206

---

2.2. Процесуальна характеристика суб'єктів, які виконують функцію кримінального переслідування

Процесуальна характеристика прокурора.1. Прокурор — це суб'єкт кримінально-процесуального права,який виконує функцію кримінального переслідування осіб, обвинувачених у вчиненні злочину, шляхом давання на досудовому провадженні вказівок органам дізнання та досудового слідства щодо викриття винних і підтримання у суді державного обвинувачення.2. Підставою участі прокурора у конкретній кримінальній справі факт перебування його на цій посаді у відповідній адміністративно-територіальній одиниці (районі, області).3. Прокурор не може брати участі в розслідуванні та (або) розгляді кримінальної справи і підлягає відводу (самовідводу) за тих самих обставин, що і судця (ст. 54 КПК). Проте, якщо прокурор брав участь у проведенні досудового слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції в апеляційному чи касаційному порядку, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу (ч. 1 ст. 58 КПК).Питання про відвід прокурора вирішують:— на досудовому слідстві — прокурор вищого рівня;— у суді — суд (якщо справу розглядає колегія суддів), суддя(якщо справу слухає одноособово суддя).4. Прокурор зобов'язаний (частини 1 і 2 ст. 25 КПК):• здійснювати нагляд за додержанням законів органами, які провадять дізнання і досудове слідство, тобто на досудових стадіях кримінального процесу;• в усіх стадіях процесу своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення будь-яких порушень закону, хто б їх не чинив;• брати участь у судовому засіданні (винятком є випадки, коли розглядають справи приватного обвинувачення та коли прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення);• змінити обвинувачення в суді за наявності до того підстав;• відмовитися від підтримання державного обвинувачення,якщо в результаті судового розгляду буде переконаний, що дані судового слідства не підтверджують

пред'явленого підсудному обвинувачення.Для того, аби прокурор міг виконати зазначені обов'язки, йому надано такі права":І) на досудовому провадженні (ст. 227 КПК):• вимагати від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини;• перевіряти не менше ніж один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;• скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;У кримінально-процесуальному законі застосовується термін "повноваження". Останні в загальній теорії права визначають як "правообов'язки", тобто як поєднання прав і обов'язків. Причому центр ваги у співвідношенні прав і обов'язків припадає на обов'язки, бо за їх невиконання настає юридична відповідальність (О. Ф. Скакун).• давати письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;• доручати органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також давати вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;• санкціонувати проведення обшуку (за винятком обшуку житлата іншого володіння особи), усунення обвинуваченого від посадита інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законом;• продовжувати строк розслідування (ст. 120 КПК);• давати згоду або подавати до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про про довженняст року тримання під вартою (статті 156, 165-2 КПК);• повертати кримінальні справи органам досудового слідства зі своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;• вилучати від органу дізнання і передавати слідчому будь-яку справу, передавати справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного й об'єктивного розслідування;• усувати особу, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи;• порушувати кримінальні справи або відмовляти в їх порушенні;• закривати або зупиняти провадження в кримінальних справах;• давати згоду на закриття кримінальної справи слідчим у тих випадках, якщо це передбачено законом;• затверджувати обвинувальні висновки (постанови);• направляти кримінальні справи до суду;• вирішувати питання про допущення захисника до участі в справі; • здійснювати інші повноваження, надані йому законом;2) у судових стадіях:• підтримувати перед судом державне обвинувачення;• подавати докази;• брати участь у дослідженні доказів; • заявляти клопотання і висловлювати свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду;• викладати свої міркування щодо застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного та ін.5. Прокурор перебуває в такому статусі протягом часу, відведеного законом на виконання всіх завдань кримінального процесу (від його початку до закінчення).6. Прокурора за невиконання своїх обов'язків у кримінальному процесі може бути притягнуто до таких видів юридичної відповідальності:• кримінально-процесуальної — скасування прийнятих рішень;визнання незаконними доказів, зібраних із порушенням процесуальної форми тощо;• кримінальної за злочини:— у сфері службової діяльності (розділ XII КК);- проти правосуддя (статті 371—374; 380-381 КК);• дисциплінарної згідно із відомчими нормативно-правовими актами.