124

---

4. ПРОЦЕСУАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ

Допит свідка (статті 166—171 КПК).

Допит свідка — це слідча дія, спрямована на отримання показань від осіб, щодо яких у кримінальній справі є дані про те, що їм щось відомо про обставини справи.

Види допиту свідка.

Залежно від віку допитуваного свідка розрізняють:

допит повнолітнього свідка;

допит неповнолітнього свідка.Процесуальна характеристика допиту свідка.

Допит свідка провадять без попереднього складання слідчимпостанови. Рішення слідчого про провадження допиту є латентним (скритим).

Оскільки постанову про допит свідка не складають, то йогопровадження не потребує ані санкції прокурора, ані рішення суду.

Присутність понятих під час допиту свідка не передбачено.

Мета допиту свідка полягає в отриманні фактичних данихщодо юридично значущих обставин кримінальної справи від особи,щодо якої у слідчого є дані про те, що їй щось відомо про обставини справи.

Підстави допиту свідка:

фактична — наявність у слідчого даних про те, що певнійособі відомі обставини, що мають значення для справи;

правова — ч. 1 ст. 68 КПК.

Місцем провадження допиту свідка може бути:

місце провадження досудового слідства;

місце його перебування (в разі необхідності).

Спеціальні правила допиту свідка:

свідка допитують окремо і за відсутності інших свідків;

слідчий зобов'язаний вжити заходів до того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінченнядопиту;

під час допиту забо

ронено ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї(навідні запитання).

Процесуальний порядок допиту свідка:

виклик свідка для допиту. Свідка викликають до слідчого: • повісткою, яку вручається йому під розписку, а в разі його тимчасової відсутності — кому-небудь із дорослих членів його сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. В повістці має бути зазначено, кого викликають як свідка, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки, передбачені статтями 70 і 71 КПК;

телеграмою;

телефонограмою.

Неповнолітнього свідка викликають через законних представників.

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначені місце і час; провадження допиту.

Перед тим, як поставити запитання по суті справи, слідчий:

встановлює особу свідка;

повідомляє його, в якій справі його викликано;

попереджає:

про обов'язок розповісти все відоме йому в справі;

про кримінальну відповідальність за відмову дати показання(ст. 385 КК) і за дачу завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК);

з'ясовує стосунки між свідком і підозрюваним або обвинуваченим, а також потерпілим;

пропонує свідкові розповісти все відоме йому у справі;

після вільної розповіді свідка слідчий ставить йому запитання;

фіксує показання свідка;

по закінченні допиту слідчий пред'являє свідкові протокол дляпрочитання. На прохання свідка протокол може бути йому прочитано слідчим. Свідок і особи, які були присутні при допиті, маютьправо просити про внесення доповнень і поправок до протоколу.Ці доповнення і поправки слідчий заносить до протоколу. Протокол підписують свідок, слідчий і особи, що були присутні придопиті. Якщо протокол написано на кількох сторінках, свідок підписує кожну сторінку окремо.

Про особливості порядку допиту неповнолітнього свідка див. ст. 168 КПК.

Учасники допиту:

обов'язкові: слідчий, свідок;

необов'язкові:

прокурор;

захисник (якщо допит свідка провадять за його клопотанням);

перекладач;

спеціаліст;

особа, яка розуміє знаки глухих і німих;

педагог або лікар, батьки чи інші законні представники (підчас допиту неповнолітнього свідка — ст. 168 КПК).

Способи фіксації:

основний: протокол допиту свідка (ст. 170 КПК);

додаткові: застосування фото-, кінозйомки; звуко-, відеозапису; складання планів, схем та інших матеріалів, які пояснюють його зміст.

Допит потерпілого (статті 166—171 КПК).

Допит потерпілого — це слідча дія, спрямована на отримання показань від фізичної особи, якій злочином завдано матеріальну, моральну чи фізичну шкоду, і яку у зв'язку з цим визнано потерпілим у кримінальній справі.

Процесуальна характеристика допиту потерпілого.

Допит потерпілого провадять без попереднього складанняслідчим постанови. Рішення слідчого про провадження допиту єлатентним (скритим).

Оскільки постанову про допит потерпілого не складають, тойого провадження не потребує ані санкції прокурора, ані рішеннясуду.

Присутність понятих під час допиту потерпілого не передбачено.

Мета допиту потерпілого полягає в отриманні фактичнихданих щодо значущих обставин кримінальної справи від особи, якійзлочином завдано шкоду.

Підстави допиту потерпілого:

— фактична — прийняття рішення про визнання потерпілим;

— правова — ст. 72 КПК.

Місцем провадження допиту потерпілого може бути:

місце провадження досудового слідства;

місце його перебування (в разі необхідності). ,!

Спеціальні правила допиту потерпілого:

потерпілого допитують окремо і за відсутності інших потерпілих;

під час допиту заборонено ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї(навідні запитання).

Процесуальний порядок допиту потерпілого:

виклик потерпілого для допиту. Потерпілого викликають до слідчого:

повісткою, яку вручають йому під розписку, а в разі його тимчасової відсутності — кому-небудь із дорослих членів його сім'ї,житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцемйого роботи. В повістці має бути зазначено, кого викликають якпотерпілого, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки, передбачені ч. З ст. 72 КПК;

телеграмою;

телефонограмою.

