законів іноземних держав при укладенні договорів, які сто­суються сімейних відносин, а також при вирішенні судом сімей­ного спору.

Розділ VII «Прикінцеві положення» встановлює термін всту­пу СК у дію та правові наслідки цього.

 

1 Про історію створення і прийняття нового СК див. гл. 1 даного під­ручника.

2 ВВР УРСР. — 1969. — Додаток до № 26. — Ст. 204.

3 Традиційно в літературі шлюб так і розглядався як вільний, рівний і довічний союз жінки та чоловіка, який укладався відповідно до порядку і умов, встановлених законом, створював сім’ю і породжував між подружжям взаємні особисті та майнові права і обов’язки (див.: Матвеев Г. К. Семейное право. — М.: Юрид. лит., 1985. — С. 44—45; Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. — К., 1981. — С. 64 тощо.

4 Шевченко Я. М. Проблеми правового регулювання сімейних відносин. Кодифікація приватного (цивільного) права України. — С. 272.

< Попередня   Наступна >