192

---

Третій Розділ. ПРАВОВІ УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ

3.1. Головні принципи міжнародного права комерційної діяльності

Розвиток підприємницької діяльності в сучасному світі дедалі більше потребує вдосконалення її правового регулювання як на національному рівні, так і на міжнародному.

Найхарактернішими в цьому плані є регіональні міжнародні акти. Так, у Європейській конвенції про облаштування і підприємництво від 13 грудня 1995 р. підприємницька діяльність характеризується як така, що приносить доходи (гл. ІV).

Стаття 10

Кожна Сторона, що домовляється, дозволяє громадянам інших Сторін на своїй території будь-які види діяльності, що приносять дохід, на рівних умовах із своїми власними громадянами, якщо Сторона, яка домовляється, не має достатньо переконливих економічних або соціальних причин відкликати дозвіл.

Це положення застосовується, але не обмежується цим щодо професій, які використовуються у промисловості, торгівлі, фінансах і сільському господарстві, ремісничих професій, що потребують високої кваліфікації, професій, які пов’язані безпосередньо з розумовою працею, незалежно від того, займається відповідна особа даною діяльністю самостійно або працює у будь-якого роботодавця.

Стаття 11

Громадяни будь-якої Сторони, що домовляється, отримавши дозвіл іншої Сторони на види діяльності, які приносять дохід, протягом певного періоду зазнають обмежень, які не передбачені на момент видачі їм дозволу, якщо тільки такі обмеження не застосовуються тією ж мірою відносно громадян останньої Сторони за аналогічних обставин.

Стаття 12

Громадяни будь-як

ої Сторони, що домовляється, які на законних підставах проживають на території іншої Сторони, одержують дозвіл, не зазнаючи обмежень, згаданих у ст. 10 цієї Конвенції, на будь-які види діяльності, які приносять дохід, на рівних умовах з громадянами останньої Сторони, якщо вони відповідають одній з умов:

вони на законних підставах безперервно займаються будь-яким видом діяльності, який приносить дохід, на території даної країни протягом п’яти років;

вони на законних підставах безперервно проживають на території даної країни протягом десяти років;

вони були допущені в країну для постійного проживання.

Ще один важливий документ — Кодекс Бустаманте 1928 р., який є додатком до Конвенції про міжнародне приватне право, що набрала чинності 25 листопада 1928 р.

Цей документ встановлює пріоритет законодавства країни кожної зацікавленої особи в регулюванні комерційної діяльності. Так, у розділі «Міжнародне торгове право» зазначається, що здатність займатися торгівлею і бути стороною в комерційних контрактах регулюється виключно власним законодавством країни кожної зацікавленої особи (ст. 232).

Стаття 235

Місцевий закон застосовується в разі виникнення необхідності заборонити заняття торгівлею посадовим особам, торговим агентам і брокерам.

Стаття 236

Будь-яка несумісність із здійсненням торгівлі, яка випливає із законів або спеціальних положень, що діють на будь-якій території, регулюється тим самим законом.

Стаття 237

Ця ж несумісність, що стосується дипломатичних і консульських агентів, визначається законом держави, яка їх призначила. Країна їхнього перебування також має право заборонити їм займатися торгівлею.

Стаття 239

З метою публічного характеру якість торгівців регулюється законом місця, де укладена угода або де здійснюється торгівля.

Найважливішим принципом міжнародного права комерційної діяльності є свобода торгівлі. Цей принцип містить не тільки поняття безпосередньо торгівлі, а й свободу виробництва.

Так, у комерсанта є право вільного вибору виду чи напряму комерційної діяльності. Цей вибір вільний. Разом з тим він визначатиметься певними параметрами: межами видів комерційних правовідносин; потребами ринку; діловими та організаційними здібностями комерсанта; наявністю фінансових, матеріальних, сировинних ресурсів тощо.

Держава впливає на цей вибір лише засобами права, податкової політики та формами державного стимулювання розвитку тієї чи іншої комерційної діяльності.

У процесі комерційних правовідносин є можливість залучення майна та коштів громадян і коштів юридичних осіб на добровільних засадах з наданням можливості отримання їх власником прибутку, що дає змогу залучити до господарського обігу значні кошти і стимулювати таким чином розвиток комерційної діяльності.

Комерсанти також можуть самостійно формувати програму діяльності, обирати постачальників, партнерів, споживачів виготовленої продукції, у тому числі й на міжнародних ринках.

