140

---

Тема 3. Захист права власності та речових прав на чуже майно

Одним з приоритетних завдань держави є захист суб’єктивних прав громадян.

Під захистом права власності та інших речових прав розуміють сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, що застосовуються при порушенні даних прав та спрямовуються на їх відновлення або захист майнових інтересів осіб.

Загальні засади захисту права власності та інших речових прав передбачені ЦК України та Законом України „Про власність”. До них, зокрема, належать: рівний захист усіх суб’єктів права власності; заборона позбавлення права власності протиправним шляхом; право звернення до суду у випадках наявності підстав передбачити порушення права власності в майбутньому; гарантованість отримання відшкодування внаслідок заподіяння власникові майнової чи моральної шкоди; здійснення захисту спеціальними органами – судом, господарським або третейським судом.

Основне місце серед способів захисту права власності займає позов про витребування майна з чужого незаконного володіння – віндикаційний позов.

Відповідно до ст.387 ЦК, власник має право витребувати своє майно у особи, яка незаконно заволоділа ним. Отже, віндикаційним (від лат. оголошувати про застосування сили) є позов неволодіючого власника до володіючого невласника про витребування індивідуально-визначеного майна в натурі. Зазначений позов може закладатися лише у випадку відсутності між позивачем та відповідачем договірних відносин.

Для застосування даного позову необхідно, щоб вибуло з володіння власника та перебувало у фактичному володінні іншої особи. Якщо власнику неправомірно чинять перешкоди у користуванні майном, то закладання даного позову неможливе.

Крім того, майно повинно

існувати в натурі. Якщо воно знищене, перероблене або спожите, власник має право лише на захист своїх майнових інтересів, зокрема, на відшкодування вартості майна;

Позивачем за віндикаційним позовом є власник, позбавлений володіння майном. Ним може бути фізична чи юридична особа, а також інші суб’єкти права власності. Поряд із ними, правом на віндикацію майна, відповідно до ст.396 ЦК, ст.48 Закону України „Про власність”, наділена також особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном на підставі, передбаченій законом або договором – так званий титульний володілець (орендар, комісіонер та інші подібні особи, а також суб’єкти обмежених речових прав на чуже майно – сервітуту, емфітевзису, суперфіцію).

Відповідачем за віндикаційним позовом визнається особа, яка незаконно, без належної правової підстави володіє чужим майном. Обов’язок доведення незаконності володіння покладається на позивача (власника), оскільки фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлене рішенням суду.

Можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежить від добросовісності чи недобросовісності володільця та від того, чи придбане майно відплатно або безвідплатно.

У недобросовісного набувача майно може бути витребуване власником у будь-якому разі, тоді як від добросовісного – залежно від відплатності чи безвідплатності придбання майна.

Майно, набуте безвідплатно, може бути витребуване у добросовісного набувача у всіх випадках (ч.3 ст.388 ЦК), а якщо воно придбане добросовісним набувачем за відплатним договором – можливість витребування залежить від того, яким чином майно вибуло з володіння позивача – за його волею чи поза нею. Майно підлягає поверненню від добросовісного набувача, якщо він придбав його відплатно лише у разі, якщо майно було загублене власником або іншою особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у них вибуло з володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Поряд з витребуванням майна з чужого незаконного володіння, власник управоможений вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК).

Зазначене право реалізується за допомогою закладання негаторного позову. Негаторним (від лат. заперечую) є позов власника, що володіє річчю, пред’явлений до третьої особи з вимогою усунення перешкод у здійсненні права власності.

Подібно до віндикаційного, негаторний позов пред’являється лише у випадку, коли між власником (позивачем) і третьою особою (відповідачем) не існує зобов’язальних відносин з приводу спірної речі і якщо правопорушення не призвело до припинення права власності (річ не знищена, не спожита, не перероблена).

Правом на закладання негаторного позову наділені власник або титульний володілець, які володіють річчю, але позбавлені можливості користуватися або розпоряджатися нею.

В якості відповідача виступає особа, що своєю протиправною поведінкою створює перешкоди у здійсненні права власності зазначених осіб. Так, користування будівлею може ускладнюватися неправомірним огородженням земельної ділянки, насадженням рослин у безпосередній близькості до межі, складуванням матеріалів, що ускладнює прохід до будівлі, тощо.

Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення порушень, не пов’язаних з позбавленням володіння. За допомогою негаторного позову власник вимагає припинення протиправних дій відповідача та усунення попередньо створених ним перешкод.

Позовом про визнання права власності є позов власника про визнання його права власності на майно, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також якщо у разі втрачено документ, що засвідчує право власності (ст.392 ЦК).

Зазначений позов може бути заявлений власником речі, права якого оспорюються, заперечуються або не визнаються третьою особою, що не знаходиться із власником у зобов’язальних відносинах.

Відповідачем за даним позовом виступає третя особа, що може як заявляти про свої права на річ, так і не відстоювати їх, але у будь-якому разі заперечувати належність позивачу права на майно.

Предметом позову є констатація факту приналежності позивачеві права власності на майно, але не зобов’язання відповідача до виконання певних обов’язків.

 

< Попередня   Наступна >