47

---

ЛЕКЦІЯ 25

ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА Д&ЄУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ

1. ПОНЯТТЯ ПРОТОКОЛЬНОЇ ФОРМИ ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ (ПФДПМ)

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів — це особлива форма досудового провадження в кримінальному процесі, змістом якої є встановлення у спрощеному і прискореному порядку ознак очевидних злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки, за допомогою спеціальних засобів доказування без порушення кримінальної справи, за результатами якого складають протокол про обставини вчинення злочину.

Для позначення цієї особливої форми провадження у процесуальній літературі застосовують такі терміни.

1. Спрощена форма провадження:

застосовують спрощені процесуальні пізнавальні дії (відібранняпояснень, витребування документів тощо);

не застосовують запобіжні заходи;

не застосовують заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна тощо.

Спрощення стосуються досудової діяльності. В суді провадження відбувається без спрощень.

2. Прискорена форма провадження — провадження здійснюєтьсяшвидше порівняно зі звичайним порядком:

• протягом 10 (у виняткових випадках — 20) днів треба встановити ті самі обставини, що і під час досудового слідства, яке триваєпротягом 2 місяців і більше;

• для судового розгляду кримінальної справи, порушеної заматеріалами протокольної форми, закон встановлює скороченийтермін — 10 днів із моменту надходження справи до суду.

3. Сумарна форма провадження. Назва пов'язана з тим, що цяформа поєднує у собі риси, притаманні для:

• стадії

порушення кримінальної справи (пізнавальні дії, строкпровадження, кінцеві рішення);

• стадії досудового слідства (повне оволодіння предметом доказування).

4. Протокольна форма дізнання. Термін обумовлено назвою органу, який здійснює провадження (орган дізнання)*.

Кожний із чотирьох термінів містить певні ознаки провадження, визначеного законодавцем як "Протокольна форма досудової підготовки матеріалів", але останнє ("протокольна форма дізнання") найточніше відображає його сутність.

Значення ПФДПМ полягає в тому, що вона дозволяє:

максимально наблизити призначення судом кримінального покарання до моменту вчинення злочину. Отже, створюються реальніумови для більш ефективного розкриття і розслідування тяжкихзлочинів;

усунути із процесуальної форми всі надлишки, тобто те, щобез потреби ускладнює процес. У закордонному кримінальному процесі протягом тривалого часу застосовують спрощені процедури.Наприклад, у Швеції поліція вправі утриматися від повідомленняпрокуророві про малозначні злочини:

якщо максимальною мірою покарання є штраф, а злочинбуло вчинено з необережності. В таких випадках поліційнийчиновник може закрити справу або просто попередити правопорушника;

якщо йдеться про крадіжку з магазину або іншу дрібнукрадіжку і вартість викраденого менше 20 крон, поліційний чиновник може зробити правопорушнику зауваження.

Тенденція до спрощення судочинства є у багатьох європейських державах. Зокрема, Комітет Міністрів Ради Європи звернувся до держав—членів Ради Європи з Рекомендацією К. (87) 18 стосовно спрощення кримінального правосуддя (прийнята Комітетом Міністрів 17 вересня 1987 р. під час засідання делегатів міністрів). У п. В розділу 2 цієї Рекомендації "Сумарне судочинство, примирення обвинуваченого з потерпілим, спрощені процедури" вказано, що у випадках дрібних порушень кримінального закону, якщо факти видаються доволі ясними і безперечно встановлено, що особа є автором порушення, можна застосовувати спрощене судочинство, тобто письмове судочинство, прискорене судовими органами. "Воно дозволяє зекономити час завдяки відсутності судового засідання і призводить до рішень, що є аналогічними судовим постановам, таким, як постанова поліційного трибуналу (у спрощеному порядку)" — п.п. 1 п. В розділу 2 Рекомендацій.

