112

---

§ 2. Правовий режим спільного майна подружжя

Сімейне право України закріплює принцип спільності майна подружжя, який означає об’єднання майна чоловіка і жінки (по­вністю або в певній частини) в єдину майнову масу та встанов­лення ряду спеціальних правил щодо його володіння, користу­вання та розпорядження. Режим спільності майна подружжя оз­начає, що: майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; по­дружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без ви­значення часток кожного з них у праві власності; права подруж­жя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного за­робітку (доходу); до тих пір, поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя.

Щодо спільного майна подружжя здійснює права власника. В літературі правильно зазначалося, що право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому на подружжя поширюються загальні прави­ла щодо об’єктів права приватної власності1. Сімейне законодав­ство містить норми, що визначають різновиди майна, які нале­жать подружжю на праві спільної сумісної власності. Розглянемо їх детальніше.

1. Згідно з ч. 1 ст. 60 СК подружжю на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте за час шлюбу. Сімейне зако­нодавство встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подужжя (ч. 2 ст. 60 СК). Подружжя може проживати, працювати і отримувати майно у різних містах і навіть у різних країнах, управляти майном будь-

якої вартості та місце­ знаходження. Головним є відповідність дій кожного з подружжя принципу добросовісності й пріоритету сімейних інтересів. Отри­мане кожним із подружжя майно (незалежно від того, хто саме його отримав) буде визначатися як майно, набуте подружжям під час шлюбу.

Сімейне законодавство не розкриває детально зміст поняття «майно, набуте за час шлюбу». Відсутній у ньому і перелік тако­го майна. В ч. 1 ст. 61 СК вказано, що об’єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за ви­нятком тих, які виключені з цивільного обороту. Важливо за­значити, що закріплення певного нерухомого, а також окремих видів рухомого майна лише за одним із подружжя не означає, що другий не має на нього права. Процедура реєстрації має фор­мальний характер і не визначає права власності подружжя. Не­залежно від реєстрації майна на ім’я одного із них, якщо воно було набуте за час шлюбу, майно вважатиметься спільним на загальних підставах.

2. Серед доходів подружжя важливе значення мають заробіт­на плата, пенсія, стипендія та інші грошові надходження та­кого типу. Сімейний кодекс визначає правовий режим вказаного майна таким чином. Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи належать до спільного майна под­ружжя лише у випадку, якщо вони були внесені: а) до сімейного бюджету, б) на особистий рахунок кожного з подружжя до банкі­вської (кредитної) установи. Таким чином, надходження тільки тоді будуть вважатися спільним майном подружжя, якщо кожен з них виявив свою волю щодо передачі грошей до сімейного бюд­жету. Якщо цього зроблено не було, то майно вважається розділь­ним і належить тому з подружжя, який його отримав.

Треба зазначити, що вказана норма є новою для сімейного за­конодавства України. Правила, що діяли раніше, не пов’язували виникнення права спільної власності подружжя з фактом внесен­ня заробітної плати, пенсії та стипендії до сімейного бюджету. Таким чином, це майно вважалося спільним з моменту, коли ви­никало право власності на нього, тобто з моменту отримання за­робітної платні одним із подружжя. Утім, законодавче рішення, закріплене в новому Сімейному кодексі України, в теоретичному плані не є новим. Свого часу питання щодо правового режиму заробітної плати, пенсії та стипендії досить жваво обговорювало­ся в юридичній літературі. Деякі вчені дійсно пов’язували виник­нення права спільної власності подружжя щодо заробітної плати й інших надходжень з фактом передачі їх до бюджету сім’ї2. На­далі така позиція зазнала значної критики3, бо відповідно до неї між отриманням вказаних сум та їх переходом у спільну сумісну власність подружжя виникає певний розрив. Унаслідок цього з моменту отримання до моменту безпосередньої передачі грошей до спільного бюджету той з подружжя, хто отримав гроші, буду­чи їх власником, вправі самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Це суперечить основній ідеї режиму спільності майна, встановленого сімейним законодавством Украї­ни. Заробітна плата та інші різновиди грошових надходжень од­ного із подружжя мають вважатися спільним майном подружжя з моменту їх фактичного отримання, тому що намір одного з под­ружжя внести їх до бюджету сім’ї передбачається.

