102

---

1.3. Іноземці за законодавством України

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1994 р., іноземцем визнається особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) ін­шої держави або держав. Особою без громадянства є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадяни­ном. Отже, законодавство України до поняття “іноземець” відносить іно­земних громадян (підданих), і, навпаки, не відносить осіб без громадянст­ва.

Постановою Кабінету Міністрів України N 1074 від 29 грудня 1995 р. “Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” затверджено відповідні Правила, якими визначаються порядок: в’їзду в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства; оформлення документів іноземцям та особам без громадянст­ва на право перебування в Україні; пересування іноземців та осіб без громадянства по території України і вибору ними місця прожи­вання в Україні; відповідальності іноземців та осіб без громадянства, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України.

Приймати іноземців та осіб без громадянства в Україні можуть зареєстровані в установленому порядку українські, спільні чи іноземні під­приємства, установи й організації (далі – організації), а також фізичні особи, які постійно проживають в Україні або тимчасово тут перебувають у зв'язку з навчанням, стажуванням тощо. У разі коли іноземець або ж особа без громадянства прибули на запрошення однієї організації, інша організація за письмовим дозволом органу внутрішніх справ або Мініс­терства закордонних справ України (у разі реєстрації цим Міністерством паспорт­ного документу іноземця або ж особ

и без громадянства) має право приймати іноземця або ж особу без громадянства в Україні по своїй лінії, при цьому вона виконує стосовно до нього обов'язки і несе відповідальність згідно з зазначеними вище Правилами. Продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, що прибули на тривале пе­ребування з метою навчання, працевлаштування, у приватних справах тощо, здійснюється органами внутрішніх справ у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України. Відповідні документи оформ­ляються на підставі письмових звернень іноземця або ж особи без грома­дянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніше ніж за 3 робо­чих дні до закінчення дії реєстрації.

Зазначеними Правилами встановлено, що іноземці та особи без гро­мадянства, які перебувають в Україні, зобов'язані мати паспортний до­кумент, яким є документ, що підтверджує громадянство іноземця або посві­дчує особу без громадянства, виданий уповноваженим органом іно­земної держави або статутною організацією Організації Об’єднаних Націй, дає право виїзду за кор­дон і визнаний Україною. Паспортний документ подається іноземцем чи особою без громадянства для реєстрації у пункті пропуску через держав­ний кордон України. Реєстрація проводиться на період коротко­термінового перебування – для іноземців та осіб без громадянства з країн з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як 6 місяців, для іноземців та осіб без громадянства з країн з безвізовим порядком в'їзду - на 90 днів, якщо інший термін не визначено в міжнародних угодах. Подальша реєстрація іноземців, які на законних підставах тимчасово перебу­вають на території України, та їх паспортних документів в органах внут­рішніх справ не провадиться. В окремих випадках іноземці та особи без громадянства можуть звільнятися від реєстрації паспортного документа на підставі відповідного міжнародного договору України на умовах взаєм­ності. Слід зазначити, що паспортні документи деяких категорій інозем­ців реєструються у Міністерстві закордонних справ України та його предста­вництвах. Відмітка про реєстрацію іноземця та особи без грома­дянства в його паспортному документі дійсна на всій території України незалежно від місця його проживання.

Залежно від мети та терміну перебування на території України мож­на виділити наступні категорії іноземних громадян та осіб без громадянства.

Іммігранти. До іммігрантів відносяться іноземці чи особи без громадянства, які отримали дозвіл на імміграцію і прибули в Україну на постійне прожи­вання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримали дозвіл на імміграцію і залишилися в Україні на постійне проживання. Право на імміграцію іноземців в Україну встановлено Законом України “Про пра­вовий статус іноземців та осіб без громадянства”, а більш детально умови та порядок імміграції в Україну визначено Законом України “Про іммігра­цію” від 07.06.2001 р.

