117

---

§ 23. Право інтелектуальної власності в Україні

Право інтелектуальної власності — це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об’єкти, визначені чинним законодавством України. Воно є недоторканним: ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановлених законом.

До об’єктів права інтелектуальної власності зокрема належать: літературні та художні твори у сфері літератури, науки та мистецтва; виконання; фонограми, відеограми і передачі (програми) організацій мовлення; комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних); винаходи, корисні моделі, промислові зразки; наукові відкриття; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; позначення: комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення тощо; нерозголошувана інформація (комерційна таємниця). Крім того, до об’єктів права інтелектуальної власності належить захист від недобросовісної конкуренції.

Суб’єктами права інтелектуальної власності є творець об’єкта права інтелектуальної власності (автор, винахідник тощо), тобто фізична особа, та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права на об’єкти права інтелектуальної власності відповідно до чинного законодавства або договору. Якщо об’єкт права інтелектуальної власності створений у результаті інтелектуальної, творчої діяльності кількох фізичних осіб, вони є його співавторами.

Право інтелектуальної власності складають дві групи прав суб’єкта: 1) особисті немайнові права: право на визнання творцем (автором, винахідником тощо); право зазначати чи не зазначати, дозволяти зазначати чи не дозволяти зазначати своє ім’я (псевдонім) при використанні об’єкта права інтелектуально

ї власності; інші особисті немайнові права; 2) майнові права: право на використання об’єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати (забороняти) використанню об’єкта права інтелектуальної власності; право на розпорядження правом інтелектуальної власності; інші майнові права.

Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, які встановлені чинним законодавством або договором.

Права на об’єкт права інтелектуальної власності можуть бути створені у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків або дорученням роботодавця та за договором замовлення.

Наукова діяльність, література і мистецтво є основними напрямами духовної творчості народу. Результати цих видів творчої діяльності є предметом правового регулювання авторського права, яке являє собою сукупність правових норм, спрямованих на регулювання відносин, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва та науки. Законодавством України охороняються особисті немайнові і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням зазначених творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення (суміжні права).

Відносини, що складаються у зв’язку із створенням і використанням об’єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими актами України.

Чинним законодавством України охороняються твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Зокрема, до них слід віднести такі літературні та художні твори: книги, брошури та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори з текстом або без тексту; аудіовізуальні твори; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або наук; переклади, адаптації, музичне аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів за умови, що вони є результатом інтелектуальної діяльності за добором, координацією або упорядкуванням змісту; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних) та інші твори.

Зазначені твори є об’єктом авторського права незалежно від їх завершеності, призначення, жанру, змісту, обсягу, мети, а також способу і форми випуску в світ.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції. Крім того, об’єктами авторського права не можуть бути: офіційні документи (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади; державні та інші офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо), затверджені державними органами; твори народної творчості; повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, та інші результати інтелектуальної, творчої діяльності, встановлені законом.

Авторське право виникає за фактом створення твору і не потребує виконання будь-яких формальностей.

Первинним суб’єктом авторського права є автор, тобто фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору, якщо інше не встановлено судом (презумпція авторства), а також інші фізичні і (або) юридичні особи, які набули майнових прав на об’єкти авторського права відповідно до закону або договору.

Автору належать відповідні особисті немайнові та майнові права.

До особистих немайнових прав автора належать права: вимагати визнання свого авторства, зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це практично можливо; забороняти зазначення свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімом; обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору; право на недоторканність твору та інші права, встановлені законом.

Майнові права автора характеризуються його можливістю щодо використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, у зв’язку з чим він має право на плату за його використання. При цьому автор має виключне право дозволити використання твору іншій особі або заборонити використання твору взагалі, чи заборонити його використання певним способом або певною особою.

Автор має виключне право дозволяти або забороняти використання твору іншими особами у випадках: відтворення твору; публічного виконання і публічного сповіщення твору; публічної демонстрації і публічного показу твору; будь-якого повторного оприлюднення твору організацією, яка не здійснювала першого оприлюднення; перекладу твору; переробки, адаптації, аранжування та інші подібних змін твору; включення твору складовою до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; розповсюдження оригіналів творів та їх примірників шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або здавання в оренду (прокат) або передачу примірників твору до їх першого продажу; надання необмеженому колу осіб можливості ознайомитися з твором з будь-якого місця і у будь-який час; здавання в оренду (прокат) після першого продажу або відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або в іншій формі, яку зчитує комп’ютер; імпорт примірників творів з метою розповсюдження; використання твору іншим способом у випадках, встановлених законом.

