2.4. АНГЛІЯ

2.4.1. Докази в кримінальному процесі

1. Доказове право. 2. Предмет доказування. 3. Обов'язок доказування.

1. Доказове право. Правила про докази мають особливе місце в англійському кримінальному процесі. Доказове право традиційно домінує у кримінальній юстиції. Це викликано тим, що в Англії протягом багатьох століть існує суд присяжних, яким необхідно детально роз'яснювати правила доказування. Крім того, в Англії ніколи не було кримінально-процесуального кодексу, який би узагальнив основні положення доказового права.

Доказове право не розглядається як інструмент забезпечення прав особи. Його мета – створити такі правила, які б дозволяли усунути із процесу або не допустити в процес сумнівних доказів. Якщо доказ, з точки зору судді, не викликає сумніву, навіть якщо він отриманий з порушенням процедури, то немає ніяких причин відмовлятися від такого доказу.

2. Предмет доказування. Правила визначення предмета доказування умовно поділяють на дві групи: обставини,пов'язані зі злочинним діянням (фактичні обставини), і обставини, пов'язані з особою підсудного і потерпілого. До першої групи відносяться:

? обставини, які входять до предмета доказування (головного факту) і підлягають встановленню судом при винесенні вироку;

? обставини, на підставі яких можна зробити висновки про основні, головні факти. "Факти, що мають відношення до суті обвинувачення;

? похідні (супутні обставини), які важливі лише у зв'язку з якимось конкретним випадком,наприклад, чи могла людина із слабким слухом чути розмову в сусідній кімнаті.

До другої групи обставин, пов'язаних з особою підсудного і потерпілого, входять:

обставини, пов'язані з судимістю, попередньою поведінкою обвинуваченого на роботі і в сім'ї, заслугами в минулому тощо;

обставини, пов'язані з особою потерпілого, якщо в його негативній характеристиці зацікавлений захист, наприклад, у справах про зґвалтування захисник має право задавати потерпілій питання, пов'язані з її поведінкою в минулому і моральним обличчям.

При оцінці доказів існують правила, що дещо обмежують цю свободу суддів при оцінці доказів:

особа може бути засуджена за зраду лише за наявності,як мінімум двох показань свідків (Закон про державну зраду 1795 р.);

забороняється виносити обвинувальний вирок на підставі показань одного свідка і при відсутності інших доказів (Закон про наклеп 1911 р.);

обвинувачення у перевищенні швидкості має бути підкріплено показанням одного свідка і як мінімум будь-яким іншим доказом (Закон про дорожній рух 1984 р.).

3. Обов'язок доказування вини обвинуваченого в англійському кримінальному процесі лежить на обвинувачеві, але в ході кримінального процесу він може переміщуватися на обвинуваченого. Обвинувачений зобов'язаний довести, наприклад, що він є душевнохворим, якщо він посилається на цю хворобу на свій захист, а також інші обставини, які виключають його відповідальність: те, що він уже був судимий за таке ж діяння, алібі. В окремих випадках закон прямо встановлює, що відсутність якого-небудь елемента складу злочину має бути доведена захистом, наприклад, відсутність наміру ввести в оману в справах про злочини, передбачені законом про банкрутство. Обов'язок доказування може переходити на обвинуваченого й на основі презумпції або у зв'язку з можливістю зробити висновок із певних фактів. Наприклад, установлено, що якась особа володіє майном, незадовго до того викраденим. Якщо вона не доведе, що володіє цим майном на законних підставах, її можуть визнати винною в крадіжці або приховуванні краденого й засудити.

У кримінальному процесі Англії існує правило, що все недостатньо з'ясоване, не підтверджене доказами й таке, що викликає сумніви, належить тлумачити на користь обвинуваченого. Однак ці сумніви регулюються жорсткими правилами, які стосуються в основному питання про допустимість доказів. Ці правила зводяться переважно до такого.

Недопустимі свідчення за чутками. Свідок, котрий знає будь-які факти від іншої людини, якої немає в суді, не вправі навіть згадувати про ці факти у своїх показаннях. Із цього правила, як і з усіх інших, є винятки. Свідку дозволяється говорити про те, що він чув від третьої особи про зізнання обвинуваченого. Він може також говорити про повідомлення, які зробила будь-яка людина перед своєю смертю.

Не дозволяється зачитувати в суді лист, автора якого неможливо допитати, крім випадків, коли йдеться про письмові показання під присягою.

Забороняється задовольнятися гіршими доказами, коли є можливість подати кращі. "Кращий доказ" – першоджерело. Практично дане правило стосується лише документів і означає, що належить подавати оригінал документа, а не його копію. Якщо документ не подано до суду, то про його зміст забороняється вести мову, крім випадків, коли відомо, що документ утрачений або його не вдалося розшукати після старанних, сумлінних пошуків.

Не дозволяється перед закінченням процесу доказування і взагалі перед винесенням обвинувального вердикту присяжними доказувати погану репутацію підсудного (його негарні звички або погані риси характеру), бо предметом доказування є факти, а не думка про моральні якості обвинуваченого. На цю обставину обвинувач може посилатися лише після того, як присяжні засідателі винесуть обвинувальний вердикт і суд перейде до визначення покарання. Слід зауважити, що в разі, коли сам підсудний посилається на свою хорошу репутацію, то він може піддаватися перехресному допиту про його поведінку. При поданні доказів хорошої репутації підзахисного адвокатом обвинувач має право на спростування доказів захисника подавати докази поганої репутації обвинуваченого.

Перед виходом присяжних для постановлення вердикту забороняється оголошувати про попередню судимість обвинуваченого.