Глава 2 ДОКАЗОВЕ ПРАВО

2.1. УКРАЇНА

2.1.1. Докази у кримінальному процесі

1. Поняття та джерела доказів, доказове право, теорія доказів. 2. Поняття доказування, допустимість доказів. 3. Процес доказування. 4. Предмет доказування. 5. Обов'язок доказування. 6. Класифікація доказів.

1. Поняття та джерела доказів, доказове право, теорія доказів. Докази – це всякі фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи (ст. 65 КПК). Джерелами доказів є: показання свідків, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, інші документи.

Доказове право – це система правових норм, які регламентують виявлення, процесуальне закріплення, перевірку і оцінку доказів, а також доказування всіх обставин, які мають значення для справи. Доказове право часто плутають із теорією доказів. На відміну від доказового права теорія доказів – це система відповідних теоретичних положень, плюс діюче право, практика його застосування, наукові рекомендації, історія і зарубіжний досвід.

2. Поняття доказування, допустимість доказів. Доказування – це діяльність судді, слідчого, прокурора з виявлення, закріплення, перевірки й оцінки доказів та отримання такимчином певних висновків.

Допустимість доказів визначається джерелом доказів, із якого вони отримані. Допустимі лише ті докази, які визначені КПК і з дотриманням усіх правил.

3. Процес доказування – це діяльність із виявлення та пізнання з допомогою доказів фактів об'єктивної дійсності для вирішення конкретно

Доказування ділиться на три етапи:

1. Збирання і закріплення доказів. Збираються докази підчас розслідування справи. Закріплення доказів оформляється протоколом, який складається відповідно до вимог КПК, підписується слідчими і понятими у присутності яких ці докази були вилучені.

2. Перевірка доказів. Перевірка проводиться шляхом аналізу доказів по суті, співставлення з іншими доказами.

3. Оцінка доказів. Цей етап складається з визначення достовірності зібраних фактів. Докази оцінюються з точки зору правдивості і якісності. Ніякі докази не мають наперед установленої сили. Суддя, прокурор, слідчий оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному розгляді всіх обставин справи у суді (ст. 67 КПК).При оцінці доказів вирішуються наступні питання: релевантність (допустимість) доказів, перевірка достовірності даних про факти, дотриманість вимог КПК при отриманні доказів і достатність їх для вирішення справи.

4. Предмет доказування – це сукупність обставин чи фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У будь-якій справі має бути встановлений склад злочину: об'єкт злочину, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. У ст. 64 КПК зазначені обставини, які підлягають доказуванню:

подія злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину);

винність обвинуваченого у вчинені злочину і мотиви злочину;

обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину і характер відповідальності обвинуваченого;

характер і розмір шкоди, завданої злочином.

5. Обов'язок доказування покладається на правоохоронні органи. Суддя, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. У справах приватного обвинувачення обов'язок доказування покладається не на правоохоронні органи, а на потерпілого.

6. Класифікація доказів – це розподіл доказів на окремі групи і визначення особливостей кожної з таких груп. Докази класифікуються на такі групи:

Щодо обвинувачення на: а) обвинувальні; б) виправдувальні.

Щодо головного факту: а) прямі: б) побічні.

По джерелу отримання: а) першоджерельні; б) похідні.