123

---

§ 3. Правові основи фінансового контролю в Україні

Фінансовий контроль визначають як цілеспрямовану діяльність законодавчого і виконавчих органів публічної влади і недержавних організацій, спрямовану на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів держави з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових правовідносин.

Основний зміст фінансового контролю у відносинах, що регулюються фінансовим правом, зводять до такого: перевірка виконання юридичними і фізичними особами фінансових зобов’язань перед державою та органами місцевого самоврядування; перевірка правильності використання державними і комунальними підприємствами, установами й організаціями грошових ресурсів, що перебувають в їх господарському віданні чи оперативному управлінні; перевірка дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання грошових коштів підприємствами, установами і організаціями на рахунках у фінансових установах; виявлення внутрішніх резервів виробництва — можливостей підвищення продуктивності праці, рентабельності, економії грошових і матеріальних ресурсів і т. д.; попередження і усунення виявлених порушень фінансової дисципліни.

Залежно від критеріїв, взятих за основу, фінансовий контроль поділяється на кілька видів.

Враховуючи час проведення контролю виокремлюють попередній фінансовий контроль, поточний фінансовий контроль і наступний фінансовий контроль.

Попередній фінансовий контроль: здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень щодо фінансових питань; здійснюється на стадії розробки і прийняття законів та інших нормативних актів з фінансових питань; передує витрачанню фінансових ресурсів і

прийняттю будь-яких рішень з фінансових (і не тільки фінансових) питань.

Поточний фінансовий контроль — це контроль за безпосередньо оперативною фінансовою діяльністю, а саме — за власне фінансовим процесом. Він полягає в систематичній перевірці дотримання фінансової дисципліни, тобто дотримання вимог фінансових норм і нормативів.

Наступний фінансовий контроль — це контроль за фінансовими результатами діяльності. Він проводиться після здійснення фінансових операцій і, як правило, після завершення певних етапів діяльності з метою з’ясування її ефективності.

За формою проведення фінансовий контроль поділяється на обов’язковий та ініціативний.

Обов’язковий фінансовий контроль здійснюється: в силу вимог нормативних актів; за рішенням компетентних органів держави.

Ініціативний фінансовий контроль здійснюється на підставі власних рішень господарюючих суб’єктів.

За суб’єктним складом органів, що здійснюють фінансовий контроль, його поділяють на такі види: 1) фінансовий контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування; 2) фінан­совий контроль Президента України; 3) фінансовий контроль органів виконавчої влади загальної компетенції; 4) фінансовий контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції; 5) фі­нансовий контроль фінансових установ; 6) відомчий фінансовий контроль; 7) внутрішньогосподарський фінансовий контроль; 8) гро­мадський фінансовий контроль; 9) аудиторський фінансовий контроль.

Фінансовий контроль здійснюється різними методами. Під методом фінансового контролю розуміють засоби, прийоми і способи його здійснення. Вони дуже різноманітні і обираються не довільно, а залежно від сукупності факторів, насамперед від: 1) суб’єкта контролю; 2) об’єкта контролю; 3) мети і завдань, що стоять перед суб’єктом контролю; 4) підстав виникнення контрольних правовідносин та ряду інших обставин.

Найчастіше застосовують такі методи фінансового контролю — ревізії, перевірки, обстеження, інспекції, спостереження.

Ревізія згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.93 — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За результатами ревізії складається акт.

За змістом ревізії поділяють на фактичні і документальні. Фактична ревізія передбачає перевірку всієї сукупності сторін фінансової діяльності об’єкта перевірки. Документальні ревізії передбачають лише перевірку різних фінансових документів, у тому числі рахунків, платіжних відомостей, чеків, звітів, кошторисів і т. д.

За часом проведення ревізії поділяють на планові та позапланові.

Залежно від періоду діяльності, який аналізується, ревізії поділяють на вибіркові і фронтальні. Вибіркова (часткова) ревізія є перевіркою фінансової діяльності за певний проміжок часу. При фронтальній (повній) ревізії перевіряється вся фінансова діяльність підконтрольного об’єкта за якісно цільний час, наприклад за період з моменту одержання до повного використання бю­джетних коштів університетом в якомусь конкретному році чи за кілька років підряд.

Залежно від об’єкта діяльності, що перевіряється, розрізняють комплексні та тематичні ревізії. Комплексна ревізія — це перевірка фінансової діяльності обраного об’єкта в різних сферах і, як правило, в ній беруть участь ревізори одночасно кількох перевіряючих органів. Тематична ревізія — це обстеження будь-якої однієї сфери фінансової діяльності (наприклад, правильності сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів).

Акт ревізії — це письмовий документ, що складається за результатами проведеної ревізії і підписується керівником ревізійної групи, а також керівником і головним бухгалтером об’єкта перевірки. За наявності заперечень чи зауважень по акту ревізії керівник і головний бухгалтер об’єкта перевірки додають до акта ревізії свої зауваження і заперечення. В акті ревізії вказуються мета ревізії, основні результати перевірки, виявлені факти порушень фінансової дисципліни, а також причини, що зумовили дані порушення та особи, які їх вчинили, пропонуються заходи з ліквідації виявлених порушень та міри відповідальності винуватих посадових осіб. В акті ревізії фіксується лише те, що фактично встановлено, при цьому кожне положення повинно бути достатньо аргументованим.