Свобода торгівлі передбачає можливість виходу на ринок праці. Комерсант визначає штатну чисельність, заробітну платню тощо. Проте на нього покладаються обов’язки роботодавця: соціальне страхування, забезпечення техніки безпеки, оздо­ровлення та ін.

Принцип свободи торгівлі надає комерсанту можливість залучати і використовувати матеріально-технічні, фінансові, трудові, інтелектуальні, природні та інші види ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством.

Цей принцип також розрахований на широке розгортання саме підприємницької ініціативи. Він надає комерсантам право вільного розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених національним законодавством країн.

Цей прибуток використовується комерсантом на свій розсуд — на подальший розвиток виробництва, поліпшення якості, конкурентоспроможності вироблюваної продукції, на соціальні потреби працівників.

Необхідно зазначити, що в більшості країн з розвиненими рин­ковими відносинами свобода комерційної або виробничої діяльності (на вибір) надана будь-якій фізичній або юридичній особі і кваліфікується як «суспільна свобода».

Між іншим, хоча отримати статус комерсанта досить просто, а створення підприємств заохочується законодавством, свобода підприємництва має в кожній країні свої обмеження.

Так, у Франції Декретом від 18 березня 1981 р. створювалися центри реєстрації підприємств, де представники цих підприємств повинні підписати декларацію про те, що вони підпорядковуються законам або правилам, які стосуються створення, зміни або припинення діяльності підприємств. Декретом від 3 грудня 1987 р. спрощувалися деякі формальності, пов’язані з гласністю при створенні компанії.

Є два види обмежень: обмеження за законом і обмеження за домовленістю.

До обмежень за законом належить недієздатність. Недієздатні не можуть бути комерсантами. До недієздатних осіб закон відносить осіб, які не досягли повноліття або таких повнолітніх, які мають розлад розумової діяльності.

Повнолітні, що перебувають під опікою або піклуванням, не можуть провадити комерційну діяльність на відміну від повнолітніх, які перебувають під наглядом органів правосуддя.

Обмеження за законом стосуються службовців, органів державного управління, суддів, військових, поліцейських і т. п.

Особи, що підлягали деяким видам кримінальних покарань, можуть бути позбавлені права на комерційну діяльність.

Взагалі необхідність контролю за економічною діяльністю потребує заборони або дозвільного порядку комерційної діяльності окремих осіб, заборони або дозвільного порядку для окремих видів комерційної діяльності для всіх осіб.

Серед обмежень комерційної діяльності є й обмеження за домовленістю. Так, може бути укладено договір, за яким одна зі сторін бере на себе зобов’язання не вдаватися до будь-якої професійної діяльності, яка б становила конкуренцію для іншої сторони, на строк укладеного між ними контракту або до закінчення встановленого ними строку.

Наприклад, сторони можуть передбачити пункт договору, за яким продавець торгових активів або колишній службовець підприємства зобов’язаний не займатися діяльністю, якою він раніше займався.

Необхідно в цьому зв’язку зазначити, що всі такі заборони за домовленістю обов’язково обмежуються в часі та просторі.

Існують також деякі обмеження свободи отримання прибутку через втручання уряду в економічну діяльність підприємств. Наприклад, це може бути політика захисту прав споживачів або введення нормативів на виробництво певної продукції.

Важливим принципом міжнародного права комерційної діяльності є свобода конкуренції і свобода цін.

У країнах з ринковою економікою законодавчо врегульований механізм ціноутворення. Ціни на майно, товари і послуги вільно визначаються через конкуренцію. Але слід звернути увагу на те, що свобода цін не є безмежною, ціни на товари і послуги в окремих випадках підлягають регулюванню.

Так, уряди країн залишають за собою можливість регулювання цін у тих галузях або на тих територіях, де конкуренція цін обмежена або наявністю монополії, або тривалими труднощами, пов’язаними з постачанням, або правовими нормами. Також уряди можуть застосовувати регулювання цін як тимчасові заходи в надзвичайних ситуаціях дестабілізації цін на ринку.

У звичайних умовах на ціноутворення на ринку впливає конкуренція. Мова йде про вільну конкуренцію між підприємствами, які діють на певному ринку, завдяки якій вони мають можливість пропонувати потенційним споживачам свої товари і послуги. Але при використанні цього принципу можливі зловживання. Наприклад, недобросовісна конкуренція.

Практично в кожній національній системі права існує заборона на нечесну конкуренцію. Метою цієї заборони є регулювання з боку держави господарсько-економічних відносин; упорядкування конкуренції, уведення її в певні рамки; недопущення негативних форм і методів підприємницької діяльності на ринку; запровадження у свідомість суспільства переконання про карність недобросовісних і аморальних методів господарювання; захист інтересів комерсантів.

