170

---

§ 10. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Серед неповнолітніх у КК виділяється ще ряд категорій осіб, зокрема: малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку; новонароджені діти, тобто діти, яким не виповнилося 28 днів з дня народження; просто діти; свої діти; неповнолітні, які не досягли віку, з якого чинним законодавством дозволяється працевлаштування; особи, які не досягли 16-річного віку; неповнолітні або непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків.

Коли мова йде про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх, то має значення виділення серед них тих, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. У такому сенсі неповнолітніми слід вважати осіб, які досягли 16-річного, в ряді випадків 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років.

Підстави та принципи кримінальної відповідальності неповнолітніх такі ж, які діють стосовно дорослих осіб, але:

встановлюють більш широкі, ніж щодо дорослих, умови звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема, із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

містять певні обмеження щодо суворості застосовуваних заходів кримінально-правового характеру, насамперед, видів і розмірів покарань;

передбачають пом’якшені вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання;

регламентують більш м’які вимоги щодо погашення і зняття судимості.

Законодавством передбачено вичерпний перелік видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітнього. Відповідно до ч.1 ст.98 КК, це такі основні види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк. Відповідно до ч.2 ст.98 КК, це такі додаткові види п

окарання: штраф і позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Застосування до осіб, які на час постановлення вироку не досягли 16-річного віку, таких покарань, як громадські та виправні роботи, а також арешт, законом не передбачено.

Перелік видів покарань, визначений у ст.98 КК, є вичерпним. Інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття.

Штраф (ст.99 КК) застосовується лише до тих неповнолітніх, які мають самостійний дохід, власні кошти чи майно, на яке може бути звернено стягнення. Суд визначає розмір штрафу неповнолітньому в межах від 30 (ч.2 ст.53 КК) до 500 (ч.2 ст.99 КК) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Громадські роботи (ч.1 ст.100 КК) призначаються неповнолітньому віком від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин (не більше, ніж дві години на день) і полягають у виконанні ним у вільний від навчання чи основної роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Виправні роботи (ч.2 ст.100 КК) призначають неповнолітнім віком від 16 до 18 років, які мають постійну чи тимчасову роботу, на строк від двох місяців до одного року за місцем роботи.

Арешт (ст.101 КК)застосовується до неповнолітнього, що на момент постановлення вироку досяг 16 років, на строк від 15 до 45 діб.

Позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням, яке може бути призначене особам, котрим на момент вчинення злочину не виповнилося 18 років. Це покарання має застосовуватися до таких осіб тільки тоді, коли в суду є переконання, що застосування більш м’якого покарання не сприятиме виправленню засудженого. Відповідно до ст.102 КК, існують деякі особливості призначення неповнолітнім покарання у виді позбавлення волі:

за вчинення вперше злочину невеликої тяжкості позбавлення волі до неповнолітнього не застосовується;

за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості таке покарання не може перевищувати двох років;

за злочин середньої тяжкості – чотирьох років;

за тяжкий злочин – семи років;

за особливо тяжкий – десяти років;

за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням людини життя – п’ятнадцяти років.

При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років (ч.2 ст.103 КК).

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності:

звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.97 КК);

звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст.106 КК).

Відповідно до чинного законодавства примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватися до особи, що у віці від 14 до 18 років вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості, а також до особи, котра у період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовуються:

у разі прийняття судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч.1 ст.97 КК;

до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння за ч.2 ст.97 КК;

при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч.1 ст.105 КК.

Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч.1 ст.97 КК може статися лише при вчиненні ним уперше злочину невеликої тяжкості та за умови, що його виправлення можливе без застосування покарання. Якщо неповнолітній ухиляється від застосованих до нього примусових заходів виховного характеру, вони скасовуються судом, а неповнолітній притягується до кримінальної відповідальності.

Звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ч.1 ст.105 КК можливе в разі вчинення ним злочину невеликої чи середньої тяжкості за умови, що його щире розкаяння та подальша бездоганна поведінка свідчать про те, що на момент постановлення вироку він не потребує застосування покарання. У такому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

застереження;

обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

передання неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу за його згодою, а також певних громадян на їхнє прохання;

покладення на неповнолітнього, що досяг 15-річного віку та має майно, кошти чи заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяні майнові збитки;

направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Під обмеженням дозвілля та встановленням особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього слід розуміти: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, що здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; вимогу продовжити навчання, пройти курс лікування при хворобливому потягу до спиртного.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, допускається лише за наявності даних про їхню здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можлива тільки за згодою цього колективу. Неповнолітній може бути переданий і під нагляд певних громадян на їхнє прохання. Як педагогічний або трудовий колектив, так і громадянин зобов’язані при цьому здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічного колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, а трудового колективу – за місцем роботи за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання.

Покладення обов’язку відшкодувати заподіяні майнові збитки як примусовий захід виховного характеру може застосовуватися лише до неповнолітнього, який досяг 15 років і має власне майно, кошти чи заробіток.

До спеціальних навчально-виховних установ, передбачених п.5 ч.2 ст.105 КК, направляються неповнолітні, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх замінюють, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені застосуванням інших примусових заходів виховного характеру.

До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації.

Неповнолітній, якого направлено до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації чи професійного училища соціальної реабілітації, за правовим статусом є учнем з обмеженнями, передбаченими положеннями про ці навчально-виховні установи.

Стаття 106 КК передбачає особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до такої відповідальності. Відповідно до ч.1 ст.106 КК, для застосування цієї норми суду необхідно, насамперед, взяти до уваги загальні підстави застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності передбачені в ст.49 КК (закінчення передбачених законом строків після вчинення злочинів і до дня набрання вироком законної сили, невчинення під час цих строків нового злочину, відсутність ухилення від слідства чи суду).

За наявності загальних підстав і умов застосування такого звільнення суд повинен зважати на його особливості щодо неповнолітніх. Такі особливості, відповідно до ст.106 КК, є: по-перше, можливість її застосування до осіб, які не досягли 18 років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення; по-друге, встановлення знижених строків давності. Ч.2 ст.106 КК передбачає такі строки давності:

два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

сім років – у разі вчинення тяжкого злочину;

десять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку, відбувається на підставі статей 88 – 91 КК, але зважаючи на особливості, передбачені в ст.108 КК, що стосуються тривалості строків погашення судимості та умов дострокового зняття судимості.

Ч.2 ст.108 КК визнає такими, що не мають судимості, неповнолітніх:

засуджених до покарання, не пов’язаного із позбавленням волі, після виконання цього покарання;

засуджених до позбавлення волі за злочин невеликої чи середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбування покарання не вчинять нового злочину:

засуджених до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбування покарання не вчинять нового злочину;

засуджених до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п’яти років з дня відбування покарання не вчинять нового злочину.

Дострокове зняття судимості з осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років, застосовується на підставах, передбачених у ст.91 КК:

1) відбування покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин;

2) закінчення не менше, ніж половини строку погашення судимості, визначеного в пунктах 3 і 4 ч.2 ст.108 КК, тобто, якщо вони відбули покарання за тяжкий злочин, то дострокове зняття судимості можливе після одного року та шести місяців після відбування покарання, а якщо вони відбули покарання за особливо тяжкий злочин – то після двох років і шести місяців.

 

< Попередня   Наступна >