Вказаними нормативним актами встановлено, що імміграція в Україну проводися на підставі відповідного дозволу, що видається на підс­таві заяви особи, яка бажає іммігрувати в Україні в межах квоти імміг­рації. Дозвіл на імміграцію не надається таким категоріям осіб: 1) засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти лю­дяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визн­ається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) хворим на хроні­чний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворю­вання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) які в заявах про надання дозволу на іммігра­цію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені доку­менти; 5) яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особа, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, в’їжджає на територію України на підставі імміграційної візи (яка є чинною протягом року з дня її оформлення). Така віза оформляється дипломатичним представництвом чи консульською установою України за зверненням такої особи. Законодавство України містить припис про те, що після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п'яти робочих днів до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання (до заяви додаються ко­пія паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграцій­ною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію). Орган мігра­ційної служби має протягом тижня з дня прийняття заяви видати ім­мігранту посвідку на постійне проживання. У випадках, зазначених у За­коні України “Про імміграцію”, дозвіл на імміграцію може бути скасо­ваний, а посвідка на постійне проживання вилучена і у такому разі особа (щодо якої прийняте таке рішення) повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу.

Слід відмітити, що після постійного проживання на території України протягом не менше ніж п’ятьох років іноземного громадянина чи особу без громадянства може бути прийнято до громадянства України (натуралізовано).

Іноземці, які тимчасово перебувають на території України. Статус іноземних громадян та осіб без громадянства, що тимчасово перебувають на території України, залежить від мети та терміну їх пе­ребування. Як вже зазначалося вище, в’їзд таких осіб на територію Украї­ни здійснюється на підставі оформлених належним чином в’їздних візо­вих документів. Умови та порядок видачі візових документів іноземцям встанов­лено Правилами оформлення візових документів для в’їзду в Україну (затв­ерджені постановою Кабінету Міністрів України № 227 від 20.02.1999 р. “Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну”) та Інструкцією про порядок оформ­лення візових документів іноземцям та особам без громадянства для в'їзду в Україну (затверджено наказом Міністерства закордонних справ України № 63 від 07.04.1999 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09. 04. 1999 р. за № 223/3516). Відповідно до названих нормативних актів віза визначається як позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в'їзд в Україну і транзитний проїзд через її територію, що їх оформлюють дипломатичні представниц­тва та консульські установи України на підставі візових анкет та доданих до них документів. Візи залежно від мети поїздки поділяються на такі типи (позначаються літерним та цифровим кодом): дипломатична, служ­бова, ділова віза, віза для працівників рятувальних служб, студентська віза, віза для науковців, віза для працівників засобів масової інформації, віза для представників релігійних місій, віза для представників гуманітар­них місій, віза для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну, віза для в'їзду з метою туризму, приватна, імміграційна віза, віза для обслуго­вуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення, транзит­на віза. Окремі з названих категорій віз (наприклад, віза для науко­вців, туристична, студентська, транзитна тощо) не дає іноземцеві або особі без громадянства права змінювати статус перебування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні. Залежно від періоду дії візи, виділяються короткотермінові (до 6 мі­сяців) та довготермінові візи (від 6 місяців та п’яти років); візи можуть оформлюватися як разові, дво- та багаторазові, колективні. У візовій етикетці (засвідчує факт видачі візи) зазначається тер­мін, протягом якого іноземець або особа без громадянства може в'їхати і перебувати в Україні чи здійснити транзитний проїзд через її територію. У строк, зазна­чений у візі, іноземці зобов’язані залишити територію Україну.

Статтею 25 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” та п. 14 зазначених Правил визначено випадки, коли у оформленні візи може бути відмовлено, до яких, зокрема, нале­жать: загроза інтересам безпеки держави або охорони громадського по­рядку, забезпеченню охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, інших осіб, які проживають в Україні; подання у разі порушення іноземцем або особою без громадянства клопотання щодо оформлення візових документів свідомо неправдивих відомостей або під­роблених документів; несплата консульського збору за автоматизоване оброблення візової анкети чи за оформлення візи; відсутність страхового поліса, встановленого законодавством України зразка; наявність фактів порушення законодавства України під час попереднього перебування на її території; невідповідність паспортного документа встановленому зразку; відсутність коштів на перебування в Україні; відсутність документів про обстеження на вірус імунодефіциту людини (у разі оформлення в'їзду в Україну на період понад 3 місяці); некоректна поведінка під час звернення до дипломатичного представництва чи консульської установи України щодо оформлення візи, вияв неповаги до України тощо. В оформленні візи може бути також відмовлено, якщо від дати попередньої відмови ми­нуло менше одного року. У разі відмови в оформленні візи мотиви такого рішення заявникові можуть не пояснюватися, що є загальновизнаним під­ходом у міжнародній практиці.

