4.4. АНГЛІЯ

1. Загальні положення. 2. Провадження в справах, які розглядаються в Суді Корони. 3. Віддання обвинуваченого до суду. 4. Обвинувальний акт. 5. Пред'явлення обвинувачення. 6. Формування малого журі. 7. Сумарне провадження.

1. Загальні положення. В Англії кримінальні справи розглядають такі суди: магістратські, Суд Корони, кримінальне відділення Апеляційного суду, Апеляційний комітет палати лордів.

Слід зауважити, що англійське кримінальне право розрізняє три категорії злочинів, з урахуванням яких визначається, який суд розглядатиме справу в першій інстанції – магістратський чи Суд Корони:

• сумарні – малозначні злочини, що належать лише до компетенції магістратів;

• індайтебл – злочини, які підлягають розгляду в Суді Корони (державна зрада, убивство, зґвалтування, розбій та інші тяжкі злочини);

• злочини з подвійною підсудністю (гібридні). Це – найпоширеніші злочини. Обвинуваченому дається право самомувирішувати: хоче він, щоб його справу розглядав магістрат чи суд присяжних.

Магістратські суди називають ще судами малих сесій або судами сумарної юрисдикції. Вони складаються з мирових суддів (магістратів), які призначаються лордом-канцлером. Більшість з них без юридичної освіти, тому в таких судах велику роль відіграють судові клерки. Це – юристи, які не менш як п'ять років працювали адвокатами. Посада мирового судді не оплачується. Як винятки, в Лондоні та інших великих містах магістратів призначають з числа професійних юристів зі стажем роботи не менш як сім років. Магістрати розглядають кримінальні справи без участі присяжних. Крім того, вони проводять попереднє судове розслідування в справах, які суд повинен слухати з участю присяжних, перевіряючи при цьому достатність доказів і здійснюючи процедуру віддання до суду для передачі в Суд Корони.

Суд Корони – вищий кримінальний суд присяжних. Він входить до Верховного суду. Справи в ньому розглядають окружні судді, рекордери й судді з відділення королівської лави Високого суду. Призначення того чи іншого судді залежить від категорії кримінальної справи.

Окружні судді підпорядковані лорду-канцлеру. До їх списку входять усі постійні судді графств. Лорд-канцлер може доповнювати список особами, яких він забажає призначити, але вони обов'язково повинні не менш як 10 років бути членами адвокатської корпорації баристерів або не менш як п'ять років – рекордерами.

Рекордери – це окружні судді, які виконують ці обов'язки за сумісництвом. Рекордерами можуть бути призначені члени обох адвокатських корпорацій – баристерів і солісіторів – з 10-річним стажем, їх призначення, час і місце роботи залежать від вказівок лорда-канцлера.

Апеляційний суд Верховного суду складається з 8–11 лордів – апеляційних суддів, лорда – хранителя свитків, лорда – головного судді, голови сімейного відділення Високого суду; голови – лорд-канцлера.

Кримінальне відділення Апеляційного суду розглядає апеляції на вироки й апеляційні постанови Суду Корони.

Апеляційний комітет Палати лордів – вища й остаточна апеляційна інстанція. Голова – лорд-канцлер. Судовий склад для розгляду справ – від трьох до п'яти лордів-суддів із числа довічних членів палати – професійних юристів.

2. Провадження в справах, які розглядаються в Суді Корони. Початком провадження є подача мировому судді (магістрату) графства заяви про обвинувачення. Ця заява може бути подана особою, котрій відомі факти, про які вона повідомляє, незалежно від того, чи є ця особа потерпілою. Заява має містити формулювання злочину, вчинення якого інкримінується обвинуваченому. Вона може бути зроблена в будь-якій формі. Винятком є вимога заявника про видачу наказу про арешт правопорушника. В цьому випадку зразу ж подається письмова заява про обвинувачення, котра має бути підтверджена під присягою.

