47

---

Розділ IV

ПРАВОВІДНОСИНИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ТА РОДИЧІВ

Глава 11

Особисті немайнові правовідносини інших членів сім’ї та родичів

Наявність прав та обов’язків кожного із членів сім’ї щодо інших вважається однією із найсуттєвіших її ознак. Норми сімей­ного законодавства визначають основні права та обов’язки не тільки кожного із подружжя і суб’єктів сімейних відносин най­ближчого ступеня спорідненості, зокрема батьків і дітей, а й інших членів сім’ї та родичів. До них законодавством віднесені баба, дід, прабаба, прадід, брати, сестри, мачуха, вітчим, падчерка, паси­нок, брати, сестри та інші родичі. Вони мають законодавчо визна­чену можливість набуття та здійснення як особистих немайнових, так і майнових прав, маючи також і відповідні обов’язки. Перелік особистих немайнових прав та обов’язків інших членів сім’ї та родичів містить гл. 21 СК. Це, зокрема, право баби, діда, прабаби, прадіда на виховання онуків, правнуків (ст. 257 СК), права братів та сестер на спілкування (ст. 259 СК), право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки (ст. 260 СК), обов’язок особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім’єю (ст. 264 СК), права родичів на захист дітей (статті 258, 262 СК) та деякі інші права.

Одним із основних завдань, які виконуються більшістю сімей, завжди було і є виховання дітей. Тому споконвіку не тільки бать­ки здійснювали свої права й обов’язки щодо виховання своїх дітей, а й баба, дід, прабаба, прадід ( а також інші родичі) брали активну участь у виховному процесі, забезпечуючи розвиток особистості своїх онуків і правнуків. Окрім прикладу власної позитивної по­ведінки з боку старших членів сім’ї значну роль при вихованні не тільки дітей, а й онуків і правнуків відіграє спілкування

. Саме тому положення сімейного законодавства, закріпивши права баби, діда, прабаби, прадіда на участь у вихованні своїх онуків та прав­нуків, окремо визначають їх обопільне право на спілкування. Шляхом спілкування здійснюється не тільки зв’язок молодшого і старшого поколінь сім’ї, а й забезпечують позитивний вихов­ний вплив і передачу представниками останнього набутих про­тягом життя знань і життєвого досвіду своїм онукам та правну­кам. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати здійсненню бабою, дідом, прабабою, праді­дом належних їм прав щодо виховання своїх онуків, правнуків (ч. 2 ст. 257 СК).

Важливе значення в процесі формування усталених родин­них зв’язків, сімейних устоїв і забезпечення природних прав лю­дини має законодавче закріплення права особи на участь у вихо­ванні своїх неповнолітніх братів і сестер, а також право останніх на спілкування. Частина 1 ст. 259 СК визначає, що рідні (пов-норідні, неповнорідні) брати і сестри мають права та обов’язки, встановлені законом для братів і сестер. Брати і сестри, зокрема ті, які проживають окремо, мають право на спілкування. Це пра­во мають як повнолітні, так і неповнолітні брати і сестри. Пов­нолітні брати і сестри реалізують його самостійно. Реалізація цьо­го права неповнолітніми братами і сестрами, які проживають окремо, забезпечується обов’язком їх матері, батька, баби, діда, інших осіб, з якими вони проживають, сприяти їхньому спілку­ванню. Таке спілкування може здійснюватись шляхом листуван­ня, телефонних розмов, побачень тощо. Частина 4 ст. 259 СК визначає право повнолітніх осіб брати участь у вихованні своїх неповнолітніх братів і сестер, незалежно від місця їх проживан­ня. Батьки, баба, дід, інші родичі або особи, з якими проживають неповнолітні брати і сестри повнолітньої особи, зобов’язані не чинити перешкод на шляху здійснення цього права. Винятки скла­дають випадки, коли здійснення цього права повнолітньою осо­бою негативно впливає на процес виховання її неповнолітніх братів і сестер. При вирішенні питання про доцільність участі та­ких осіб у процесі виховання їх неповнолітніх братів і сестер до­цільно враховувати загальне правило, визначене законом щодо права батьків обирати форми та методи виховання своїх дітей. Форми та методи, які застосовуються повнолітніми особами при здійсненні права на участь у вихованні своїх неповнолітніх братів і сестер, також не повинні суперечити закону та моральним засадам суспільства (ч. 3 ст. 151 СК).