Слід розрізняти поняття недобросовісної конкуренції від конкуренції, яка суперечить контракту.

Так, комерсант порушує умови контракту і не сплачує гроші за отриманий товар. У такому випадку він діє в умовах економічного обігу, але не з метою конкуренції. Такий учинок не вважається недобросовісною конкуренцією.

Недобросовісну конкуренцію слід відрізняти також від незаконної конкуренції, яка порушує законодавство.

Таким чином, дії вважаються недобросовісною конкуренцією за двох умов:

по-перше, здійснюються в рамках підприємницької діяльності, тобто економічного обігу;

по-друге, виконуються з наміром поліпшити конкурентну ситуацію на власну користь.

Звичайно розрізняють чотири основні типи недобросовісної конкуренції, які на практиці можуть бути і в змішаному вигляді. Це способи жорстокої конкуренції.

До таких способів належать:

1. Дискредитація конкурента. Наприклад, комерсант, який розіслав своїм клієнтам листи з повідомленням про те, що продукція конкурента була підроблена, здійснив акт недобросовісної конкуренції.

2. Імітація. Полягає у використанні репутації конкурента для створення схожості в оформленні своїх товарів з товарами конкурента і залучення його клієнтури.

3. Дезорганізація. Стосується або конкурента, або ринку даних товарів. У першому випадку це може бути розголошення комерційної таємниці (наприклад, технологічних процесів виробництва) або дія відносно персоналу підприємства конкурента, а також висловлювання сумнівів щодо правильності організації його торгівлі.

Так, підбурювання до страйку на підприємствах конкурента або його підтримка для отримання власного прибутку є актами нечесної конкуренції. Такі дії спрямовані не тільки проти конкрет­ного конкурента, але й проти всіх осіб даної професії.

Дії особи, яка таємно використовувала персонал для своєї комерційної діяльності і не сплачувала податки як комерсант, можна кваліфікувати як нечесну конкуренцію, яка спотворює ринок.

4. Паразитування — це використання репутації підприємства-конкурента або його зусиль (комерційних, технологічних, технічних) для переманювання клієнтури. При цьому чужа продукція за свою не видається.

В умовах конкурентного середовища комерсанти можуть також використовувати інші засоби для пом’якшення або усунення конкуренції, яка є основою ринкової економіки. Зокрема, недобросовісною конкуренцією є нав’язування ціни. Наприклад, пос­тачальник товару не може нав’язувати своєму агенту зі збуту товарів ціну, за якої той буде продавати цей товар споживачу. Проте постачальник не може продавати свою продукцію за ціною, відмінною від тієї, що встановлена на неї двома іншими постачальниками, які перебувають в однаковому з ним становищі (та сама якість товарів, ті ж самі географічні умови тощо).

На відміну від нав’язування ціни практика рекомендації цін уважається законною з застереженням, що за цим не приховується нав’язування ціни або наявність змови.

До категорії недобросовісної конкуренції потрапляє й так звана дискримінаційна діяльність.

Якщо комерсант домагається від економічного конкурента встановлення ціни, відстрочки платежу, умов продажу або купівлі, несприятливих для іншої сторони, то такі дії суб’єкта підприємницької діяльності розцінюються як дискримінаційні.

В окремих випадках недобросовісною конкуренцією вважається відмова комерсанта від продажу товарів або надання послуг.

Під кваліфікацію недобросовісної конкуренції підпадають також такі дії комерсантів, як змова, зловживання домінуючим ста­новищем.

Так, скоординовані дії, угоди, змова явна або таємна, зловживання домінуючим становищем, що має на меті або може призвести до порушення, викривлення дії механізму вільної конкуренції на ринку, розцінюється як недобросовісна конкуренція. Наприклад, домовленість між комерсантами щодо обмеження випуску товарів, розподіл ринку, тиск на конкурентів.

Слід зазначити, що сучасна економіка сприяє зближенню різних підприємств і може при цьому створити умови для виникнення домінуючого становища об’єднаних підприємств на ринку і таким чином усунути всі види конкуренції. Тому всі види об’єд­нання підприємств регулюються спеціальними нормами.

Уряди країн у питаннях захисту конкуренції використовують такі інструменти для виконання покладених на них повноважень:

структурна антитрестівська політика;

правова антитрестівська політика;

адміністративна політика.

 

< Попередня   Наступна >