Неповнолітнього потерпілого викликають через законних представників.

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як потерпілий, зобов'язана з'явитися в зазначені місце і час; провадження допиту.

Перед тим, як поставити запитання по суті справи, слідчий:

встановлює особу потерпілого;

повідомляє, в якій справі його викликано;

попереджає про кримінальну відповідальність за дачу завідомонеправдивих показань (ст. 384 КК);

з'ясовує стосунки між потерпілим і підозрюваним або обвинуваченим;

пропонує потерпілому розповісти все відоме йому у справі;

після вільної розповіді потерпілого слідчий ставить йому запитання;

фіксує показання потерпілого;

по закінченні допиту слідчий пред'являє потерпілому протокол для прочитання. На прохання потерпілого протокол може бутийому прочитано слідчим. Потерпілий і особи, які були присутніпри допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправоку протокол. Ці доповнення і поправки слідчий заносить до протоколу. Протокол підписують потерпілий, слідчий і особи, що булиприсутні при допиті. Якщо протокол написано на кількох сторінках,потерпілий підписує кожну сторінку окремо.

Про особливості порядку допиту неповнолітнього потерпілого див. ст. 168 КПК.

Учасники допиту:

обов'язкові: слідчий, потерпілий;

необов'язкові:

прокурор;

захисник (якщо допит потерпілого провадять за його клопотанням);

перекладач;

спеціаліст;

особа, яка розуміє знаки глухих і німих;

педагог або лікар, батьки чи інші законні представники (підчас допиту неповнолітнього потерпілого). -.

Способи фіксації:

основний: протокол допиту потерпілого (ст. 170 КПК);

додаткові: застосування фото-, кінозйомки; звуко-, відеозапису; складання планів, схем та інших матеріалів, які пояснюють його зміст.

Допит підозрюваного (ст. 107 КПК).

Допит підозрюваного — це слідча дія, яку провадять із метою з'ясувати ставлення підозрюваного до підозри та отримання від нього показань щодо юридично значущих обставин кримінальної справи.

Процесуальна характеристика допиту підозрюваного.

Без постанови слідчого.

Без санкції прокурора і без рішення суду.

Без понятих.

Мета допиту:

з'ясувати ставлення підозрюваного до підозри щодо нього;

одержати фактичні дані щодо юридично значущих обставинкримінальної справи.

Підстава до провадження допиту:

затримання за підозрою у вчиненні злочину (статті 106, 115КПК);

обрання запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення(ч. 4 ст. 148 КПК).

6. Місце допиту:

місце провадження досудового слідства (утримання затриманих);

місце перебування підозрюваного (в разі необхідності).

Спеціальні правила допиту підозрюваного:

допит підозрюваного треба здійснити (ч. 1 ст. 107 КПК):

негайно (якщо підозрюваного було затримано або до ньогобуло обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту);

за неможливості негайного допиту — не пізніше 24 годин післязатримання;

підозрюваних допитують окремо (у відсутності інших підозрюваних) — ч. 5 ст. 143 КПК;

обов'язковим є вжиття слідчим заходів до того, щоб підозрювані в одній і тій самій справі не могли спілкуватися між собою —ч. 5 ст. 143 КПК;

слідчому заборонено ставити навідні запитання (запитання, уформулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї) — ч. 6 ст. 143 КПК.

Процесуальний порядок допиту:

на початку допиту підозрюваному має бути роз'яснено йогоправа, передбачені ст. 43-1 КПКга також повідомлено, у вчиненніякого злочину його підозрюють, про що роблять відмітку в протоколі його допиту;

підозрюваний дає показання у вільній формі;

у разі необхідності слідчий ставить йому запитання;

процесуальне оформлення факту, змісту і результатів допиту(складання протоколу; ознайомлення з ним підозрюваного та іншихосіб, якщо вони були присутні; внесення до протоколу доповнень,зауважень).

Учасники допиту:

обов'язкові: слідчий, підозрюваний;

необов'язкові:

прокурор;

захисник (за винятком випадків, коли його участь у справі єобов'язковою, — ст. 45 КПК);

перекладач;

спеціаліст;

особа, яка розуміє знаки глухих і німих; ;-

педагог або лікар, батьки чи інші законні представники.неповнолітнього, який не досяг віку 16 років або якщо його визнанорозумово відсталим — ч. 2 ст. 438 КПК).

Способи фіксації:

основний: протокол допиту підозрюваного (ст. 145 КПК);

додаткові: застосування фото-, кінозйомки; звуко-, відеозапису; складання планів, схем та інших матеріалів, які пояснюють його зміст.

Очна ставка (статті 172—173 КПК).

Очна ставка — це одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є істотні суперечності.

Суперечності можуть полягати у:

ствердженні однією і запереченні іншою особою одного ітого самого факту, важливого для правильного вирішення кримінальної справи;

значних розбіжностях щодо ознак певного об'єкта чи суб'єкта;

суттєвих розбіжностях щодо інших обставин справи, що стосуються предмета доказування: дати, часу, місця події тощо.