Положення СК визначають право інших родичів брати участь у вихованні дітей. Стаття 260 СК закріплює право мачухи, вітчи­ма брати участь у вихованні пасинка, падчерки. Це право вони можуть здійснювати за умови спільного проживання однією сім’єю з малолітніми або неповнолітніми пасинком та падчеркою. У випадках, якщо у дитини є рідний батько (матір), який (яка) проживає у іншій сім’ї і не позбавлений (позбавлена) батьківсь­ких прав, за ним (нею) законодавством визнається переважне перед іншими особами право на особисте виховання своїх дітей (ст. 151 СК). Відповідно мачуха, вітчим зобов’язані не перешко­джати здійсненню рідними батьком або матір’ю права на особис­те виховання своїх дітей, спілкування з ними, а також обирати форми та методи виховання, які не суперечать закону та мораль­ним засадам суспільства (ч. 3 ст. 151 СК). Ці цілком доцільні за­конодавчі обмеження поширюються і на форми та методи вихо­вання, які застосовують мачуха та вітчим стосовно своїх пасинків та падчерок. Право дитини на належне батьківське виховання (ст. 152 СК), а також участь у цьому процесі мачухи, вітчима та інших родичів, забезпечується заходами державного контролю, які встановлені законом. Державний контроль у цій суспільно-важливій сфері відносин забезпечують органи опіки та піклу­вання, уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Центр з усиновлення дітей, управління освіти відповідних дер­жавних адміністрацій, прокуратура України та інші органи у ме­жах своєї компетенції. Важливу роль при забезпеченні прав лю­дини взагалі і дітей зокрема останнім часом відіграють міжнародні організації (ООН, ОБСЄ, Рада Європи), а також акти міжнарод­ного законодавства (зокрема, Конвенція про права дитини 1989 року) і міждержавний контроль у цій сфері1.

Норми сімейного законодавства передбачають можливість застосування комплексу юрисдикційних та неюрисдикційних мір захисту прав та законних інтересів баби, діда, прабаби, прадіда, їх онуків, правнуків та інших родичів. У випадках, коли батьки та інші особи, з якими проживає дитина (включаючи представників адміністрації дитячих закладів та закладів охорони здоров’я, де вони перебувають), перешкоджають бабі, діду, прабабі або прадіду здійснювати свої права на виховання онуків та правнуків, вони можуть звернутися до суду з позовом про усунення цих пере­шкод. Право баби, діда, прабаби, прадіда на участь у вихованні своїх онуків, правнуків та спілкування з ними у випадку їх пору­шення може захищатися також і мірами самозахисту з урахуван­ням вимог ст. 19 ЦК. Крім цього, положення ст. 258 СК окремо визначають право баби та діда на самозахист прав та законних інтересів своїх онуків, тобто застосування у випадках їх порушен­ня засобів протидії, які не заборонені законом і не суперечать мо­ральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 19 ЦК). Зокрема, у випад­ках негативного впливу на дитину або жорстокого поводження з нею і створення загрози її життю та здоров’ю з боку батьків чи інших осіб, з якими вона проживає, баба, дід можуть забрати онуч­ку (онука) до себе і поставити питання про визначення в судо­вому порядку місця її проживання у подальшому.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 161 СК, якщо суд визнає, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для ви­ховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, за­лучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Для забезпечення здійснення бабою, дідом захисту прав та інтересів онуків у юрисдикційних органах, а також органах опіки та піклування, положення ч. 2 ст. 258 СК визначають для них можливість звернення до них без спеціальних на те повноважень. Такий законодавчий підхід дозволяє зауважити, що правовідно­сини, які виникають при здійсненні цього права, доцільно роз­глядати як різновид законного представництва. Цей різновид представництва має місце тоді, коли повноваження представни­ка визначені законом і не потребують підтвердження відповідним документом (наприклад довіреністю). Відповідно до положень ст. 242 ЦК у випадках, встановлених законом, законними пред­ставниками малолітніх та неповнолітніх дітей можуть бути не тільки батьки (усиновлювачі), а й інші особи (зокрема баба та дід). Законне представництво батьків (усиновлювачів), з одного боку, та баби, діда — з другого, при забезпеченні прав та інтересів дітей та онуків відповідно, характеризується суттєвими відмінностя­ми. Законне представництво інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей з боку їх батьків (усиновлювачів), а також опікунів та піклу­вальників з точки зору широти юридичних можливостей останніх має універсальний характер. Законне представництво з боку баби і діда стосовно своїх онуків обмежується можливістю здійснення мір захисту (шляхом звернення до суду або органу опіки та піклу­вання) та самозахисту їх прав та інтересів.