Процесуальна характеристика слідчого.1. Слідчий — це суб'єкт кримінального процесу, який самостійно здійснює кримінальне переслідування осіб шляхом порушення кримінальних справ, викриття винних у вчиненні злочинів, обрання щодо них запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу.Чинний КПК не розкриває змісту поняття "слідчий", а лише обумовлює його відомчу належність. Зокрема, в п. 7 ст. 32 і ст. 102 КПК зазначено, що досудове слідство у кримінальних справах проводять слідчі прокуратури", слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції, слідчі органів Служби безпеки України.Питання віднесення слідчого до суб'єктів, які виконують функцію кримінального переслідування, в теорії процесу є суперечливим. Ще з радянських часів домінує думка, що слідчий виконує функцію розслідування злочинів, зміст якої становлять підфункції обвинувачення, захисту і вирішення справи. З позицій сучасного погляду на модель вітчизняного кримінального процесу, яка стає дедалі ближчою до змагальної, такий погляд на зміст функції слідчого вичерпав себе.Змагальність процесу передбачає участь у ньому протилежних за інтересами сторін. Інтерес слідчого як державного органу", покликаного боротися зі злочинністю, полягає у викритті винного, пред'явленні йому обвинувачення і направленні кримінальної справи з обвинувальним висновком прокурору для порушення ним державного обвинувачення. Поєднання в одній особі трьох процесуальних функцій (обвинувачення, захисту і вирішення справи) неминуче зумовить домінування якоїсь однієї. Слідчий, здійснюючи діяльність із розслідування злочинів, не може одночасно "сидіти на трьох стільцях".Щодо цього відомий учений-процесуаліст XIX ст. В. П. Даневський (представник харківської школи права) писав: "Не кажучи вже про принципову помилку і практичну небезпеку поєднання в одній особі обов'язків судді і функцій сторін, одне ототожнення у слідчому цих останніх функцій вважається великою помилкою, яка згубно впливає на хід попереднього слідства, на його результати, а врешті-решт, і на вирішення справи по суті. Навряд чи можливо для однієї особи бути у справі й обвинувачем, і захисником. Ці функції принципово протилежні і не узгоджені, особливо тоді, коли вони зосереджені в особі, яка брала активну участь у збиранні доказів, що викривають і виправдовують. Створене законом становище слідчого — психологічно фальшиве: дуже важко у справі, досліджуваній стосовно певної особи, водночас зосередити увагу, рівномірно напружену, на двох різних сторонах справи; нелегко скласти собі дві протилежні точки зору, які перебували б у становищі рівноваги і які слідчий перевіряв би з однаковою ревністю, упевненістю і силою логічного мислення. Рівновага неминуче має порушитися, переважна увага й енергія дослідника мають поступово обернутися у той чи інший бік"1.Дискусія щодо функцій слідчого спричинила в теорії процесу полеміку стосовно відомчої належності слідчого апарату. На сьогодні є три погляди щодо місця органів досудового слідства в системі апарату держави:1) залишити слідчий апарат у підпорядкуванні тих відомств, щой у радянський час, де він перебуває і сьогодні;2) підпорядкувати суду, запровадивши посади слідчих суддів або судових слідчих (як це було за Статутом кримінального судочинства 1864 р.);3) вивести його із підпорядкування окремих відомств і утворити самостійний слідчий апарат (комітет).2. Підставою участі слідчого у кримінальному процесі є:• порушення слідчим кримінальної справи. Згідно з п. 2 ч. 4ст. 98 КПК після порушення справи слідчий зобов'язаний розпочати у ній досудове слідство;• доручення начальника слідчого відділу або прокурора про розгляд заяви чи повідомлення про злочин або про прийняття справи до свого провадження, що формулюється у вигляді резолюції на заяві (повідомленні) чи на кримінальній справі.3. Слідчий не може брати участі в розслідуванні кримінальної справи і підлягає відводу (самовідводу) за таких обставин (ст. 60КПК):• якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь із них, а також родичемобвинуваченого;• якщо він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;• якщо він або його родичі заінтересовані в результатах справи;• за наявності інших обставин, що зумовлюють сумнів у його об'єктивності.