Обвинувачений може бути викликаний до суду трьома способами:

• наказом про виклик (судовою повісткою), яка надсилається або вручається обвинуваченому й містить наказ з'явитися до суду в певний час. Перш ніж видати судовий наказ,магістрат повинен пересвідчитися в тому, що він має на це право й що в справі є достатньо доказів проти особи, названої в заяві про обвинувачення;

• наказом про арешт, коли є достатньо підстав для висновку, що одного лише виклику буде недостатньо для забезпечення явки обвинуваченого. Цей наказ адресується поліції або, за певних обставин, приватним особам. Він пропонує арештувати обвинуваченого й доставити його до суду (наказ про виклик і наказ про арешт називають "варрант"). Наказ про арешт також мусить містити формулювання злочину, в якому особа обвинувачується на підставі заяви про обвинувачення;

• арешт без наказу, коли це дозволено законом. Арештованою може бути особа, раніше не судима, яка вчинила такий злочин, за яким на підставі закону може бути позбавлена волі на п'ять і більше років, а також будь-який злочин, покарання за яким точно визначене законом, або ж замах на злочин однієї з цих категорій. Це – фізичний напад, що спричинив тілесне ушкодження, напад з метою здійснити пограбування, збройний напад, змова вчинити вбивство, заподіяння смерті небезпечним або недбалим управлінням транспортним засобом, розповсюдження наркотиків, убивство, піратство, зґвалтування, шахрайство та інше.

Стосовно деяких злочинів може бути виданий наказ про проведення обшуку. Арештованого дозволяється обшукувати без спеціального наказу.

Свідки викликаються до суду через наказ про виклик або привід. Якщо свідок, який з'явився, відмовляється давати показання, суддя має право взяти його під варту на тиждень.

Попередній судовий розгляд (процедура перед суддями, які допитують) провадиться магістратським судом стосовно будь-якого злочину, вчиненого особою, викликаною або доставленою до суду. Попередній допит може мати місце і перед одним суддею. Засідання суду, на якому ведеться допит, закрите.

Попередній допит починається з виступу обвинувача, котрий дає необхідні пояснення: проголошує вступну промову, щоб дати суддям загальне уявлення про факти, які викривають обвинуваченого у вчиненні злочину. Потім він подає докази. Після цього свідки обвинувачення піддаються головному, перехресному й повторному допитам, їхні показання записуються судовим клерком. Якщо обвинувачений забажає, він може підвести підсумок показанням свідків.

До надання обвинуваченому можливості висловитися з приводу пред'явленого обвинувачення суд мусить його офіційно попередити в такій формі: "Вам буде надана можливість дати показання під присягою і викликати свідків, але перед усім я повинен Вас запитати, чи маєте Ви що-небудь сказати у відповідь на пред'явлене Вам обвинувачення. Ви можете нічого не говорити, якщо не бажаєте. Вам не слід ні покладатися на обіцянки, ні боятися погроз, мета яких полягає в тому, щоб спонукати Вас до зізнання або визнання своєї вини. Все що Ви скажете, буде записане і може бути використане як доказ при розгляді справи в суді. Чи бажаєте Ви що не будь сказати у відповідь на обвинувачення?". Хоч би що сказав обвинувачений з приводу пред'явлення обвинувачення одразу ж після цього офіційного попередження, його показання мають бути записані, зачитані йому й підписані одним із суддів, а також самим обвинуваченим, якщо він захоче поставити свій підпис. Даний запис може бути потім використаний як доказ на суді й не потребує додаткового підтвердження.

Після заяви обвинуваченого провадяться головний, перехресний і додатковий допити свідків обвинуваченого, їхні показання також записуються і після зачитання підписуються ними та суддею.

Адвокат обвинуваченого, навіть коли обвинувачений викликав своїх свідків, проголошує лише одну промову – до допиту обвинуваченого і його свідків або після показань обвинуваченого, якщо останній не викликав свідків.

