72

---

ЛЕКЦІЯ 26 РЕАБІЛІТАЦІЯ

1. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

"Реабілітація" (від пізньолат. — "відновлення") — термін, який широко використовують у медицині для позначення комплексу медичних (у т. ч. профілактичних) заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію порушених функцій організму і працездатності хворих та інвалідів.

В юриспруденції під терміном "реабілітація" (відновлення в правах) розуміють:

рішення про закриття справи щодо громадянина або поста-новлення виправдувального вироку у зв'язку з відсутністю в йогодіях події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК), складу злочину (п. 2 ч. 1ст. 6 КПК), недоведеністю його участі у вчиненні злочину (п. 2ст. 213 КПК);

вид відповідальності держави перед громадянами за діяльністьстворених нею органів;

процес (процедуру), яку здійснюють відповідні державні органи з приводу відшкодування шкоди;

стан, коли шкоду вже відшкодовано (реабілітація "відбулася");

правовий інститут.

Реабілітацію доцільно розглядати в останньому значенні, бо саме через норми правового інституту регламентуються і підстави та порядок прийняття реабілітаційного рішення, і відповідальність держави перед громадянами, і процедура відшкодування завданої шкоди, і правовий стан після її відшкодування.

Галузеву належність інституту реабілітації остаточно не визначено. В юридичній літературі, переважно в навчальній, відомостей про цей інститут або взагалі немає, або вони настільки незначні за обсягом, що просто не дають навіть загального уявлення про його сутність. Пояснити таке "неуважне" ставлення до інституту реабілітації можна, зокрема, й тим, що він, висловлюючись мовою військових, перебуває на "нічийній смузі" — на межі, переважно, таких галузей права, як

цивільне, кримінально-процесуальне, цивільне процесуальне, трудове, житлове. Тому представники відповідних галузей науки і навчальних дисциплін не вважають його "своїм".

Реабілітація — це міжгалузевий правовий інститут, що регламентує процесуальний механізм реалізації відповідальності держави перед особою, метою якого є повне поновлення майнових, трудових, пенсійних, житлових, службових, інших особистих прав незалежно від вини посадових осіб державних органів, які порушили ці права в ході провадження у кримінальній справі.

На значення інституту реабілітації впливає низка чинників, які зумовлюють необхідність його вивчення.

1. Масштаби, в яких він має реалізовуватися. За даними Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, МВС України, Слідчого управління СБУ в 1998 р. виправдано і закритокримінальних справ за підставами, що реабілітують, щодо 875 осіб.Із них за повідомленнями Державного казначейства України лише49 (близько 5%, тобто 1 із 20) звернулися за відшкодуванням майнової і моральної шкоди.

Щорічно в Україні у кримінальних справах публічного і приватного обвинувачення виносять близько 1000 виправдувальних вироків, закривають за підставами, що реабілітують, суди і органи розслідування — до 300 кримінальних справ. За повідомленнями ГСУ МВС України з 1994 по 1998 рік під вартою утримували 202 особи, щодо яких було прийнято реабілітаційні рішення.

У виступі на розширеному засіданні колегії Генеральної прокуратури України, що відбулося 23 липня 2004 р., Генеральний прокурор України зазначив, що за перше півріччя 2004 р. "на стадії досудового слідства слідчими органів внутрішніх справ закриті кримінальні справи за відсутністю складу злочину стосовно 23 осіб, ще 12 осіб виправдано судами"1.

2. Основною причиною неналежної реалізації норм інститутуреабілітації є незнання або недостатнє знання практичними працівниками судових і правоохоронних органів, які здійснюють дізнанняі досудове слідство, чинного законодавства і практики його застосування. Серед них панує думка, що шкоду, спричинену незаконними діями, має у всіх випадках бути відшкодовано із їх власноїкишені або за рахунок того органу, де вони працюють. І те, й іншемає для них небажані наслідки:

у першому випадку постраждає сімейний бюджет;

у другому — розгнівається керівництво, невдоволене незапла-нованими витратами.

Якщо ж у працівників немає таких побоювань, то вони часто просто не знають, що і як потрібно зробити для того, щоб допомогти громадянинові, якому їх діями завдано шкоди.

3. Для постраждалих від зловживань і помилок суддів та правоохоронних органів, їх посадових осіб факт виправдання або закриття кримінальної справи у зв'язку з обставинами, що реабілітують, є надзвичайно важливим: їх репутація повністю відновлюється, вони знову набувають "статусу" порядних і законослухняних громадян.

Однак цього замало: реабілітація має також передбачати усунення, по можливості, будь-яких (бажано всіх) негативних наслідків, допущених унаслідок помилок чи зловживань під час провадження у кримінальній справі.

Це потрібно:

особам, яких реабілітують;

суду і правоохоронним органам для підтримання їх престижу(і головне — держави).

 

< Попередня   Наступна >