Питання про відвід слідчого вирішує протягом 24 годин прокурор.4. Слідчий зобов'язаний:• у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити кримінальну справу, прийняти її до свого провадження і розпочати досудове слідство;• повно, всебічно й об'єктивно дослідити обставини справи у визначений законом строк;• при провадженні слідства вживати всіх передбачених законом заходів, використовувати всі свої повноваження та наявні в його розпорядженні науково-технічні засоби і свої знання для розкриття злочину;• роз'яснити всім суб'єктам досудового слідства їхні права і забезпечити реалізацію цих прав;• вжити заходів до відшкодування завданої злочином шкоди;• вжити заходів до виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, та до їх усунення та ін.Слідчий має право (ст. 114 КПК):• самостійно приймати рішення про спрямування слідства і провадження слідчих дій (за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди, санкції, затвердження прокурора або згоди суду), які є обов'язковими для виконання всіма юридичними і фізичними особами;• у разі незгоди із вказівками прокурора, що стосуються найважливіших питань кримінальної справи (ч. 2 ст. 114 КПК), подавати справу прокуророві вищого рівня з письмовим викладом своїх заперечень;• у межах своєї компетенції застосовувати заходи процесуального примусу;• давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження слідчих і оперативно-розшукових дій. Слідчий не має права доручати органам дізнання пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого, а також виконання складних слідчих дій (відтворення обстановки та обставин події, очної ставки, пред'явлення для впізнання);• вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій;• при провадженні слідчих дій використовувати машинопис,звукозапис, стенографування, кінозйомку, відеозапис;• провадити слідчі дії в інших слідчих районах самостійно або доручити це відповідному слідчому чи органу дізнання (ч. 1 ст. 118КПК) та ін.Із метою забезпечення повноти регулювання процесуального статусу слідчих Верховна Рада України 29 червня 2004 р. своєю постановою № 1903-ГУ прийняла за основу проект Закону України "Про статус слідчого та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України" (реєстраційний № 1903-ІУ).5. Слідчий здійснює провадження протягом часу, відведеного законом для розгляду заяв і повідомлень про злочини (ч. З ст. 97 КПК),а також для досудового слідства (ст. 120 КПК). До нього зараховують час, протягом якого справа перебуває у провадженні слідчого.6. Слідчих за невиконання їх обов'язків може бути притягнуто до таких видів юридичної відповідальності: • кримінально-процесуальної — скасування прийнятих рішень;визнання незаконними доказів, зібраних із порушенням процесуальної форми тощо;• кримінальної за злочини: — у сфері службової діяльності (розділ XII КК);— проти правосуддя (статті 371—374; 380—381);• дисциплінарної згідно із нормативно-правовими актами відомств,у яких вони працюють.Процесуальна характеристика особи, яка здійснює дізнання (дізнавача).1. Дізнавач — це суб'єкт кримінального процесу, який за дорученням органу дізнання здійснює кримінальне переслідування осіб шляхом порушення кримінальних справ, викриття винних у вчиненні злочинів, обрання щодо них запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу.Перелік органів дізнання регламентовано ст. 101 КПК. Цією ж статтею чітко визначено і компетенцію кожного із органів дізнання в частині порушення кримінальних справ щодо певних злочинів і здійснення у них розслідування. Наприклад, податкова міліція є органом дізнання у справах про ухилення від сплати податків і зборів; митні органи — у справах про контрабанду. Серед органів, зазначених в ст. 101 КПК, є два з універсальною компетенцією: 1) міліція; 2) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.На відміну від слідчих, для органів дізнання досудове слідство не є основною діяльністю. Перед органами дізнання, насамперед, стоять завдання щодо здійснення оперативно-розшукової та адміністративної діяльності. 2. Підставою участі дізнавача у кримінальному процесі є доручення начальника органу дізнання про провадження ним досудового слідства у формі дізнання.3. Дізнавач не може брати участі в розслідуванні кримінальної справи і підлягає відводу (самовідводу) у тих самих випадках, що і слідчий.4. Дізнавач має ті самі обов'язки і права, що й слідчий, за винятком прийняття ним процесуальних рішень. Рішення дізнавача із найважливіших питань у кримінальній справі потребують затвердження начальником органу дізнання. Такими питаннями є:1) про рух кримінальної справи:• про порушення кримінальної справи (і про відмову в її порушенні);  • про закриття справи;  • про зупинення дізнання у справі;  • про відновлення дізнання;• про направлення кримінальної справи до іншого органу дізнання за підслідністю;• про направлення кримінальної справи для провадження досудового слідства;2) про застосування заходів процесуального примусу:• запобіжних заходів;• інших заходів примусу. 