Процесуальна характеристика очної ставки.

Цю слідчу дію проводять без постанови слідчого.

Оскільки постанову про проведення очної ставки не складають, то не потрібна і санкція прокурора чи дозвіл суду.

Участь понятих не передбачено.

Мета очної ставки: усунення суперечностей у показаннях іперевірка правдивості раніше отриманих показань.

Підстави до проведення очної ставки:

попередній допит кожної з двох осіб, викликаних на очнуставку;

наявність суперечностей у показаннях цих осіб.

Місце проведення очної ставки — місце провадження досудовогослідства.

Спеціальні правила провадження:

на очній ставці допитують одночасно у присутності одна одноїне більше двох осіб;

за необхідності слідчий вживає заходів для запобігання небажаним ексцесам, у т. ч. розправи з особою, яка дає викривальніпоказання;

показання, які дали учасники очної ставки на попередніх допитах, у т. ч. зафіксовані за допомогою звукозапису, можна оголоситилише після дачі ними показань на очній ставці та запису їх до протоколів.

8. Процесуальний порядок провадження:

на початку очної ставки слідчий встановлює, чи знають викликані на очну ставку особи один одного; в яких стосунках вони перебувають;

свідків попереджають про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, апотерпілих — за дачу завідомо неправдивих показань (статті 384,385 КК);

особам, яких викликано на очну ставку, по черзі пропонуютьдати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначено очну ставку (як правило, першим пропонують відповісти тому,хто, на думку слідчого, дав під час допиту правдиві показання);

отримавши відповіді від обох учасників очної ставки, слідчиймає право поставити додаткові запитання, а потім дозволити їм поставити запитання один одному (якщо вони стосуються кримінальноїсправи в цілому або обставин, що стали підставою до провадженняочної ставки);

всі відповіді та показання заносять до протоколу в тій послідовності, в якій їх давали викликані особи, та в кінці підписуютьсяними.

Учасники очної ставки:

слідчий;

свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений — між цимиособами може бути проведено очну ставку;

можуть бути присутні: перекладач, законний представник, захисник та інші.

. Способи фіксації:

основний: протокол очної ставки (ч. 4 ст. 173 КПК);

додаткові: застосування кінозйомки; звуко-, відеозапису.

Огляд (статті 190—192 КПК).

Огляд — це слідча дія, в ході якої виявляють, безпосередньо сприймають, оцінюють і фіксують стан, властивості та ознаки матеріальних об'єктів з метою отримання фактичних даних, що мають значення для встановлення істини у кримінальній справі.

Різновидами огляду є: 1) огляд місцевості; 2) огляд приміщень; 3) огляд предметів; 4) огляд документів; 5) огляд трупа; 6) огляд житла або іншого володіння особи.

Процесуальна характеристика огляду.

Без постанови слідчого.

Без санкції прокурора і без рішення суду. Винятком є тількиогляд житла або іншого володіння особи, який може бути проведено тільки за постановою судді. Остання не підлягає оскарженню. Удеяких випадках огляд житла або іншого володіння особи можебути проведено і без постанови судці:

у невідкладних випадках, пов'язаних із:

урятуванням життя людей та майна;

безпосереднім переслідуванням осіб, яких підозрюють у вчиненні злочину;

за письмовою згодою власника;

для проведення у невідкладних випадках огляду місця події вжитлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявоюабо повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само уразі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згодуна проведення невідкладного огляду місця події.

У цих випадках слідчий у протоколі огляду обов'язково зазначає причини, що зумовили проведення огляду без постанови судді, та протягом доби з моменту проведення цієї дії повідомляє про здійснений огляд житла чи іншого володіння особи та його наслідки прокурора, який здійснює нагляд за досудовим слідством.

Огляд завжди проводять у присутності понятих, яких має бутине менше двох.

Метою огляду є:

виявлення і фіксація слідів злочину, речових доказів тощо;

з'ясування обстановки злочину;

з'ясування інших обставин.

Підставами до провадження огляду є:

правові — статті 190—192 КПК;

фактичні: 1) необхідність виявити і зафіксувати сліди злочину;2) необхідність з'ясувати обстановку вчинення злочину та інші обставини.

Місце проведення огляду залежить від об'єкта огляду. Проводятьогляд:

місцевості та приміщень — на місцевості та у відповідномуприміщенні;

місця події — на місці, де було виявлено сліди злочину;

предметів і документів: 1) за місцем провадження досудовогослідства; 2) в місці обшуку і виїмки (ч. 5 ст. 191 КПК); 3) на місціподії;

трупа: 1) на місці події; 2) в моргу; 3) в місці обшуку; 4) вмісці провадження експертизи (обласному бюро судово-медичноїекспертизи); 5) в місці ексгумації трупа.

Ексгумація — це виймання трупа із місця його поховання. Якщо виникне необхідність ексгумації трупа, слідчий складає про це постанову, яку затверджує прокурор. Труп виймають з місця поховання в присутності слідчого, судово-медичного експерта та двох понятих, про що складають протокол, який підписують усі зазначені особи.