Акт ревізії передається особі (юридичній чи фізичній), яка призначила ревізію, а також у відповідні — по лінії прямих функціональних обов’язків суб’єкта та об’єкта перевірки — фінансові органи.

Строк ревізії, як правило, не повинен перевищувати 30 днів.

Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформлюються довідкою чи доповідною запискою.

Обстеження, як і перевірка, також охоплює окремі сторони діяльності підприємств, установ, організацій, але на відміну від перевірки проводиться по значно ширшому колу показників і виявляє фінансовий стан господарюючих суб’єктів, перспективи їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації виробництва.

Інспекція — це перевірка стану фінансів підприємств на місцях, що періодично здійснюється суб’єктами — представниками держави та її окремих органів. Вона, як правило, проводиться з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги.

Спостереження — це загальне ознайомлення зі станом фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства. Як правило, спостереження передує в часі застосуванню інших методів фінансового контролю.

Фінансовий контроль в Україні здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади, спеціальними органами державного фінансового контролю, а також недержавними спеціалізованими організаціями. Особлива роль у здійсненні державного фінансового контролю належить спеціалізованим органам державної виконавчої влади з управління фінансами, для яких сама фінансова діяльність є основною. Серед них — Міністерство фінансів Украї­ни, в системі якого є спеціальний орган державної виконавчої влади (Державне казначейство України), Державна контрольно-ревізійна служба в Україні та Державна податкова служба в Україні.

Державна податкова служба (ДПС) — це система органів виконавчої влади, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Діяльність ДПС регулюється Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 з подальшими змінами та доповненнями.

Система органів Державної податкової служби включає: Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. У складі органів державної податкової служби перебувають відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями — податкова міліція.

Головними завданнями органів державної податкової служби є забезпечення єдиної системи контролю за додержанням податкового законодавства, правильності обчислень, повноти і своєчасності сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством України.

Органи державної податкової служби формують і ведуть державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, а також Єдиний банк даних про платників податків — юридичних осіб.

Свою діяльність органи державної податкової служби України координують з фінансовими органами, органами державного казначейства України, органами безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державного митного контролю та контрольно-ревізійною службою, іншими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.

Державна податкова адміністрація України (ДПА України) — центральний орган виконавчої влади, вищий орган у системі органів державної податкової служби України. Утворена відповідно до Указу Президента України від 22.08.96 на базі Головної державної податкової інспекції України. Діє на підставі Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 з подальшими змінами і доповненнями, Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 13.07.00.

Державній податковій адміністрації України підпорядковані державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, яким, у свою чергу, підпорядковані державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах у містах, а також міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції.

Основними завдання ДПА України є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі — податки, інші платежі); здійснення контролю за погашенням податкової заборгованості платниками податків, інших платежів, у тому числі і тими, майно яких перебуває у податковій заставі; здійснення в межах своїх повноважень контролю за обліком, зберіганням, оцінкою та реалізацією конфіскованого та іншого належного державі майна; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, а також Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб; роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків, інших платежів; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх виявлення, розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні порушення; запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків; розшук платників податків, які ухиляються від сплати податків, інших платежів (п. 3 Положення про Державну податкову адміністрацію України).

Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби і здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, виконують оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань: приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення; здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків; виявляє причини та умови, що сприяли вчиненню злочинів й інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів щодо їх усунення; забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними посадових обов’язків; запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби; збирає, аналізує, узагальнює інформацію про порушення податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням.

Державна контрольно-ревізійна служба в Україні створена згідно із Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.93 і є системою органів виконавчої влади. Державна контрольно-ревізійна служба включає: Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійні відділення і групи у районах, містах і районах у містах.

Діяльність державної контрольно-ревізійної служби спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в центральних органах виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів всіх рівнів і державних цільових фондів; розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм.

Органи державної контрольно-ревізійної служби виконують покладені на них функції з проведення ревізій і перевірок фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності, правильності витрачання державних коштів на утримання органів державної виконавчої влади, здійснення контролю за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями і перевірками, а також розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань.

Державна контрольно-ревізійна служба в ході виконання покладених на неї функцій координує свою діяльність з місцевими радами та органами виконавчої влади, фінансовими органами, державною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, безпеки.

У системі фінансового контролю особливе місце посідає аудиторський фінансовий контроль, який регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93.

Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Аудит може проводитися з ініціативи господарюючих суб’єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов’яз­ковий аудит). Зокрема, проведення аудиту обов’язкове для: перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників; емітентів цінних паперів; державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності; порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником.

Особливими контролюючими повноваженнями наділена Рахункова палата. Діяльність Рахункової палати регулюється ст. 98 Конституції України, Законом України «Про Рахункову палату» від 11.07.96 з подальшими змінами і доповненнями та Бюджетним кодексом України.

Рахункова палата — це постійно діючий орган контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. До складу Рахункової палати входять голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати. Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном на 7 років з правом призначення на другий термін.

Рахункова палата має право проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.

 

< Попередня   Наступна >