§ 3. Україна в сучасних міжнародних відносинах
Політологія - Політологія: підручник / Ю.М.Розенфельд |
§ 3. Україна в сучасних міжнародних відносинах
Основні цілі, напрямки і пріоритети зовнішньої політики України сформульовані в Акті незалежності України 24 серпня 1991 р. і в Зверненні Верховної Ради України “До парламентів і народів світу”, який був прийнятий 5 грудня 1991 р., в якому вказується: що Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою задачею є забезпечення прав і свобод людини. Україна буде неухильно додержуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими відповідними міжнародними документами. Україна, як одна з держав-засновників Організації Об’єднаних Націй, у повній відповідності з метою і принципами Статуту ООН буде спрямовувати свою зовнішню політику на зміцнення світу і безпеки у світі, на активізацію міжнародної співпраці у вирішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України буде базуватись на принципах міжнародного права /Див. Відомості Верховної Ради України, 1992, № 8. С.199-200/.
Минуле десятиріччя показало, що проголошені у початку придбання незалежності принципи зовнішньої політики послідовно реалізовувались у практичній діяльності: Україна стала важливим суб’єктом світової політики, на якого не можуть не зважати навіть сучасні великі держави. Один з відомих американських політологів Бжезинський, розглядаючи “ геостратегічні діючі особи і геополітичні центри” наступним чином оцінює місце України в сучасному світі: “Україна, новий і важливий простір на європейській шаховій дошці, є геополітичним центром, тому що саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію. Без України Росія все ще може боротися за імперський статус, але тоді б вона стала в основному азіатською імперською державою і була в залучена в виснажувальні конфлікти з Середньою
Сьогодні можливо констатувати, що, не взираючи на надзвичайну складність внутрішнього становища, багатьох прогалин у сфері зовнішньої політики, Україна досягла певних результатів на міжнародній арені. Як незалежну державу Україну визнали більш 150 країн, з них 141 установили дипломатичні відносини. У Києві відкрито 42 іноземних посольств, діють декілька консульських установ. Україна є членом багатьох міждержавних, міжнародних недержавних, регіональних та інших організацій. Вона приймає участь у роботі ООН, ЮНЕСКО, Раді Європи, Парламентській Асамблеї ОБСЄ, Міжнародній організації праці, Міжнародного валютного фонду, Міжнародній організації інтелектуальної власності та ін.
У Конституції України 1996 року відзначається “Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом мирної і взаємовигідної співпраці з членами міжнародного суспільства на підставі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права”. /Конституція України, Ст.18, С./.
Згідно Конституції України, інших офіційних міжнародно-правових документів, Україна в своїй зовнішньополітичній діяльності вирішує наступні основні задачі:
підтримка і затвердження суверенітету, державної незалежності, самостійності України;
-збереження територіальної цілісності і непорушності кордонів;
-забезпечення економічної та інформаційної безпеки України;
-налагодження і розвиток всебічної взаємовигідної співпраці з усіма країнами світу;
-активна участь у різних міжнародних організаціях, виходячи зі своїх національних інтересів і для вирішення складних міжнародних проблем;
-пріоритетний розвиток взаємовигідної співпраці з країнами-сусідами і, насамперед, з Росією;
-захист прав і інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном;
-створення вигідних умов для підтримки контактів з українською діаспорою за кордоном, керуючись при цьому міжнародним правом;
-діяльність на міжнародній арені, як надійний і передбачений партнер.
Між зовнішньою та внутрішньою політикою будь-якої держави, враховуючи і Україну, існує тісний зв’язок, взаємообумовленість і взаємозалежність. З одного боку, зовнішня політика, її напрямок і ефективність, визначається у значній мірі внутрішнім станом і внутрішньою політикою держави: її економічним і військовим потенціалом, масштабами території, кількістю населення, а також політичним режимом, державною ідеологією та інше. З іншого – внутрішня політика і внутрішнє становище держави в значній мірі залежить від її місця і ролі у системі міжнародних відносин, участі у міжнародному розподілі праці, ступені участі у вирішенні складних міжнародних проблем та інше.
Особливе значення зв’язку зовнішньої і внутрішньої політики набуває держава, яка знаходиться в умовах глибокої соціально-економічної кризи. Для вирішення багатьох внутрішніх економічних проблем в Україні надзвичайно важлива зовнішньополітична діяльність з такими напрямками, як експорт та імпорт товарів, послуг, іноземних інвестицій, валютної політики, науково-технічних відносин, міжнародної промислової кооперації, міжнародної трудової міграції та ін.
Як одна з великих країн, яка розташована у центрі європейського континенту, Україна може і повинна грати роль важливого фактора миру і стабільності в Європі. У цьому напрямку Україна досягла значних успіхів: вона є членом ОБСЄ, Ради Європи, приймає активну участь у роботі Парламентської асамблеї Ради Європи та інших організацій. Але для того, щоб дійсно стати повноправним учасником інтеграційних процесів в Європі, Україні необхідно досягти стабільності і соціально-економічного процвітання.
Особливе місце у зовнішньополітичній діяльності України займають країни ”близького” зарубіжжя – з республіками колишнього Радянського Союзу, особливо з Росією, Білорусією та ін. Необхідно пам’ятати, що протягом багатьох десятиріч Україна знаходилась з незалежними державами в одній державі, та їх економіки являли собою єдиний народно-хазяйський комплекс. До розпаду СРСР підприємства України мали постійний зв’язок з 33000 підприємств інших республік, для забезпечення роботи яких в Україну ввозилися 25 млн.т вугілля /17,8% від потреб/, 52 млн.т нафти /46,8%/ газового конденсату /85,5%/, приблизно 100 млрд. кубометрів природнього газу /80%/, 205000 т бавовни-волокна /100%/ та ін. /Див. Голос України, 28 листопада 1991р./
Пріоритетність відносин з Росією визначається не тільки тісними і багаторічними економічними зв’язками, спільною культурою, духовністю та т.п. Неможливо не звертати уваги на той факт, що на Україні проживають та є її громадянами приблизно 12 млн. росіян, а в Росії – приблизно 5 млн. українців. Протягом сторіч українці та росіяни проживали разом, поділяли радість і горе, укладали між собою браки та ростили дітей, національність яких була змішана російсько-українська та ін. Тому ті державні, політичні діячі, націоналісти як в Україні, так і в Росії, які намагаються посварити ці два народи, вбити клин у взаємовідносини між Україною та Росією, є ворогами як українського, так і російського народів. Нема сумніву у тому, що усі виникаючі проблеми у взаємовідносинах між нашими державами можливо і необхідно вирішувати на підставі рівності, взаємовигідності за столом переговорів.
Складною і невід’ємною частиною політичної діяльності будь-якої держави є зовнішня політика, яка спрямована регулювати взаємовідносини між державами на міжнародній арені. Зміст і спрямованість зовнішньої політики будь-якої держави обумовлена природою її суспільного строю та існуючим політичним режимом. Інтернаціоналізація сучасних міжнародних відносин потребує збереження і зміцнення миру, безпеки і справедливості заради життя теперішнього і наступного поколінь. Головними цілями зовнішньої політики України є: забезпечення найбільш сприятливих умов для подальшої трансформації суспільства, його соціально-політичного, економічного і духовного розвитку, а також досягнення всеспільної безпеки, розвитку дружніх відносин і всебічної співпраці з іншими країнами світу, сприяння зміцненню і прогресу світового суспільства.
< Попередня Наступна >