Спеціальні правила провадження огляду:

• під час огляду заборонено відкривати замкнені приміщення та пошкоджувати будівлі та майно, що в них розташовано;

• огляд може бути проведено до порушення кримінальної справи(ч. 2 ст. 190 КПК).

Процесуальний порядок огляду. Слідчий, який провадить огляд,здійснює його в такій послідовності:

роз'яснює учасникам огляду їх права та обов'язки;

у разі необхідності повідомляє учасників про застосуваннянауково-технічних засобів;

оглядає об'єкт (приміщення, труп, предмет тощо);

складає протокол (в разі необхідності й додатки до нього);

ознайомлює учасників огляду з протоколом;

у разі надходження від учасників огляду зауважень і доповнень вносить їх до протоколу;

разом із учасниками підписує протокол.

Учасники огляду:

обов'язкові: слідчий, поняті та власник житла чи іншого володіння.

необов'язкові: спеціаліст (ч. 2 ст. 191 КПК); працівники орга*нів внутрішніх справ (ч. 4 ст. 191 КПК).

Способи фіксації:основний: протокол огляду; додаткові: опис предметів, які підлягають вилученню; схеми; креслення; матеріали відеозапису; фотографії тощо.

Освідування (ст. 193 КПК).

Освідування — це слідча дія, що полягає в огляді обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка з метою виявлення на його тілі та засвідчення в матеріалах справи особливих прикмет або слідів злочину.

Стаття 193 КПК передбачає два види освідування:

слідче, яке проводить слідчий;

медичне, що проводить судово-медичний експерт або лікар.Процесуальна характеристика освідування.

Освідування проводять за постановою слідчого, в якій, крімзагальних даних, передбачених ст. 130 КПК, коротко викладаютьобставини справи, зокрема ті, що зумовили необхідність проведенняосвідування, зазначають, хто підлягає освідуванню і з якою метою.

Крім того, для проведення судово-медичного освідування слідчий дає письмове доручення судово-медичному експертові або лікареві.

Для освідування не потрібна санкція прокурора або рішеннясуду.

Поняті (і лікар як спеціаліст) можуть бути залучені до участів освідуванні, якщо це визнає за необхідне слідчий (ч. 2 ст. 127КПК).

Мета освідування: виявлення або засвідчення наявності в особи, тіло якої оглядають, особливих прикмет, а також слідів злочину.

Особливими прикметами можуть бути родимі плями, татуювання, шрами, рубці, бородавки, дефекти статури, відсутність певних частин тіла, сліди колишніх хвороб, наприклад віспи, тощо.

Слідами злочину на тілі можуть бути синці, тілесні ушкодження, що залишилися після вчинення насильницького злочину, плями крові, сліди виділення людського організму (слини, сперми тощо).

Якщо для виконання освідування потрібні спеціальні знання в галузі медицини, призначають проведення судово-медичного освідування.

Підставою для проведення освідування є наявність зафіксованих у матеріалах справи, зокрема, в протоколах допиту свідків,потерпілих, протоколах обшуку, огляду місця події або предметівданих про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи слідизлочину, виявлення чи засвідчення наявності яких має значеннядля правильного вирішення кримінальної справи, передусім длявстановлення осіб, які вчинили злочин.

Крім того, потерпілого можна освідувати, якщо про це заявляє клопотання обвинувачений (підозрюваний), захищаючись від звинувачень у вчиненні насильницького злочину, висунутих потерпілим.

Місцем проведення освідування може бути:

місце провадження досудового слідства (наприклад, кабінетслідчого, інша кімната, якщо освідування пов'язане з необхідністюоголення особи, яка підлягає освідуванню, необхідно забезпечитипотрібні умови — ізольованість приміщення, санітарні нормитощо);

медичний заклад (в т. ч. для проведення судово-медичного освідування);

інше приміщення, якщо воно відповідає встановленим санітарним нормам.

Спеціальні правила освідування:

провадять незалежно від згоди особи, яка йому підлягає. Деяківчені вважають, що примусово освідувати можна тільки підозрюваного та обвинуваченого, а свідка і потерпілого — лише за їх згодою.Ця позиція є неправильною, бо в такому разі слідчий позбавленийможливості виконати обов'язок щодо вжиття всіх заходів до встановлення обставин вчинення злочину. Окрім того, в ст. 193 КПК зцього приводу ніяких застережень немає, отже, виконання правила,сформульованого в цій нормі, має бути забезпечено примусовоюсилою держави;

заборонено будь-які дії, якщо вони пов'язані з приниженнямгідності освідуваної особи або є небезпечними для її здоров'я;

слідчий і поняті не мають права бути присутніми при освіду-ванні особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю оголенняособи, що підлягає освідуванню (у цьому разі проведення освіду-

вання може бути доручено слідчому або співробітникові органу дізнання відповідної статі або ж лікареві).

Процесуальний порядок освідування:

винесення постанови слідчим;

виклик особи, що підлягає освідуванню;

встановлення особи, яка підлягає освідуванню;

оголошення постанови слідчого особі, тіло якої оглядатимуть;

роз'яснення понятим (спеціалістові) їх прав та обов'язків;

проведення освідування;

вислуховування зауважень з боку спеціаліста (якщо він їхвисловлює);

складання протоколу слідчим;

підписання протоколу слідчим, освідуваним, а також спеціалістом, понятими, якщо вони брали участь у цій слідчій дії.