У даний час ця процедура, яка передує прийняттю рішення про віддання обвинуваченого до суду, має назву "віддання до суду за старим методом", і настає її черга лише тоді, коли неможливо скористатися процедурою, передбаченою Законом 1967 р., який дещо змінив цю процедуру. Тепер можна віддавати обвинуваченого до суду "без розгляду доказів", якщо всі докази складаються з письмових заяв за передбаченою законом формою. Такі заяви, як правило, робляться свідками обвинувачення, бо на цій стадії захист, як правило, не розкриває свої докази. Заяви мають бути підписані й містити урочисте твердження, що вони дійсно відповідають фактам, відомим авторам цих показань. Перед врученням їх копії розсилаються всім процесуальним сторонам (тобто обвинувачення надсилає їх захисту), і суд їх прийме, якщо жодна із сторін не стане заперечувати проти цього.

Коли передані захисту заяви не викликали заперечень, суд дає вказівку, щоб суть обвинувачення була викладена в письмовій формі й зачитана обвинуваченому, якщо це не було зроблено раніше, а потім може сам отримати заяву і згідно з нею відразу ж віддати обвинуваченого до суду без перевірки переконливості показань на користь обвинувачення і навіть не читаючи їх. Однак коли адвокат обвинуваченого скаже, що заява не містить показань, достатніх для віддання до суду присяжних його клієнта, воно провадиться "за старим методом".

3. Віддання обвинуваченого до суду. Суд (або один суддя) визначає, чи достатньо підстав для віддання до суду, а також вирішує питання: яке обвинувачення він повинен пред'явити обвинуваченому; в яке місцезнаходження Суду Корони має бути надіслана справа; чи слід брати обвинуваченого під варту, чи можна залишити його на волі, віддавши на поруки; чи буде зроблене "попередження про алібі"? Суд попереджує обвинуваченого, що під час розгляду справи в суді йому не дозволяється подавати докази на підтвердження алібі (крім як за дозволом суду), якщо він не подасть обвинувачеві детальне алібі протягом семи днів з моменту закінчення попереднього судового розгляду. Якщо обвинувачений не зробив повідомлення про алібі до попереднього судового розгляду або під час його, то робиться попередження про алібі, яке має містити ім'я й адресу обвинувача, якому може бути вручено повідомлення.

Після віддання обвинуваченого до суду суддя повинен надіслати в суд, в якому слухатиметься справа, показання свідків і заяву обвинуваченого. Обвинувачений має право за плату отримати копію протоколу показань.

Після того, як свідок підписав свої показання, суддя зобов'язує його з'явитися до суду, де розглядатиметься справа по суті. Він може піддати тюремному ув'язненню особу, яка відмовляється прийняти на себе обов'язок давати показання на суді.

Свідки й обвинувачені самі дають поручительство в тому, що вони з'являться до розгляду справи, обвинувачений же повинен ще представити одного або двох поручителів за себе. Поручительство фіксується в протоколі. Сума поручительства визначається суддею.

На тих свідків, показання яких не можуть бути корисними при розгляді справи, тому що обвинувачений визнав себе винним, або ж через суто формальний характер цих показань, може бути покладене так зване умовне зобов'язання, тобто зобов'язання з'явитися в тому випадку, коли вони отримають від обвинувача повідомлення про те, що повинні з'явитися. Якщо їм не було надіслано таке повідомлення, їхні показання можуть бути оголошені при розгляді справи в суді.

Обвинувальний акт. Обвинувач подає до Суду Корони проект обвинувального акту, однак сам по собі він не має юридичної сили. Він стає законним документом і перетворюється на обвинувальний акт лише тоді, коли його підписує відповідний чиновник Суду Корони. Обвинувальний акт складається з трьох частин: вступної, формулювання обвинувачення й опису обставин злочину. На звороті обвинувального акту вказується список свідків, яких необхідно викликати до суду.