Російський законодавець не прислухався до цих рекомендацій. КПК Російської Федерації, що набрав чинності з 1 липня 2002 р., не знає спрощеного провадження (ПФДПМ). Видається, що цей факт свідчить про запровадження в кримінально-процесуальний закон юридично-пізнавального максималізму та ігнорування рекомендацій Ради Європи. Окрім того, ускладнене провадження у всіх без винятку кримінальних справах не сприяє економії не тільки часу, а й державних коштів.

Під час підготовки проекту нового КПК України норми, що регламентують ПФДПМ, кілька разів то з'являлися у проекті, то зникали. В останньому проекті (ухвалений Верховною Радою України у першому читанні) протокольну форму не регламентовано.

Становлення ПФДПМ у кримінальному процесі відбувалося неоднозначно від самого початку її запровадження (в Україні розділом 7 КПК було доповнено Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 січня 1967 р.). Найавторитетніші вчені-процесуалісти стверджували, що ця форма провадження є нежиттєздатною, бо вона є адміністративною діяльністю. Зокрема, М. С. Строгович на користь цього наводив такі аргументи:

кримінально-процесуальна діяльність здійснюється у порушених кримінальних справах, а протокольна форма — без їх порушення;

хоча про протокольну форму йдеться в КПК, але ж у законііноді є вказівки і на непроцесуальні дії (наприклад вжиття опера-тивно-розшукових заходів органом дізнання);

під час провадження, здійснюваного у протокольній формі,не забезпечуються гарантії кримінального процесу, однак диференціація є допустимою, якщо вона спрямована на встановленнядодаткових гарантій.

Інший метр юридичної науки В. М. Кудрявцев зазначав, що про диференціацію процесуальної форми можна буде вести мову в тому разі, якщо за низку діянь буде передбачено замість кримінальних інші види покарань.

Ці думки є не зовсім точними з таких причин:

ПФДПМ регламентовано не адміністративним, а кримінально-процесуальним законом, тим, що керуються у своїй діяльності органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду;

обов'язок щодо здійснення цього провадження покладено нена адміністративні органи, а на органи дізнання, які здійснюютьборотьбу зі злочинністю шляхом провадження кримінально-процесуальних дій із розкриття та розслідування злочинів;

провадження здійснюється за допомогою кримінально-процесуальних засобів: протокол; рішення прокурора про порушення кримінальної справи, про застосування запобіжного заходу, про складання обвинувального висновку тощо;

повноваження судді мають кримінально-процесуальнийхарактер;

порядок розгляду справи у суді грунтується на загальних принципах кримінального процесу;

законодавець спеціально і не регламентував прав та обов'язківправопорушників, але у ст. 425 КПК підкреслено, що порядокпровадження у справах про злочини, перераховані у цій статті,визначається загальними правилами КПК. Тобто, правопорушники мають права, що забезпечують їм можливість обстоювати своїінтереси;

за вчинення злочинів, встановлення обставин вчинення якихздійснюється у протокольній формі, законодавець не запроваджуєу судову практику інших видів покарання, окрім тих, що встановлено чинним кримінальним законом. Не визначено також будь-яких особливостей щодо порядку звернення до виконання і самоговиконання вироків суду;

для ПФДПМ зберігаються вимоги щодо предмета доказуванняу кримінальних справах.

Особливості ПФДПМ порівняно зі "звичайною" формою полягають у такому:

кримінальну справу порушують за результатами дослідженняобставин вчинення злочину, а не для їх досудового дослідження;

ПФДПМ не знає таких учасників кримінального процесу, якпотерпілий, підозрюваний, обвинувачений, цивільний позивач,цивільний відповідач, свідок та деякі інші;

процесуальний статус правопорушника, очевидців, "іншихосіб" не узгоджується із статусами тих учасників, які б вони моглиотримати у зв'язку із вчиненням злочину під час здійснення провадження у "звичайній" формі;

за результатами досудового провадження у протокольній форміскладають не обвинувальний висновок, а протокол про обставинивчинення злочину, тому й така назва цього виду провадження.

 

< Попередня   Наступна >