Під час медичного освідування є свої особливості.

Учасники освідування:

обов'язкові:

особа, яка проводить освідування:

слідчий (за слідчого освідування);

судово-медичний експерт або лікар (за судово-медичного освідування);

особа, яка підлягає освідуванню:

обвинувачений;

підозрюваний;

потерпілий;

свідок.

необов'язкові:

поняті;

лікар як спеціаліст.

Способи фіксації. За результатами освідування слідчий складає протокол, де зазначає час і місце освідування, особу, що булапіддана освідуванню, понятих, спеціаліста, а також результати освідування, зауваження з приводу освідування.

За результатами судово-медичного освідування складають:

судово-медичний експерт — акт;

лікар — довідку.

Пред'явлення для впізнання (статті 174—175 КПК).

Пред'явлення для впізнання — це слідча дія, сутністю якої є пред'явлення свідкові, потерпілому, підозрюваному чи обвинуваченому особи або предмета з метою встановлення належності їх до справи.

Процесуальна характеристика пред'явлення для впізнання.

Провадять без постанови слідчого.

Без санкції прокурора та рішення суду.

З понятими, яких повинно бути не менше двох осіб (ч. 8ст. 174, ч. 4 ст. 175 КПК);

Мета — встановлення тотожності, схожості або відмінностіпред'явленої особи чи предмета з тими (особою чи предметом), якіособа, що впізнає, зберегла у пам'яті.

Підстави до проведення пред'явлення для впізнання:

наявність у слідчого заяви свідка, потерпілого, обвинуваченого чи підозрюваного, що вони бачили певний предмет або особу, узв'язку із подією, яка стосується розслідуваної справи;

якщо впізнання особи — то наявність заяви цих учасників проте, що особисто з нею не знайомі, але можуть впізнати;

якщо один із учасників розслідування заявляє про особистезнайомство з іншим учасником, а останній це заперечує.

Місце пред'явлення для впізнання — місце провадження досу-дового слідства.

Спеціальні правила пред'явлення для впізнання:

обов'язковим є попередній допит того, хто впізнає;

особу чи предмет пред'являють у кількості не менше трьох(унікальні предмети, труп — в однині);

особа чи предмет, пред'явлені для впізнання, не повинні бутирозміщені або поставлені в умови, які б виділяли їх серед інших;

пред'явлені особи мають бути однієї статі, не мати різких відмінностей у зовнішності, віці, одязі; предмети пред'являють середінших однорідних об'єктів;

із метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, цю діюпровадять поза візуальним спостереженням тієї, кого впізнають, успеціально обладнаному приміщенні;

заборонено пред'являти для впізнання одночасно кількох осіб,належність до справи яких перевіряють у ході цієї слідчої дії.

Процесуальний порядок пред'явлення для впізнання:

до приміщення, де відбуватиметься впізнання, запрошуютьпонятих, не менше двох осіб, "статистів"' і особу, яку буде пред'явлено для впізнання;

особі, яку пред'являють для впізнання, пропонують зайнятибудь-яке місце серед інших осіб, яких пред'являють; слідчий розміщує пред'явлений предмет серед інших;

якщо той, хто впізнає, є свідком або потерпілим, його попереджають про кримінальну відповідальність за дачу завідомонеправдивих показань, а свідка, крім того, і за відмову від дачіпоказань;

особі пропонують вказати особу чи предмет, який він упізнав,та пояснити, за якими ознаками він дійшов такого висновку;

про результати впізнання обов'язково повідомляють особу,яку пред'являли для впізнання;

про результати пред'явлення для впізнання складають протокол;

всі учасники цієї слідчої дії підписують складений протокол.

9. Учасники цієї слідчої дії:

обов'язкові:

слідчий;

особа, яка впізнає;

особа, яку пред'являють для впізнання;

поняті;

"статисти" — особи, в числі яких пред'являють особу, стосунокдо справи якої перевіряють;

необов'язкові:

експерт; перекладач або особа, яка розуміє знаки глухонімих та інші;

захисник.

1Способи фіксації:основний:

протокол;

додаткові: матеріали фотозйомки, відеозапису.

Відтворення обстановки та обставин події (ст. 194 КПК).

Відтворення обстановки та обставин події — це слідча дія, яку провадять із метою перевірки й уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слідчих дій. У теорії цю дію поділяють на: 1) слідчий експеримент; 2) перевірку показань на місці. В проекті КПК їх регламентовано як самостійні.

Процесуальна характеристика відтворення обстановки та обставин події.

Без постанови слідчого.

Без санкції прокурора і без рішення суду.

Завжди в присутності понятих, яких має бути не менше двох.

Метою відтворення обстановки та обставин події є перевіркаабо уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваногочи обвинуваченого або даних, одержаних при провадженні оглядута інших слідчих дій.