Пред'явлення обвинувачення. Обвинувачений, щодо якого складений обвинувальний акт, повинен особисто з'явитися до суду для пред'явлення йому обвинувачення. Якщо обвинувачений був відпущений на поруки, то він мусить з'явитися до суду й буде направлений у спеціальну камеру, щоб чекати там початку судового розгляду.

У разі неявки обвинуваченого суд видає наказ про його арешт, проводить стягнення з його поручителів і подовжує на невизначений час зобов'язання обвинувачів і свідків щодо явки до суду.

Обвинуваченого приводять із камери до залу суду, де встановлюється його особа, а потім оголошується обвинувальний акт і його просять дати пояснення.

Після оголошення обвинувального акту обвинувачений може обрати одну з декількох ліній поведінки:

• визнати свою вину. У цьому випадку адвокат обвинувачення коротко викладає факти й викликає поліцейського чиновника, який вів справу, для того, щоб той охарактеризував обвинуваченого. Характеристика являє собою документ, у якому містяться відомості про сімейний стан, освіту, місце роботи, попередні судимості, а також усе, що стосується справи. Поліцейський чиновник може бути підданий перехресному допиту захисником підсудного. Потім захисник подає аргументи на користь пом'якшення покарання. Інколи його виступ підкріплюється показаннями свідків і самого підсудного. Після цього підсудному надається можливість виступити перед судом, а потім виноситься вирок;

• відповісти на обвинувачення мовчанням. У такому випадку передусім з'ясовують причину мовчання, тобто чи він просто відмовляється відповідати на запитання, або він німий від природи, або ж у даний момент втратив дар мови. Якщо встановлюється, що обвинувачений мовчить навмисно, розгляд справи продовжуватиметься так, ніби обвинувачений не визнав себе винним. В інших випадках з обвинуваченим спілкуватимуться за допомогою знаків;

• не визнавати вини в пред'явленому обвинуваченні, визнавати вину з одного пункту обвинувального акта й не визнавати з іншого; не визнавати себе винним у пред'явленому обвинуваченні, а зізнатися в будь-якому іншому злочинові;

• зробити будь-яку заяву з приводу обвинувального акта,зокрема про непідсудність справи даному судові, про закриття справи.

6. Формування малого журі. Якщо підсудний не визнав себе винним у пред'явленому обвинуваченні або будь-якій його частині, то тим самим він визначив характер суперечки, яка виникла між ним і короною. Ця суперечка має бути вирішена судом – малим журі з 12 присяжних засідателів.

Кожна людина може бути викликана як присяжний, а будучи викликаною, мусить виконувати обов'язки присяжного, коли вона: а) зареєстрована як виборець до парламенту чи місцевих органів влади, віком не менш як 18 і не більш як 60 років; б) постійно проживає в Об'єднаному Королівстві, на островах Ла-Маншу або на острові Мен протягом будь-якого періоду, але не менше як п'ять років до досягнення 30-річного віку.

У кожному графстві шериф складає список кандидатів у присяжні і викликає їх. Із усіх викликаних присяжних за жеребком обираються 12 чоловік, яким пропонується зайняти місця в ложі для присяжних.

Потім судовий клерк звертається до підсудного з такими словами: "Підсудний, який стоїть перед нашим судом; Ви зараз почуєте прізвища присяжних, які будуть розглядати Вашу справу; Якщо Ви заперечуєте проти них або проти будь-кого з них; Ви повинні повідомити суду Ваші заперечення до того, як вони принесуть присягу, бо присягатимуть вони на Біблії".

Це робиться для того, щоб підсудний міг скористатися правом відводу присяжних. Мотиви відводу можуть не вказуватися підсудним або відвід може бути мотивованим. Особа, котрій пред'явлено обвинувачення, може відвести до семи присяжних, не оголошуючи причин або навіть не маючи таких. Відвід може бути заявлено всьому складу журі (якщо шериф через свою заінтересованість у справі склав його неналежним чином). У справах про державну зраду підсудний може заявити 35 немотивованих відводів. Сторона обвинувачення не має права на немотивований відвід.