Аналогічні правові можливості стосовно самозахисту прав та інтересів неповнолітніх родичів і можливості звернення до орга­ну опіки та піклування і суду з метою захисту їх прав мають і сес­тра, брат, мачуха і вітчим (ст. 262 СК). У випадках, коли дитина передається бабі, діду або комусь із інших родичів для постійно­го проживання і забезпечення її виховання та розвитку (ч. 3 ст. 161 СК), останні можуть отримати статус опікунів або піклу­вальників залежно від віку дитини (ст. 243 СК). У цьому випадку коло їх можливостей стосовно забезпечення прав та інтересів своєї онуки (онука), їх виховання та гармонійного розвитку значно розшириться. Слід зауважити, що положеннями сімейного зако­нодавства до інших членів сім’ї за обсягом прав та обов’язків при­рівнюються й особи, які взяли у свою сім’ю дитину, що є сиротою або з інших причин (наприклад батьки позбавлені батьківських прав), позбавлена батьківського піклування (ст. 261 СК). Такі осо­би за чинним сімейним законодавством можуть і не мати статусу опікуна або піклувальника, але повинні здійснювати визначені для останніх права та обов’язки щодо дитини, яка проживає разом із ними (ст. 249 СК). Такі особи відповідно до законодавства (ст. 261 СК) також мають право здійснювати захист прав та інтересів дітей, яких вони взяли у сім’ю на виховання, шляхом самозахисту або звернення до органу опіки та піклування і суду без спеціальних на те повноважень.

Основне місце у процесі виховання дитини посідає сім’я, а другорядне (хоча і не менш важливе) — має виховний вплив до­шкільних закладів, школи та інших навчально-виховних закладів та установ. Характерною для сьогодення є постійна зайнятість батьків на роботі, у підприємництві чи у інших сферах діяль­ності й зменшення їх можливостей приділяти значну увагу вихо­ванню своїх дітей. Це призводить до того, що отримання дітьми значної частини інформації про навколишній світ, природні та соціальні явища, а також формування основних засад їх світо­сприйняття, належної поведінки у суспільстві, поваги до стар­ших та інших позитивних установок може і повинно забезпечу­ватись значною мірою їх бабою, дідом, прабабою, прадідом, мачу­хою вітчимом, братами, сестрами, а також іншими членами сім’ї. Отже, значення їх позитивного виховного впливу на формуван­ня гармонійно розвинутої особистості неповнолітніх членів сім’ї важко переоцінити. Враховуючи наведене, законодавче закріп­лення права баби, діда, прабаби, прадіда (інших родичів) на участь у вихованні своїх онуків, правнуків, братів, сестер, пасинків, пад­черок (родичів іншого ступеня спорідненості) і можливості спілкування з рідними, які забезпечують передачу їм свого жит­тєвого досвіду та знань з точки зору педагогіки, психології, а та­кож загальнолюдських цінностей, є цілком виправданим.

Аналогічний висновок можна зробити і щодо доцільності за­конодавчого закріплення обов’язку особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, вітчима, мачуху, інших родичів та осіб, які виховували їх та надавали матеріальну допомогу. Відповідно до положень ч. 1 ст. 264 СК онуки та правнуки (як неповнолітні, так і повнолітні) зобов’язані піклуватися про своїх бабу, діда, праба­бу, прадіда. Частина 2 цієї статті встановлює обов’язок повнолітніх братів, сестер, пасинків, падчерок піклуватися про своїх брата, сестру, вітчима, мачуху, які виховували їх та надавали їм матері­альну допомогу. Обов’язок піклуватися про осіб, які взяли дити­ну у свою сім’ю на виховання, покладається на неї з моменту до­сягнення нею повноліття. Зважаючи на те, що у площину права вказані положення сімейного законодавства переводять усталені норми моралі, слід зазначити, що моральний обов’язок взаємного піклування поширюється на всіх без винятку членів сім’ї, родичів та близьких.

 

1 Куинн Ф. Права человека и ты. — Варшава, 1997. — С. 18, 39, 68. 127.

 

< Попередня   Наступна >