3. Відповідно до ч. 3 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше цінне майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Ця нор­ма є не зовсім чіткою. Не зрозуміло, про які саме договори в ній ідеться. Можна припустити, що — про участь одного з подружжя у різноманітних вигравальних конкурсах, лото тощо. Якщо за участь у такому конкурсі один з подружжя отримає винагороду, вона відповідно до ч. 3 ст. 61 СК є об’єктом права спільної суміс­ної власності подружжя. Треба однак зазначити, що винагорода, про яку йде мова в ч. 3 ст. 61 СК, не може бути відзнакою особис­тих знань, вмінь або досягнень одного з подружжя в певній сфері. Премії і нагороди, які один із подружжя одержав за особисті за­слуги, складають роздільне майно подружжя відповідно до ч. 3 ст. 57 СК.

4. Серед об’єктів права спільної власності подружжя сімейне законодавство особливо виділяє речі професійних занять кож­ного з подружжя, спеціально встановлюючи їх правовий режим. Відповідно до ч. 4 ст. 61 СК речі професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, якщо за час шлюбу були придбані речі, професійно необхідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не визнаються об’єктом його права влас­ності. Законодавство виходить з того, що такі речі були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, тому вони мають належа­ти обом з подружжя. Чоловік або жінка, професійні заняття кот­рого обслуговують такі речі, може лише претендувати на їх отри­мання у разі поділу майна подружжя. При цьому він зобов’яза­ний виплатити другій стороні вартість належної йому частки майна. В ст. 61 СК використовується термін «професійні занят­тя». Однак його не можна трактувати занадто вузко — тільки в плані безпосередьої професії одного або обох з подружжя. Мова може йти про речі, які обслуговують не тільки професійну діяльність подружжя, а й їх хоббі, різні захоплення, не пов’язані безпосередньо з їх основною професією. Головне, щоб це були особливі, специфічні предмети, що дають можливість здійснюва­ти певний вид діяльності (займатися фотографуванням, музикою, живописом тощо).

5. Подружнє життя є, як правило, тривалим за характером, тому речами, що належать на правi власностi одному з подружжя, про­тягом спiльного життя нерiдко користуються обидва з них. Здiйснюючи догляд за таким майном, подружжя вкладає в нього спiльнi кошти та працю. У випадку поділу майна, один із подруж­жя, який не є власником, нерідко просить врахувати цю обстави­ну i визнати вказане майно спiльним. Законодавство вирiшує це питання таким чином. Згiдно зi ст. 62 СК України, якщо майно, яке було власнiстю одного з подружжя, за час шлюбу iстотно збiльшилося у своїй вартості внаслiдок спільних трудових чи гро­шових витрат або витрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спiльної сумiсної власності подружжя. Для визнання роздiльного майна спiльним згiдно зi ст. 62 СК необхiдно, щоб вартість роздiльного майна в перiод шлюбу збiльшилася iстотно. Тільки у цьому разі майно може бути визнане спільним.

Відповідно до ст. 63 СК дружина та чоловік мають рівні права щодо володіння, користування і розпорядження майном, що на­лежить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не вста­новлено домовленістю між ними. У зв’язку з тим, що в праві влас­ності на майно частки подружжя не визначені, вони мають коор­динувати свої дії щодо цього майна і не можуть розпоряджатися своєю часткою в праві, як це має місце у відносинах спільної част­кової власності. Невизначеність часток у праві власності подруж­жя на майно спричинює два важливих наслідки. По-перше, за за­гальним правилом, дії одного з подружжя щодо володіння та роз­порядження спільним майном розглядаються як дії подружжя. Згода іншого з подружжя передбачається до того часу, коли не буде доведено протилежне. По-друге, у випадках, передбачених законом, для здійснення певних юридичних дій потрібна воля подружжя. Це пояснюється тим, що річ належить подружжю на праві власності без визначення часток, тому розпорядження здійснюється в обсязі речі в цілому, а не її окремої частки.