Окремо слід звернути увагу на те, що на підставі ст. 25, 31, 32 За­кону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” та пунктів 15, 16 Правил візу може бути анульовано (при чому анулювання може відбутися як під час проходження прикордонного контролю інозем­цем, так і під час перебування іноземця або особи без громадянства на те­риторії України).

Біженці. Правовий статус біженців на території України врегульовано Зако­ном України “Про біженців” від 21.06.2001 р., Законом України “Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців” від 10.01.2002 р. та Конвенцією про статус біженців від 28.07.1951 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про біженців” біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунто­ваних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віроспові­дання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захис­том цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, якій надано статус біженця відповідно до законодавства України не може бути вислана або примусово повернута до країн, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, віросповідання (релі­гію), національність, громадянство (підданство), належність до певної со­ціальної групи або політичні переконання.

Якщо особи, які мають намір набути статусу біженця, перетнули державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, то вони повинні протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця; ті ж особи, які намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні подати таку зая­ву протягом трьох робочих днів. Після розгляду звернення зазначених осіб та прийняття рішення про надання їм статусу біженця, органами мігра­ційної служби видаються посвідчення біженця встановленого зразка. Зазначені посвідчення видається строком на один рік, а продовжується їх дія під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання.

Статтею 15 Закону України “Про біженців” передбачено випадки втрати і позбавлення статусу біженця. Так, статус біженця втрача­ється, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни гро­мадянської належності (підданства); добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянст­во іншої держави і користується її захистом; добровільно по­вернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства повернулася в країну свого поперед­нього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують; отримала притулок чи дозвіл на постій­не проживання в іншій країні; не може більше відмовлятися від ко­ристування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки об­ставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існуют­ь. Позбавляється ж особа статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському по­рядку, здоров'ю населення України. Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним ор­ганом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця з дня отримання подання.

Особа, яка не скористалася правом на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

Окремо слід підкреслити, що розділом ІУ Закону України ”Про бі­женців” передбачено права та обов’язки біженців на території України (при цьому приписи Закону різняться щодо осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо на­дання статусу біженця та осіб, яким вже надано статус біженця). Загаль­ним правилом є надання біженцям національного правового режиму (тобто вони користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановле­ними Конституцією та законами України); але у окремих випадках передбачено надання біженцям додаткових прав (наприклад, права на одержання грошової допомоги, пен­сії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, права на користування житлом, наданим у місці проживання).

Особи, яким надано політичний притулок. Відповідно до ст. 26 Конституції України, ст. 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встанов­леному законом. Нажаль, на сьогодні такого спеціального закону України не прийнято, внутрішнім законодавством це питання не врегульовано.

Слід зазначити, що право фізичної особи на отримання притулку зак­ріплено також у ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р. відповідно до якої кожна людина має право шукати притулок від переслі­дувань в інших країнах та користуватися цим притулком. Це право не може бути використано у разі переслідування, заснованого на вчиненні неполітичного злочину або діяння, що суперечить цілям та принципам Організації Об’єднаних Націй. Зазвичай рішення про надання політичного притулку приймається в індивідуальному порядку головою відповідної держави або уповноваженим їм органом.

Особа розглядається такою, що отримала політичний приту­лок, якщо вона переслідується за свою громадянсько-політичну діяльність та такі переслідування мають індивідуальний характер.

 

< Попередня   Наступна >