Без згоди автора твір може бути використано іншою особою: як цитата з опублікованого твору в обсязі, виправданому поставленою метою; як короткий уривок з виступу або твору для включення їх до фонограми (відеограми) або програми мовлення; для відтворення у пресі, публічного виконання чи публічного сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором; для відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії; публічного сповіщення або іншого публічного повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою; для відтворення у каталогах твору, виставленого на виставці, аукціоні, ярмарку або у колекції, зібраній для публічного показу; для видання рельєфно-крапковим шрифтом оприлюднених творів; для відтворення творів для судового та адміністративного провадження в обсязі, виправданому цієї метою; для публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних обрядових церемоній, в обсязі, виправданому характером таких церемоній; для відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передачах в ефір або іншому публічному сповіщенні публічно виголошених промов лекцій, звернень, доповідей тощо в обсязі, виправданому поставленою метою в інших випадках, встановлених законом.

При цьому особа, яка використовує твір, зобов’язана зазначити ім’я його автора та джерело запозичення.

Випущеним у світ є твір, який за згодою автора опублікуваний, оголошений, публічно показаний або випущений за допомогою інших засобів.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється його спадкоємцями.

Авторське право в автора твору триває пожиттєво. У разі, якщо твір був створений кількома особами, авторське право на нього триває до смерті останнього співавтора. Після смерті автора або останнього співавтора майнові авторські права є чинними протягом 70 років. Твір, щодо якого закінчився строк чинності авторського права, стає надбанням суспільства і може бути вільно безоплатно використаний будь-ким, з дотриманням вимоги про зазначення авторства особи та забезпечення недоторканності твору.

Об’єктами суміжних прав незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є виконання, фонограми, відеограми та передачі (програми) організацій мовлення.

До первинних суб’єктів суміжних прав належать виконавці, виробники фонограм, виробники відеограм, організації мовлення, а також інші особи, які набули їх відповідно до закону або договору. Вони можуть доручити здійснення своїх майнових прав іншій фізичній або юридичній особі, у тому числі організаціям колективного управління майновими правами, порядок створення та діяльність яких встановлюється чинним законодавством.

Підставами виникнення суміжних прав можуть бути: виконання твору; фіксація фонограми, відеограми; оприлюднення передачі (програми) мовлення. Особливості особистих немайнових прав осіб, які володіють суміжними правами, та особливості їх здійснення встановлюються законом. Строк їх чинності триває протягом 50 календарних років, відраховуючи з першого січня року, наступного за тим, в якому відбулися зазначені факти.

Серед інших прав інтелектуальної власності слід відмітити такі: право на винахід, корисну модель і промисловий зразок; право на наукове відкриття; право на компонування (топографію) інтегральної мікросхеми; право на раціоналізаторську пропозицію; право на сорт рослин і породу тварин; право на комерційне (фірмове) найменування; право на торговельну марку (знак для товарів і послуг); право на географічне зазначення; право на конфіденційну інформацію (комерційну таємницю).

Особа може використовувати об’єкт права інтелектуальної власності, яке їй належить, на власний розсуд за умови, що його використання не повинно завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. При цьому особа, якій належать майнові права на об’єкт права інтелектуальної власності, має право розпоряджатися ними шляхом передачі (повністю або частково на підставі договору) або надання дозволу на їх використання (ліцензії на підставі ліцензійного договору) іншій особі. Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, здійснюється відповідно до угоди між ними, а за відсутності такої, — спір вирішується судом.

Право інтелектуальної власності є чинним протягом строку, встановленого чинним законодавством. При цьому особисті немайнові права на об’єкти права інтелектуальної власності охороняються безстроково.

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, є підставою для юридичної відповідальності особи, яка його порушила. Зазначене право може захищатися у судовому порядку. Зокрема, суд може ухвалити рішення про вилучення з комерційного обігу без відшкодування вартості товарів, які були виготовлені або введені в комерційний обіг у результаті неправомірного використання права інтелектуальної власності. Такі товари передаються у розпорядження особи, права якої порушені. Крім того, суд може постановити рішення про вилучення з комерційного обігу матеріалів (обладнання), які були використані для виготовлення цих товарів. При цьому особа, право інтелектуальної власності якої порушене, має право, замість відшкодування збитків, у тому числі і упущеної вигоди, вимагати виплати їй адекватної грошової компенсації особою, яка вчинила протиправну поведінку. Суд визначає розмір такої компенсації з урахуванням форми вини особи, яка порушила право, та інших обставин, які мають істотне значення.

Якщо в результаті порушення права інтелектуальної власності особа одержала прибуток, він має бути повністю переданий особі, чиє право порушене. За рішенням суду частина прибутку може бути залишена особі, яка вчинила таке правопорушення, з урахуванням витрат, які вона понесла.

 

< Попередня   Наступна >