5. Дізнавач перебуває в такому статусі протягом часу, відведеного законом (ст. 108 КПК) для здійснення дізнання.6. Дізнавач підлягає тій самій юридичній відповідальності, що і слідчий.Процесуальна характеристика потерпілого.1. Потерпілий — це фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яку визнано потерпілою постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого,прокурора, судді або ухвалою суду.У справі про незакінчений злочин особу визнають потерпілим за умови фактичного заподіяння їй шкоди.Потерпілим може бути визнано тільки фізичну особу. Хоча останнім часом у літературі обговорюють можливість надання юридичній особі статусу потерпілого у кримінальній справі.2. Підставою участі в процесі є винесення постанови (ухвали)про визнання потерпілим.3. Потерпілим може бути визнано: • особу, якій безпосередньо заподіяно ту чи іншу шкоду;• у справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, — його близьких родичів (п. 11 ст. 32 КПК). Якщо надання прав потерпілого вимагають декілька осіб із числа близьких родичів особи, якій було заподіяно смерть, усіх їх може бути визнано потерпілими.Обставин, які б виключали участь потерпілого у кримінальній справі, кримінально-процесуальним законом не передбачено.Згідно з п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" (далі — постанова Пленуму від 2 липня 2004 р. № 13) не може бути визнано потерпілими осіб, які постраждали від злочину, вчиненого ними ж. Водночас, оскільки закон не пов'язує позбавлення особи статусу потерпілого з неправомірністю її поведінки, суди мають визнавати особу потерпілим й у випадках, якщо вчинення злочину щодо неї спровоковано її діями.4. Потерпілий зобов'язаний:• з'являтися за викликом особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду (ч. 1 ст. 72 КПК);• давати правдиві показання (ч. 2 ст. 171 КПК);• підкорятися розпорядженням головуючого щодо дотримання порядку під час судового засідання (ч. 2 ст. 271 КПК);• не розголошувати без дозволу слідчого або прокурора даних до судового слідства (ст. 121 КПК).Потерпілий має право (статті 49, 267 КПК):• давати показання в справі;• подавати докази;• не погодитися із поміщенням до стаціонарного медичного закладу для проведення щодо нього судово-психіатричної експертизи;• заявляти клопотання;• ознайомлюватися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства;• висловлювати свою думку при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за статтями 7—11-1КПК;• підтримувати обвинувачення у суді в разі відмови прокурора від обвинувачення; • брати участь у судових дебатах (ненадання слова в судових дебатах потерпілому є підставою для скасування вироку — п. 29Постанови Пленуму від 2 липня 2004 р. № 13);• заявляти відводи;• подавати скарги на дії слідчого, прокурора й судді, на вирок або ухвали суду й постанови судді;• висловлювати свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду;• давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин справи;• ставити питання свідкам, експертові, спеціалістові та підсудним;• брати участь в огляді місця вчинення злочину, речових доказів,документів;• користуватися допомогою представника, яким може бути адвокат, законний представник, близький родич або інша особа,допущена до участі у справі за постановою дізнавача, слідчого, судді чи за ухвалою суду;• на відшкодування йому витрат по явці за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду та інші права,передбачені статтями 52-1, 87, 87-1, 88, 267, 348, 384 КПК.З ухваленням нового ЦК України потерпілий отримав право на відшкодування майнової шкоди державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 1177 ЦК).Згідно з ч. 1 ст. 1207 ЦК шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовує потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК (непрацездатним особам, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитині потерпілого, народженій після його смерті), держава, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну потерпілого, та шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлено ЦК (ч. 2 ст. 1177; ч. 2 ст. 1207). Відповідного закону в Україні до цього часу не ухвалено.5. Потерпілий перебуває у такому статусі з моменту винесення постанови про визнання потерпілим і до завершення провадження у кримінальній справі.