Головне меню

Музыкальные новинки 2013 Онлайн

загрузка...
загрузка...

§ 3. Національна політика України.

Політологія - Політологія: підручник / Ю.М.Розенфельд

§ 3. Національна політика України.

Основним напрямкам державної політики України в сфері міжнаціональних відносин є: забезпечення рівних конституційних прав та свобод усім громадянам, незалежно від раси, національного чи етнічного походження, перетворення поліетнічності суспільства, його багатокультурності в консолідуючий фактор формування громадянського суспільства, розвиток культурної самобутності українського етносу, всебічний розвиток української культури та мови, створення сприятливих умов для розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин; інтеграція до українського суспільства етнічних груп, які незаконно були депортовані; розширення співпраці зі закордонними українцями; затвердження в міжетнічних відносинах атмосфери толерантності, дружби, взаємної довіри, поваги до мови, культури, традицій етнічних груп; удосконалення правових засад регулювання між-національних відносин.

В розробці та реалізації національної політики величезна роль належить державі. Саме вона покликана забезпечити права та свободи громадян, незалежно від їх національної належності; здійснювати контроль за виконаннями усіма громадянами своїх обов’язків; створювати умови, при яких кожний громадянин зміг розмовляти та вчитися рідною мовою; дотримуватися звичаїв та традицій, близьких йому. Держава – це не етнічна спільність, а спів-товариство людей, що живуть на одній території. Держава не належить якомусь етносу, вона багатонаціональна.

В українській державі розроблені та проголошені найбільш демократичні принципи національної політики. 1 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національностей України – важливий документ, що проголошує основи національної політики Української держави. В ній визначені найважливіші принципи національної політики, зафіксовані в документах міжнародного співто

вариства. Всім народам, національним групам, громадянам, що мешкають на території України, держава гарантує рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Дискримінація за національною ознакою забороняється та може бути покарана за законом. Держава гарантує всім національностям право на збереження їх традиційного розселення та забезпечення функціонування їх національно-адміністративних одиниць. Держава створює сприятливі умови для розвитку усіх національних мов та культур, до того ж усім громадянам забезпечується право вільного користування російською мовою, а в місцях, де мешкають компактно декілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнята для всього населення цієї місцевості

Основи національної політики країни закріплені у Конституції України.

В ст.11 зафіксовано: “Держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності, всіх корінних народів та національних меншин України”. В ст.24 проголошується рівність усіх громадян перед законом: “Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри,…, етнічного та соціального походження, майнового ста-ну, місцезнаходження, за мовними або іншими ознаками”.

Ці документи в повній мірі відповідають загальносвітовим стандартам в сфері розвитку націй та національних відносин. Разом з тим дуже швидко виділились два національно-політичних явища. По-перше, підтримується відносні сталість, громадянський мир та зовнішня підтримка відносно врівноваженої раціональної політики держави. В цьому чимала заслуга політичної влади України, що вона нерідко і підкреслює. Але не менш важливе й друге явище – практична діяльність адміністративно-бюрократичного апарату, державних чиновників, які нерідко розділяють українське населення на “національно-свідомих” та інших, на патріотів, які розмовляють українською, та “п’яту колону” з мовою ворожої держави. Цей глузд можна почути на телебаченні, в друку і навіть у Верховній Раді. На жаль, це друге явище нерідко підтримується не тільки державними чиновниками в Західних областях України, але й на самому верхньому рівні політичної влади.

Найбільш гострою та складною проблемою національної політики та національних відносин в України є мова. Конституція України проголосила державною мовою в Україні мову – українську. Але в той же час, 10 ст. Конституції вказує гарантії держави вільного розвитку, використання та захисту російської, інших мов національних меншин України.

В Україні мешкає більш ніж 100 національностей. Але російською та українською мовами розмовляють більш 80% населення України. Українською мовою володіють 78% населення, російською – 78,4 %. Але в різних регіонах це співвідношення різне. Якщо в Західних областях України переважна більшість населення рідною мовою вважають українську, то в Східних станови-ще інше. Згідно з офіційною статистикою в Харкові 93% рідною мовою вважають російську, в Донбасі з 2,7млн українців рідною мовою вважали \1989р.\ 1,6млн український і 1,1млн – російську, тобто 40%. Приблизно таке саме становище і в інших регіонах та містах Східної України. Все це свідчить про особливості національної ситуації в Східній Україні, які можна звести до на-ступного:

По-перше: поліетнічний склад населення Східної України. Більш ніж 300 років цей регіон знаходився під домінуючим впливом Росії в усіх сферах життєдіяльності. В багатьох районах цього регіону російську мову рідною вважають приблизно 90% населення.

По-друге: для Східної України характерний високий рівень урбанізації (у Донбасі він складає 95%), а в містах переважає російська мова.

По-третє: населення цього регіону має сильну орієнтацію в економічній, духовній та ін. сферах на Росію. Більш 70% опитаних під час конкретно- соціологічних досліджень підтримують тенденцію посилення всебічних, і особливо економічних зв’язків з Росією, і інше 20% - з Західними країнами.

По-четверте: за впровадження російської мови державною, виступають більш ніж ? населення міст та 50% - у сільській місцевості.

Культурно – мовна проблема в Україні ускладнюється й правовою неврегульованістю, тому що право користуватись російською мовою в різних регіонах не однакове. В Криму російська мова має статус офіційної, всі діти отримують освіту російською мовою; ЗМІ використовують також переважно російську мову. Але у Донецькій, Луганській областях росіян втричі більш, ніж у Криму, а їх правовий статус не визначено, хоча на практиці російська мова перевалює навіть у шкоду українській мові. Приблизно таке ж саме станови-ще у Харкові, Запоріжжі, Одесі, Херсоні та деяких інших місцях.

Ці особливості не можна не враховувати при проведенні мовної політики, бо ігнорування об’єктивної дійсності, зайва старанність чиновників, які порушують по суті положення Конституції України, виникає незадоволення у населення та спрямовують до соціальної напруги.

Будь-яка мова розвивається за власними законами, саморозвитком, він не підвладний зовнішній корекції. Можна створювати казенну мову, на якому будуть розмовляти в аудиторії, службових кабінетах, у ЗМІ. Але не можна при-мусити розмовляти будь-якою мовою в побуті, повсякденному житті.

З викладеного з’являється наступний висновок: нації, як суб’єкти політичного життя, грають надзвичайну роль у стабілізації (або дестабілізації) всієї політичної системи суспільства. Національна політика державних органів, політичних партій та організацій повинна базуватися на загальновизнаних світових співтовариством засадах, бо тільки на цих засадах можна досягнути оптимальних етнонаціональних відносин на всіх рівнях.

 

< Попередня   Наступна >
 
загрузка...
Авторизація
Пошук
загрузка...
загрузка...