Предметом перевірки в ході відтворення обстановки і обставин події може бути:

можливість конкретної особи в певних умовах сприймати тучи іншу подію, об'єкт (наприклад, можливість бачити, чути напевній відстані);

можливість виконання особою певних дій (наприклад, піднятипевний предмет, пошити одяг тощо);

об'єктивна можливість подій чи дій (чи могла, наприклад,самозайнятися певна речовина в певних умовах);

як саме відбувалася подія (наприклад, чи може якийсь кинутий у річку предмет виплисти на берег у тому місці, де його виявили під час огляду місця події).

Уточнення — це з'ясування окремих обставин, що є додатковими до основних (наприклад, у справі про дорожньо-транспортну пригоду уточнення швидкості руху автомобіля; у справі про тілесні ушкодження — механізм їх спричинення).

Підстави до провадження відтворення обстановки та обставинподії:

правові — ст. 194 КПК;

фактичні — необхідність перевірити або уточнити результатидопиту свідка, потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого абодані, одержані при провадженні огляду та інших слідчих дій.

Місце проведення визначає посадова особа, яка веде процес,залежно від умов забезпечення досягнення мети слідчої дії. Місцемвідтворення обстановки та обставин події може бути: приміщення,місцевість (в тому числі місце події), місце провадження досудо-вого слідства тощо.

Спеціальні правила провадження:

обстановку та обставини події має бути відтворено в умовах,максимально наближених до тих, в яких ця подія відбувалася;

заборонено принижувати гідність осіб, що беруть участь у ційслідчій дії;

заборонено виконання дій, небезпечних для життя і здоров'яучасників.

Процесуальний порядок відтворення обстановки та обставин події:

у місці провадження досудового слідства у присутності понятих учасник відтворення обстановки та обставин події розповідаєпро обставини, за яких відбувалася подія (дія);

усі учасники слідчої дії прибувають на місце;

перевірка та уточнення обставин на місці;

фіксація змісту, ходу і результатів відтворення обстановки таобставин події.

Учасники відтворення обстановки та обставин події:

• обов'язкові: слідчий, поняті;

• необов'язкові: обвинувачений, підозрюваний, потерпілий,свідок, захисник, спеціаліст, працівники органів внутрішніх справта ін.

Способи фіксації:

основний: протокол;

додаткові: схеми, креслення, матеріали відеозапису, фотозйомки тощо.

Обшук (глава 16 КПК).

Обшук — це слідча дія, що полягає у примусовому обстеженні приміщення та інших місць або окремих осіб з метою відшукати й вилучити знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істини у справі чи забезпечення цивільного позову. Обшук проводять також у випадку, якщо є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці перебувають розшукувані особи, а також трупи чи тварини.

Обшук провадять за постановою слідчого. Без постанови можливо у таких випадках:

при затриманні її чи взятті під варту або якщо є достатні підстави вважати, що перебуваючи в приміщенні чи іншому місці, де проводиться обшук, вона ховає при собіпредмети чи документи, що мають значення для справи.

Потрібна санкція прокурора чи його заступника (за виняткомобшуку житла чи іншого володіння особи). У невідкладних випадкахобшук може бути проведено без санкції прокурора, але з наступнимйого повідомленням протягом доби про проведений обшук та йогорезультати. Обшук житла чи іншого володіння особи, за виняткомневідкладних випадків, проводять лише за постановою судді. У невідкладних випадках, пов'язаних із урятуванням життя та майна чиз безпосереднім переслідуванням осіб, яких підозрюють у вчиненому злочині, обшук житла чи іншого володіння особи може бутипроведено без постанови судді.

Обшук завжди проводять у присутності понятих.

Мета — виявити і вилучити об'єкти, які мають значення длявстановлення істини в справі.

Підстави. Обшук проводять у разі, якщо є достатні підставивважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочиннимшляхом, а також інші предмети і документи, які мають значеннядля встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову,зберігаються в певному приміщенні або місці чи в якої-небудьособи, якщо є достатні дані про те, що в певному приміщені абомісці перебувають розшукувані особи, а також трупи чи тварини.

Місце проведення: будь-яке місце (житло чи інше приміщення,ділянки, місце вчинення злочину тощо).

Спеціальні правила провадження:

слідчий повинен вжити заходів, щоб не було розголошено виявлені під час обшуку обставини особистого життя обшукуваногота інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьомуприміщенні;

проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити;

під час обшуку можуть вилучати лише предмети й документи,що мають значення для справи, а також цінності й майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. Предмети й документи, що вилучені законом з обігу, підлягають вилученню, незалежно від їх відношення до справи;

• під час обшуку особи той, хто обшукує, і поняті повинні бути тієї самої статі, що й обшукувана особа.

