109

---

Розділ ІІІ ПРАВОВІДНОСИНИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ

Глава 8

Визначення походження дітей

§ 1. Загальні підстави виникнення прав і обов’язків батьків і дітей

Стосунки між батьками та дітьми можуть мати духовний, мо­ральний, особистий або майновий характер. Права та обов’язки, що виникають у батьків і дітей, є взаємними. Підставою виник­нення взаємних прав та обов’язків батьків і дітей є кровне спорід­нення, походження дітей від даних батьків. Однак само по собі біологічне походження спричинює встановлення лише моральних обов’язків батьків і дітей. Духовні та моральні відносини між бать­ками та дітьми можуть існувати незалежно від того, народжена дитина у шлюбі чи поза шлюбом, записані батьки як такі у Книзі реєстрації народжень чи ні. Факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв’язку між нею та її бать­ком і матір’ю. Юридичне значення факт походження набуває лише з моменту його державної реєстрації в органах РАЦС. Саме тоді діти визнаються дітьми своїх батьків не тільки біологічно, а й юридично (в праві). З цього моменту виникає юридичний зв’язок між батьками та дітьми.

Батьки і діти мають взаємні особисті немайнові та майнові права та обов’язки. Згідно зі ст. 121 СК України права та обо­в’язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні ди­тини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану. Отже, юридичною підставою відносин між батьками та дітьми є кровне походження дітей від певних осіб (матері та батька), яке засвідчене державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому нормами СК України. Сама наявність фактичного складу, який утворюється сукупністю двох юридичних фактів: події — народження дити­ни та дії — реєстрації народження органом реєстрації актів ци­вільного стан

у, є підставою виникнення правовідносин між діть­ми та їх батьками.

Народження фізичної особи та встановлення її походження належать до актів цивільного стану, що підлягають державній реєстрації (ст. 49 ЦК України). Державна реєстрація в даних ви­падках є зовнішнім вираженням існування певної обставини. Вона свідчить про виникнення права й одночасно породжує це право, тобто має правовстановлюючий характер. Отже, в сфері сімей­ного права походження дитини від певних батьків стає юридич­ним фактом лише за умови його посвідчення компетентним дер­жавним органом1 — органом реєстрації актів цивільного стану (РАЦС).

Реєстрація народження дитини провадиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Народження дитини повинно бути зареєстроване не пізніше одного місяця з дня народження дитини. Реєстрація на­родження дитини провадиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за їх усною чи письмовою заявою. У разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості зареєструвати народження реєстрація здійснюється за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, у якому народилася ди­тина або в якому на цей час вона перебуває.

Для реєстрації народження дитини до органів РАЦС пред’яв­ляються певні документи, а саме: довідка медичної установи про народження дитини та документи, що посвідчують особу батьків (одного з них). Крім тоуго, залежно від порядку визначення по­ходження дитини від певного батька також пред’являються свідоцтво про шлюб, або заява батька (спільна заява батьків) про визнання батьківства, або судове рішення про визнання батьків­ства.

На підставі реєстрації народження дитини видається свідоц­тво про народження, в якому засвідчується походження дитини від вказаних у ньому батьків (одного з батьків). Незважаючи нате, що в СК України відсутня норма, аналогічна ст. 6 КпШС УРСР, про правове регулювання шлюбних і сімейних відносин держа­вою, релігійні обряди, зокрема щодо народження дитини, не ма­ють правового значення. Відповідно, й документи про народжен­ня дитини, що видаються на підставі таких релігійних обрядів не є доказом походження дитини від певних осіб.

Визначення походження дитини від матері (засвідчення мате­ринства) не залежить від того факту, перебувала жінка, яка наро­дила дитину, у шлюбі чи ні. Більше того, засвідчення материн­ства може мати місце навіть у разі, коли не визначається батько дитини. Якщо в свідоцтві про народження дитини відсутній за­пис про батька дитини або запис про батька проведено в установ­леному порядку за вказівкою матері, жінка, яка народила дитину, вважається одинокою матір’ю2.

За загальним правилом, документом, що підтверджує похо­дження дитини від певної матері, є медичне свідоцтво про наро­дження (форма № 103/0-95)3. Медичне свідоцтво про народжен­ня видається при виписці матері зі стаціонару всіма закладами охорони здоров’я, де приймали пологи. У випадках пологів удома медичне свідоцтво про народження видає той заклад охорони здо­ров’я, медичний працівник якого (лікар, фельдшер, акушерка) приймав пологи.

У виняткових випадках у разі народження дитини вдома чи іншому місці без надання медичної допомоги реєстрація наро­дження дитини проводиться органами реєстрації актів цивільно­го стану. Факт народження дитини в таких випадках підтверд­жується підписами двох свідків, а також медичною довідкою про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/0-96).

При визначенні походження дитини від певного батька важ­ливе значення має обставина, перебуває мати дитини в шлюбі чи ні.

 

1 Советское семейное право / Под ред. В. А. Рясенцева. — М.: Юрид. лит., 1982. — С. 133.

1 Статус одинокої матері визначається ст. 18-1 Закону України «Про вне­сення змін до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 04.07.2002 р. № 49-ІУ.

2 Форма № 103/0-95 «Медичне свідоцтво про народження» затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України № 124 від 03.07.1995 р. «Про вдосконалення ведення медичної документації, яка засвідчує випадки наро­дження і смерті».

< Попередня   Наступна >