Новий Сімейний кодекс встановлює кілька правил щодо роз­порядження спільним майном подружжя залежно від особливос­тей об’єктів права власності (ст. 65 СК).

1. Відповідно до норм цивільного та сімейного законодавства України правочини щодо нерухомого та деяких видів рухомого майна мають бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають дер­жавній реєстрації. Так, нотаріальної форми та державної реєстрації потребують договір купівлі-продажу земельної ділянки, єди­ного майнового комплексу, житлового будинку, квартири або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК). Нотаріальної форми по­требують договір дарування нерухомої речі (ст. 719 ЦК), спадко­вий договір та заповіт подружжя (статті 1304, 1243, 1247 ЦК); шлюбний договір (ст. 94 СК) тощо. З урахуванням особливого значення майна, яке передається за такого рода правочинами, зго­да другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріально по­свідчена (ч. 3 ст. 65 СК).

2. Новий СК уперше виділяє ще один різновид правочинів подружжя. Це правочини, предмет яких складає цінне майно. Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Таким чином, законодавство закріплює нову оціночну категорію «цінне майно», хоча і не дає її визначен­ня або загальних критеріїв, які б дали змогу в разі спору віднести те чи інше майно подружжя до цінного майна.

3. Із змісту ст. 65 СК випливає, що подружжя може укладати правочини щодо майна, яке не є цінним. Згода іншого з подруж­жя на укладення таких правочинів може вислювлюватися в усній формі. Разом із тим, дружина та чоловік мають право на звернен­ня до суду з позовом про визнання такого договору недійсним, якщо його було укладено без її (його) згоди (ч. 2 ст. 65 СК).

4. Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК подружжя можуть укладати щодо спільного майна дрібні побутові правочини. Такі правочини ма­ють усну форму і не можуть бути визнані недійсними на тій підставі, що їх було укладено без згоди іншого з подружжя. Впер­ше сімейне законодавство закріплює поняття дрібного побутово­го правочину і, на жаль, також не дає його визначення. З ураху­ванням правил ЦК можна вважати, що дрібним побутовим пра-вочином, який укладається одним із подружжя щодо їх спільного майна, можна визнати такий, який, по-перше, задовольняє побу­тові потреби членів сім’ї та, по-друге, стосується предмета, який має невисоку вартість. Подружжя має право домовитися між со­бою про порядок користування спільним майном (ч. 1 ст. 66 СК). Так, сторони можуть вирішити проживати в квартирі, яка нале­жить на праві власності одному з подружжя, а житловий будинок передати в користування їхній дитині або іншим родичам. Под­ружжя на свій розсуд визначає порядок користування автомобі­лем, іншим рухомим та нерухомим майном. Якщо ж подружжя уклало нотаріально посвідчений договір про порядок користуван­ня житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою або земельною ділянкою, то зобов’язання з цього договору пере­ходять і до правонаступника дружини та чоловіка. Розірвання шлюбу означає припинення режиму спільності майна подружжя. Тому кожна річ, яка буде набута після розірвання шлюбу, нале­жатиме до роздільного майна колишнього подружжя. В той же час режим спільності майна, набутого за час шлюбу, зберігається і після його розірвання (ч. 1 ст. 68 СК). Так, якщо сторони за час шлюбу набули, наприклад, автомобіль, житловий будинок, квар­тиру тощо, то ці речі зберігатимуть режим спільного майна і після розірвання сторонами шлюбу. Порядок розпорядження таким майном колишій чоловік та дружина здійснюють відповідно до Цивільного, а не Сімейного кодексу України (ч. 2 ст. 68 СК).

 

1 Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С. Червоного. — К., 2003. — С. 104.

2 Советское семейное право / Под ред. В. А. Рясенцева. — М., 1982. — С. 103—104.

3 Иоффе О. С. Советское гражданское право. — Л., 1965. — Т. 3. — С. 226—227; Князев А. Имущественные права и обязанности супругов // Советская юс­тиция. — 1982. — № 5. — С. 24.

 

< Попередня   Наступна >