За очевидного заподіяння злочином шкоди не можна зволікати з визнанням особи потерпілою. Чим раніше особу визнано потерпілою (за наявності підстав до того), тим раніше вона дістає можливість реалізації законних інтересів, пов'язаних із відновленням порушених злочином прав. Посадовим особам органів, які ведуть кримінальний процес, слід зважати на те, що потерпілий вимушено, не за власним бажанням залучається до участі у справі.Цікавим у цьому плані є дослідження американського вченого М. Філей, який сформулював концепцію "процесу як покарання". Ключовою є ідея, що для непрофесійних учасників, і, передусім, потерпілого, кримінальний процес сам по собі, незалежно від його результатів, є тяжким тягарем — "покаранням". Уже зазнавши втрат від злочину, він страждає вдруге, коли змушений давати показання, з'являтися до правоохоронних органів та до суду, брати участь у процесуальних діях, звертатися до адвокатів тощо. 6. Юридична відповідальність потерпілого:• кримінально-процесуальна:— за неявку без поважних причин до органу розслідування й суду потерпілого може бути піддано приводу (ч. З ст. 72 КПК);— за злісне ухилення від явки до органів розслідування — штраф(ч. 4 ст. 72 КПК);— злісне ухилення потерпілого від явки до суду або непідкорення розпорядженню головуючого чи порушення ним порядкупід час судового засідання розцінюється законом як неповага досуду й карається штрафом або адміністративним арештом на строкдо 15 діб (ч. 4 ст. 72 КПК);• кримінальна:— за дачу завідомо неправдивих показань — за ст. 384 КК;— за розголошення даних досудового слідства без дозволу слідчого або прокурора — за ст. 387 КК;• адміністративна:— за неповагу до суду, що полягала в злісному ухиленні від явки до суду або у непідкоренні розпорядженням головуючого або в порушенні порядку під час судового засідання, а також за вчиненняним будь-яких дій, які свідчать про явну неповагу до суду чи встановлених у суді правил (ч. 1 ст. 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі — КпАП);— за злісне ухилення від явки до органів досудового слідства або дізнання (ст. 185-4 КпАП).Процесуальна характеристика цивільного позивача.1. Цивільний позивач — це громадянин, підприємство, установачи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину іпред'явили до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за його дії, вимогу про відшкодування збитків.У тих випадках, коли громадянин пред'являє позов про відшкодування спричиненої йому шкоди, його визнають одночасно потерпілим та цивільним позивачем.2. Підставою участі в процесі є винесення постанови (ухвали)про визнання цивільним позивачем.3. Обставин, які б виключали участь цивільного позивача у кримінальній справі, кримінально-процесуальним законом непередбачено.4. Цивільний позивач зобов'язаний:• пред'являти на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора ісуду всі необхідні документи, пов'язані з заявленим позовом; • не розголошувати без відома слідчого або прокурора дані досудового слідства;• додержуватися порядку під час судового засідання та підкорятися розпорядженням головуючого.Цивільний позивач має право:  • подавати докази;  • заявляти клопотання;  • брати участь у судовому розгляді, заявляючи відводи і клопотання, висловлюючи свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, даючи пояснення, беручи участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності вчинення злочину і його цивільно-правових наслідків (ст. 268 КПК);• просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів доза безпечення заявленого ним позову;• підтримувати цивільний позов;• ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не проводилось, — після призначення справи до судового розгляду;• заявляти відводи;• подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого,прокурора та суду, а також на вирок або ухвалу в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності підстав — на забезпечення безпеки. 5. Цивільний позивач перебуває у такому статусі з моменту винесення постанови про визнання цивільним позивачем і до завершення провадження у кримінальній справі.6. Юридична відповідальність цивільного позивача:• кримінальна:— за розголошення даних досудового слідства без дозволу слідчого або прокурора — за ст. 387 КК;• адміністративна:— за неповагу до суду, що полягала в злісному ухиленні від явки до суду або у непідкоренні розпорядженням головуючого або в порушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення ним будь-яких дій, які свідчать про явну неповагу до суду чи встановлених у суді правил (ч. 1 ст. 185-1 КпАП). < Попередня   Наступна >