Процесуальний порядок обшуку:

слідчий складає постанову про проведення обшуку; отримує санкцію прокурора, а за необхідності провести обшукжитла чи іншого володіння особи — за погодженням з прокуроромзвертається з поданням до судді за місцем провадження слідства.Суддя виносить постанову про проведення обшуку або про відмовув ньому, після розгляду подання і матеріалів справи. У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у тих,де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї, якікористуються правом дипломатичної недоторканності, обшукможна провадити лише за згодою дипломатичного представника.Про таку згоду роблять запит через Міністерство закордонних справУкраїни; після отримання слідчим санкції прокурора чи постанови судціпро проведення обшуку та згоди дипломатичних представників проводять безпосередньо сам обшук; 4) перед обшуком слідчий пред'являє постанову особам, щозаймають приміщення, пропонує їм видати зазначені в постановідокументи або предмети, а також вказати місце, де переховуєтьсязлочинець. У разі відмови виконати його вимоги слідчий провадитьобшук у примусовому порядку; учасникам обшуку (обшукуваним, понятим, відповідним представникам) пояснюється право бути присутніми при всіх слідчихдіях, робити з приводу них заяви, які підлягають занесенню до протоколу; слідчий провадить пошукові дії; вилучені документи і предмети слідчий пред'являє понятимта іншим присутнім особам і фіксує в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього описі, зазначаючи їх назву, кількість,міру, вагу, матеріал, з якого їх виготовлено, та індивідуальні ознаки.У необхідних випадках вилучені предмети і документи на місціобшуку упаковують і опечатують; слідчий складає протокол обшуку у двох примірниках. До ньогозаносять усі заяви і зауваження осіб, присутніх під час обшуку,зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірникипротоколу, а також опис вилучених предметів підписують слідчий,особа, у якої проводили обшук, та запрошені особи, що були присутні. Другий примірник протоколу обшуку, а також другий примірник опису вручають особі, в якої проведено обшук, а в разі їївідсутності — повнолітньому членові її сім'ї або представниковіжитлово-експлуатаційної організації чи місцевої ради народних депутатів. При проведенні обшуку на підприємстві, в установі або організації другий примірник протоколу та опису вручають представникові юридичної особи. Якщо протокол містить зауваження на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за слідством.

Учасники обшуку:

• обов'язкові: слідчий, поняті та особа, яка займає певне приміщення, а за її відсутності — представник житлово-експлуатаційноїорганізації чи місцевої ради народних депутатів.

Обшук у приміщеннях, що їх займають юридичні особи, проводиться в присутності їх представників. У приміщеннях, що їх займають особи, які користуються правом дипломатичної недоторканності, — в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ;

• необов'язкові: по можливості має бути забезпечено присутність обшукуваного або повнолітнього члена його родини, а за необхідності — також і потерпілого. В необхідних випадках слідчийвправі залучати до участі в проведенні обшуку працівників органіввнутрішніх справ та відповідних спеціалістів.

пособи фіксації:основний:протокол;

додаткові: опис предметів, що підлягають вилученню; схеми; креслення, матеріали відеозапису, фотозйомки тощо.

Виїмка (глава 16 КПК).

Виїмка — це слідча дія, в ході якої вилучають об'єкти, місцезнаходження яких достовірно відоме і які можуть мати значення для кримінальної справи.

Процесуальна характеристика виїмки.

Виїмку провадять за постановою слідчого.

Провадиться без санкції прокурора і без рішення суду. Виняткискладають:

примусова виїмка в житлі або іншому володінні особи, якапровадиться за постановою судді місцевого суду;

виїмка кореспонденції провадиться за постановою голови апеляційного суду чи його заступника;

виїмка документів, що становлять державну та/або банківську таємницю проводиться тільки за вмотивованою постановоюсудді та в порядку, погодженому з керівником відповідної установи.

Завжди в присутності понятих, яких має бути не менше двох.Якщо провадять виїмку кореспонденції, то поняті мають бути службовцями поштово-телеграфної установи.

Метою виїмки є:

вилучення предметів, документів, кореспонденції;

зняття інформації з каналів зв'язку.

Підставою до виїмки є точні дані про те, що об'єкти знаходяться в певної особи чи в певному місці.

Місце проведення: будь-яке місце (житло чи інше приміщення,підприємство, установа, організація тощо).

Спеціальне правило провадження: слідчий повинен вжити заходів,щоб не було розголошено виявлені під час виїмки обставини особистого життя осіб, які проживають або тимчасово перебувають уцьому приміщенні.

Процесуальний порядок:

слідчий складає постанову про проведення виїмки. За необхідності провести примусову виїмку із житла або іншого володінняособи, слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства;

після отримання постанови судді про проведення виїмки проводиться безпосередньо сама виїмка;

перед початком виїмки слідчий пред'являє постанову особам,що займають приміщення, пропонує їм видати зазначені в постанові документи або предмети;

учасникам виїмки пояснюють право бути присутніми при всіхдіях слідчого, робити з приводу них заяви, які підлягають занесеннюдо протоколу;

вилучає предмети й документи, що мають значення для справи(ті, що зазначені в постанові про виїмку). Всі документи і предмети,які підлягають вилученню, слідчий пред'являє понятим та іншимприсутнім особам і вносить дані про них до протоколу виїмки чи вдоданий до нього опис із зазначенням їх назви, кількості, міри,ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак.У необхідних випадках вилучені предмети і документи на місці виїмки упаковують і опечатують;

протокол виїмки складають у двох примірниках. До ньогозаносять всі заяви і зауваження осіб, присутніх під час виїмки, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники протоколу, а також опис вилучених предметів підписують слідчий,особа, у якої проводили виїмку, та запрошені особи, що булиприсутні. Другий примірник протоколу виїмки, а також другийпримірник опису вручають особі, в якої проведено виїмку. Припроведенні виїмки на підприємстві, в установі або організації другийпримірник протоколу і опису вручають представникові юридичноїособи.