Потім кожен член журі присягає окремо. Формула присяги така: "Я присягаюсь всемогутнім Богом, що буду чесно розглядати спір між її Величністю – королевою і підсудним і винесу справедливий вердикт згідно з доказами. Нехай допоможе мені Бог".

Після цього судовий клерк робить виклад присяжним суті обвинувачення в злочині, в якому підсудний не визнав себе винним, та інформує їх про те, що обов'язок присяжних полягає в тому, щоб, вислухавши показання, вирішити, винен підсудний чи ні.

Починається судовий розгляд вступною промовою представника обвинувачення. Баристер обвинувачення робить виклад суті справи, наводить основні факти, на які він має намір спиратися. Потім він викликає свідків обвинувачення, які після принесення присяги піддаються головному, перехресному і повторному допитам. Як правило, викликаються всі свідки, прізвища яких вказані на зворотній стороні обвинувального акта. Допускається також виклик додаткових свідків за умови, що обвинуваченому й суду було повідомлено про наміри обвинувача їх викликати і що їм були вручені копії їхніх показань.

Потім до присяжних звертається підсудний або його захисник, якщо він у нього є, проводиться головний, перехресний і повторний допити свідків захисту, в тому числі й підсудного, коли він бажає давати показання, а також наводить письмові докази.

Суддя має право сам викликати таких свідків, яких не викликала жодна із сторін; він може також допитати свідка, щоб з'ясувати всі незрозумілі питання або глибше вникнути в них.

Потім із заключними промовами виступають сторони. Адвокат обвинувача виступає першим, за ним – адвокат підсудного.

Після того, як сторони повністю подали свої докази, суддя робить висновки, вказуючи присяжним на встановлені законом правила про докази, фіксуючи їхню увагу на важливих доказах, які є в справі. У кінці свого резюме суддя звертає увагу присяжних на можливість винесення вердикту більшістю голосів.

Коли справа проста, присяжні можуть винести вердикт, не залишаючи свого місця, але вони, як правило, виходять у відведену для них кімнату, їх доручають двом судовим приставам, які присягають у тому, що нікому не дозволять розмовляти з присяжними й самі не будуть перемовлятися з ними без дозволу суду, крім того моменту, коли запитують у присяжних, чи дійшли вони згоди щодо вердикту.

Після виходу із залу суду для обговорення вердикту жоден з присяжних не має права покинути кімнату без дозволу суду, який дається лише у випадку "очевидної необхідності", якщо, наприклад, один із присяжних захворіє під час обговорення вердикту, їм немає необхідності весь час перебувати в одній і тій же кімнаті, доки не дійдуть згоди, але вони ніколи не повинні розділятися, за винятком указаних вище особливих випадків, і бажано, навіть важливо, щоб вони завжди були під опікою одного з приставів, наприклад уночі в готелі.

Присяжні можуть просити суддю дати їм додаткові вказівки з будь-якого питання права або відносно доказів, коли в цьому виникає необхідність, але їхнє звернення із запитанням і відповідь на нього мають відбуватися в суді. Якщо присяжні звернулися із запитанням у записці, надісланій судді, то ця записка читається вголос, а потім на неї дається відповідь.

Вердикт оголошується у відкритому судовому засіданні в присутності всіх присяжних і підсудного.

Винесений присяжними вердикт не є остаточним, бо суд може запропонувати присяжним переглянути його. Лише після того, як суддя схвалить вердикт і дасть розпорядження клерку занести його до протоколу, він вважається остаточним.

Після винесення обвинувального вердикту суддя постановляє вирок. Перед постановленням вироку він надає можливість обвинувачеві та захиснику висловити свої міркування щодо міри покарання і знайомиться з довідкою поліції про наявність попередніх судимостей у обвинуваченого, його репутацію та обставини його життя. Підсудному надається можливість зробити всі заяви, які він бажає, в доповнення до промови захисника про пом'якшення вироку.

