158

---

Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї

§ 1. Особливості романо-германської правової сім’ї

За словами Р. Давида, романо-германська правова сім’я є першою сім’єю, з якою ми зустрічаємося в сучасному світі. Вона справедливо вважається найпоширенішою і найвпливовішою сучасною правовою сім’єю. Ця своєрідна першість романо-германського права визнається навіть англійськими й американськими авторами.

Загальновизнаним центром романо-германської правової сім’ї є континентальна Європа. За останні століття спостерігається активне поширення цієї правової сім’ї за межі континентальної Європи. Характерні для романо-германського права принципи та інститути з’являли в інших частинах світу і регіонах двома основними шляхами:

1) шляхом насильницької експансії романо-германської правової сім’ї, що є наслідком колонізації європейськими країнами інших країн. Так, основні ідеї романо-германського права проникають в іспанські, португальські, французькі, голландські, бельгійські, німецькі, італійські колонії в Африці (наприклад, у Сенегал, Малі), в Азії (зокрема, в Індонезію, на Філіппіни), у країни Латинської Америки (Мексику, Перу, Бразилію тощо);

2) шляхом добровільної рецепції країнами інших регіонів основних положень романо-германського права (йдеться, зокрема, про Туреччину, Японію, Південну Корею).

Нині романо-германська правова сім’я охоплює передусім правові системи країн континентальної Європи.

Романо-германська правова сім’я поділяється на дві групи: романську і германську. До першої групи входять правові системи Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Люксембургу, Голландії та деяких інших країн. До другої групи належать, наприклад, правові системи Німеччи

ни, Австрії, Швейцарії, Греції.

До романо-германського права тяжіють правові системи багатьох африканських держав, а також країн Ближнього і Середнього Сходу. Проте не можна стверджувати, що ці правові системи Афро-Азіатського регіону належать до романо-германського права, оскільки романо-германське право вступає тут у складну взаємодію з мусульманським і звичаєвим правом. Унаслідок цього в країнах регіону формуються своєрідні правові системи, що відрізняються від класичного романо-германського зразка.

У деяких регіонах світу романо-германське право тісно взаємодіє з системою англо-американського права. Завдяки цьому там виникають правові системи з так званого змішаною юрисдикцією — своєрідні гібриди романо-германського й англо-американського права (наприклад, штат Луїзіана (США), провінція Квебек (Канада), Пуерто-Рико, Шотландія, Південна Африканська Республіка, Шрі-Ланка, Філіппіни).

Особливе місце посідають правові системи скандинавських країн і країн Латинської Америки. У порівняльному правознавстві існують три теорії щодо природи скандинавського і латиноамериканського права. Дослідники першої групи, виходячи з існуючої в цих державах системи джерел права, говорять, що право скандинавських країн і країн Латинської Америки належить до романо-германської правової сім’ї. Інші юристи вважають скандинавське і латиноамериканське право самостійними правовими сім’ями, що є дуже близькими до романо-германського права. Прихильники третьої теорії також визнають їх самостійними правовими системами, проте зазначають, що вони знаходяться посередині між сім’ями романо-германського та англо-американського права.

Для позначення правових систем країн Європи зазвичай використовуються три терміни:

1) романо-германська правова сім’я. Цей термін, який є найпоширенішим у порівняльному правознавстві, був обраний для того, щоб віддати належне спільним зусиллям, що здійснювалися одночасно університетами латинських і германських країн. Саме їх діяльність відіграла вирішальну роль у процесі становлення і розвитку романо-германського права;

2) сім’я континентального права. Цей термін покликаний підкреслити принципову різницю між романо-германським правом, що виникло на Європейському континенті, та загальним правом, що виникло на Британських островах;

3) сім’я цивільного права. Цей термін активно використовується компаративістами країн англо-американської правової сім’ї. Його поява пояснюється тим, що зазначена правова система базується на римському цивільному праві і саме цивільне право визначає своєрідність розглянутої правової сім’ї.

Особливості романо-германської правової сім’ї

1. Органічний зв'язок з римським правом. Становлення цієї правової сім’ї відбувалося на основі римського права. Це — головна особливість романо-германського права. Романо-германські правові системи ніби продовжують римське право, вони є наслідком його розвитку. Гаслом юристів романо-германської сім’ї може бути відомий вислів Р. Ієрінга: через римське право, проте вперед, далі нього.

2. Утворення романо-германського права на основі вивчення римського права в італійських, французьких і німецьких університетах. Саме університети створили у XII—XVI століттях на основі Зводу законів Юстиніана загальну для багатьох європейських країн юридичну науку. Ця наука у свою чергу визначила характер романо-германського права.

3. Яскраво виражена доктринальність і концептуальність. Романо-германська правова сім’я активніше сприймає правові теорії і доктрини, ніж англо-американська правова система, а роботи вчених-юристів мають тут більший вплив. У системі континентального права існують загальні принципи та ідеї, на основі яких формується і розвивається право.

4. Абстрактний характер норм права. Норми права встановлюють загальні правила поведінки, виходячи з принципів і правових доктрин. Це відрізняє романо-германське право від англосаксонського, де норми права створюються переважно судами при вирішенні спірних питань щодо конкретних випадків.

5. Домінуюча роль закону в системі джерел права. У романо-германській сім’ї закони та кодекси — це опорні стовпи права. Тенденція визнання закону найважливішим джерелом права перемогла у країнах романо-германської правової сім’ї в XIX столітті, коли в їх переважній більшості були прийняті кодекси та писані конституції. Провідна роль закону ще більш зміцнилася в сучасну епоху: сьогодні закон розглядається як найкращий технічний засіб установлення ясних і точних правил.

6. Яскраво виражений кодифікований характер. Кодификація в романо-германському праві має принципові особливості, що відрізняють її від аналогічних процесів в інших правових сім’ях. Це, зокрема:

а) наявність глибоких і міцних історичних коренів;

б) глобальний характер, охоплення практично всіх галузей та інститутів права;

в) використання своєрідної юридичної техніки;

г) наявність власної ідеології, суть якої полягає в тому, щоб, кардинально переробивши, а іноді навіть анулювавши раніше існуюче право, створити нову правову реальність.

7. Поділ на публічне і приватне право. Хоча такий поділ сьогодні є цілком звичайним явищем для багатьох правових сімей, спочатку він був властивий лише романо-германському праву. Це, передусім обумовлено впливом римського права, від якого романо-германське право успадкувало класифікацію норм на норми публічного і приватного права.

8. Відносно самостійне існування цивільного і комерційного (торговельного) права. Таке розмежування підтверджується двома обставинами:

1) існуванням у країнах континентального права особливих комерційних судів;

2) створенням у більшості країн романо-германської правової сім’ї кодифікованих актів комерційного права (торговельних або комерційних кодексів), що існують поряд з цивільними кодексами. Такі кодекси прийняті протягом ХІХ століття у Франції, Бельгії, Іспанії, Нідерландах, Австрії, Німеччині та в інших країнах. Ця своєрідна подвійність у законодавстві, що регулює майнові відносини в галузі приватного права, дістала назву «дуалізм приватного права».

 

< Попередня   Наступна >