Учасники виїмки:

обов'язкові: слідчий, поняті та особа, яка займає приміщення;

необов'язкові: в необхідних випадках слідчий вправі залучатидо участі в проведенні виїмки працівників органів внутрішніх справта відповідних спеціалістів.

Способи фіксації:

основний: протокол;

додаткові: опис предметів, що підлягають вилученню; схеми; креслення, матеріали відеозапису, фотозйомки тощо.

Експертиза (гл. 18, статті 75—76 КПК). ;

Експертиза — це слідча дія, змістом якої є дослідження за дорученням слідчого доказів, яке провадять особи, що володіють знаннями в певній галузі (експерти), і складають висновок зі спеціальних питань.

Процесуальна характеристика призначення експертизи.

Експертизу проводять за постановою слідчого, в якій зазначають:

підстави до її проведення;

прізвище експерта або назву установи, яким доручено її проведення;

питання, на які експерт повинен дати відповіді;

об'єкти, які має бути досліджено;

матеріали кримінальної справи (для ознайомлення з нимиексперта).

Провадять без санкції прокурора і без рішення суду. Винятком євипадки, коли при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи виникає потреба тривалого спостереження заобвинуваченим. У цьому разі слідчий повинен скласти подання,погодити його з прокурором і направити до суду для вирішенняпитання про поміщення обвинуваченого до відповідного медичногозакладу. За позитивного вирішення цього питання суд виноситьпостанову. На неї прокурор, обвинувачений, його захисник чи законний представник протягом трьох діб можуть подати апеляціюдо апеляційного суду. Подання апеляції не зупиняє виконанняпостанови судді.

Участь понятих не передбачено.

Мета експертизи: з'ясувати питання, для вирішення якихпотрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Підстава: необхідність використання наукових, технічних абоінших спеціальних знань для вирішення певних питань при провадженні в справі. Чи потрібно призначати експертизу — визначаєв кожному окремому випадку посадова особа, яка здійснює провадження у кримінальній справі*. Однак у певних випадках призначення експертизи є обов'язковим (ст. 76 КПК), а саме:

для встановлення причин смерті;

для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності в справі даних, які зумовлюють сумнів щодойого осудності (обов'язок слідчого визначити психічний стан обвинуваченого закріплено і в ст. 204 КПК);

для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах прозлочини, передбачені ст. 155 КК "Статеві зносини з особою, яка недосягла статевої зрілості";

для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого,якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Місце провадження:

експертна установа;

місце провадження досудового слідства;

зал судового засідання.

Спеціальні правила:

як експерта може бути викликано будь-яку особу, що маєнеобхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань;

не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або якіраніше були ревізорами в справі;

питання, які ставлять експертові, і його висновок не повиннівиходити за межі спеціальних знань цієї особи (якщо питання виходить за межі його компетенції або наданих матеріалів недостатньодля дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган,що призначив експертизу, про неможливість дати висновок — ч. 4ст. 77 КПК). Наприклад, заборонено ставити перед експертом питання щодо юридичної кваліфікації дій обвинуваченого. Хоча останнімчасом у теорії дискутують щодо можливості запровадження в кримінальний процес правової експертизи;

експерт дає висновок від свого імені та несе за нього особистувідповідальність;

висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим (але незгоду з ним маєбути мотивовано у відповідних постанові, ухвалі, вироку).

8. Процесуальний порядок призначення і провадження експертизи.Визнавши провадження експертизи необхідним, слідчий виконуєпроцесуальні дії в такій послідовності:

складає постанову про призначення експертизи — ст. 196 КПК;

ознайомлює з цією постановою обвинуваченого (підозрюваного) і роз'яснює йому права при призначенні та проведенні експертизи, про що складає протокол, — ст. 197 КПК;

за необхідності одержує зразки для експертного дослідженняв порядку, передбаченому ст. 199 КПК:

складає постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження;

вилучає або відбирає зразки, про що складає протокол;

направляє постанову, об'єкти, що підлягають дослідженню,та зразки до експертної установи — ст. 198 КПК;

після провадження експертизи та отримання висновку відексперта — оцінює цей висновок;

пред'являє обвинуваченому (підозрюваному) висновок експерта, про що складає протокол.

Учасники призначення експертизи: слідчий і експерт (комісіяекспертів).

Способи фіксації: пунктом 3.9 Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовимиекспертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах (затв. наказом Міністерства юстиції України від24 грудня 2003 р. № 170/5), передбачено можливість складанняекспертом за результатами провадження експертизи таких підсумкових документів:

висновок експерта;

повідомлення про неможливість дати висновок.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

Правова регламентація слідчих дій має системний характер.

Характеристику слідчих дій доцільно здійснювати за логіко-правовою схемою, що дозволяє опанувати матеріал повно і всебічно.

 

< Попередня   Наступна >