Винесення обвинувального вироку інколи відкладається, щоб дати можливість підсудному пом'якшити вирок шляхом відшкодування вчиненого злочином збитку або повідомлення про співучасників. Вироки в англійських судах не мотивуються.

Якщо присяжні засідателі винесуть виправдувальний вердикт, то суддя постановляє виправдувальний вирок, яким звільняє підсудного від обвинувачення і з-під варти.

7. Сумарне провадження. В порядку сумарного (спрощеного) провадження розглядаються справи про злочини, які переслідуються за обвинувальним актом. Як правило, розгляд справи в суді сумарної юрисдикції займає всього кілька хвилин. Ці суди розглядають до 98 відсотків кримінальних справ.

Розгляд справи розпочинається за скаргою або за "заявою про обвинувачення", зробленою перед мировим суддею графства, в межах якого вчинений злочин. Заява і скарга подаються, як правило, в письмовій формі й можуть робитися, хоч і не обов'язково, під присягою. У них вказуються прізвище й рід занять обвинуваченого, характер правопорушення, час і місце його вчинення.

Якщо заява про обвинувачення або скарга зроблені під присягою, наказ про арешт обвинуваченого може бути видано навіть як початковий захід. В інших випадках можливий лише виклик обвинуваченого. Однак якщо він ухиляється від явки за викликом, може бути видано наказ про його арешт.

Судове засідання починається з ознайомлення обвинуваченого із суттю заяви про обвинувачення або скарги, після чого йому ставлять запитання, чи визнає він себе винним. Подальший хід слухання справи залежить від відповіді обвинуваченого.

Якщо обвинувачений визнав себе винним, суд, не проводячи подальшого розгляду, обмежується лише швидким оглядом доказового матеріалу, а часто і взагалі без такого огляду виносить вирок. Причому ті фактичні дані, на підставі яких виноситься вирок, не одержують необхідного оформлення. По суті, це – матеріали, зібрані поліцією і не оформлені як судові докази.

Якщо обвинувачений заперечує правильність обвинувачення, справа слухається. Слухання починається з промови обвинувача або скаржника. Потім обвинувач або скаржник викликає своїх свідків, які піддаються головному, перехресному й повторному допитам, досліджуються інші докази.

Підсудний або його представник може виступити із заявою, що докази, подані обвинувачем, непереконливі, й дати короткий огляд доказів захисту, які будуть нодані, та подає ці докази. Обвинувачений завжди має право давати показання.

Після цього обвинувач може виступати із спростуванням і подати докази. Потім знову з реплікою може виступити захист і обвинувачення. На відміну від розгляду справи за участю присяжних сторони не мають права проголошувати промови у відповідь, за винятком випадків, коли виникає будь-яке правове питання.

Дослідивши докази й заслухавши сторони, суд переходить до розгляду питання про винність підсудного. Через те, що серед англійських магістратів немало людей, які не мають юридичної освіти, встановлена спеціальна процедура відкладення справи після судового слідства для консультацій з клерком суду.

За результатами розгляду справи суд може призначити винному позбавлення волі на строк до 14 діб і штраф до одного фунта стерлінгів (при одноособовому розгляді), позбавлення волі строком до шести місяців і штраф до 25 фунтів стерлінгів, а за деякими категоріями справ – позбавлення волі до 12 місяців і штраф до однієї тисячі фунтів стерлінгів (при розгляді справи двома й більше магістратами або магістратом-юристом одноособово). Суд може призначити одночасно й позбавлення волі, й штраф.

Щороку в Англії та Уельсі понад півтора мільйона людей засуджується за сумарні злочини. Велика кількість обвинувачень у незначних правопорушеннях, таких як перевищення швидкості руху і недозволена стоянка автомобілів. У зв'язку з цим Законом 1957 р. про магістратські суди введена процедура, яка дає можливість особам, які обвинувачуються в незначних сумарних злочинах, визнавати себе винними, не з'являючись до суду, з допомогою пошти. Позбавлення волі за результатами заочного розгляду справи не допускається .