65

---

§ 2. Ознаки податку

Розмежовуючи види стягнень до бюджету і характеризую­чи податки, важливо виділити, на наш погляд, основні риси, ознаки податку.

Це вид платежу, закріплений актом компетентного орга­ну державної влади. С. Г. Пєпєляєв підкреслює, що право пар­ламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на його сплату. Однак це не означає згоди кож­ного конкретного члена чи суспільства або навіть окремих груп, верств. Наприклад, у багатьох країнах існують конституційні заборони на рішення питань про оподаткування шляхом рефе­рендуму. Питання про податки і бюджет вилучено із законів, що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійсь­кої Республіки, ч. 2. ст. 75)1.

З першою ознакою безпосередньо пов’язана ознака індиві­дуальної безоплатності, чи однобічного характеру встановлен­ня податку. В основу цієї ознаки покладено однобічний рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одер­жує (на перший погляд) натомість нічого, це означає, що дер­жава не має зустрічних обов’язків. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб. Однак слід враховувати, що безоплатність має умовний характер через однобічний обов’я­зок платника. У загальному ж плані безоплатність означає, що кошти, які виплачуються як податок, переходять до держав­ного бюджету без одержання зустрічного відшкодування або задоволення для платника.

Нецільовий характер податкового платежу означає над­ходження його у фонди, що акумулюються державою і вико­ристовуються на задоволення державних потреб. При цьому не зрозуміло, на задоволення яких саме цілей витрачаються над­ходження від конкретного податку, тобто формується начебто розмитий, знеособлений грошовий фонд держави — «гроші не пахнуть». Певна річ, потребує окремого розгляду проблема де­яких видів податків, що за своїм характером бі

льше схожі на збори (податок на промисел, податок з власників транспортних засобів і т. ін.).

Безумовний характер податку є продовженням поперед­ньої ознаки й означає сплату податку, не пов’язану з жодними зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, ймовірно, найбільш чітко характеризують суть подат­ку і виділяють його із системи інших платежів.

Платіж надходить до бюджету відповідного рівня чи цільового фонду. Розподіл податків по бюджетах, фондам здійснюється відповідно до бюджетної класифікації і може йти двома основними напрямками: закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл податку між бюджетами.

Обов’язковий характер податкового вилучення забезпе­чує нагромадження коштів у доходній частині бюджету. Це є основою закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов’язку громадян.

Обов’язковість податку забезпечується силою держави в особі податкових, правоохоронних і судових органів і свідчить про те, що сплата податків має не добровільний, а примусовий характер. Система способів примусу і санкцій впливає на плат­ника податків для того, щоб поставити йому в обов’язок вико­нання своїх зобов’язань зі сплати податків. Такий примус дуже часто діє у вигляді погрози застосування санкцій. За словами П. Годме, «елемент примусу настільки важливий у понятті податку, що це спричиняє виключення з податкової сфери над­ходжень, що не мають примусового характеру»2. Наприклад, не є податками добровільні збори й пожертвування до бюдже­ту, а також державні позики.

Безповоротний характер податку, ймовірно, не потребує особливих коментарів, хоча варто звернути увагу на один ас­пект. У кінцевому підсумку платник одержує віддачу від вне­сених ним податків, коли держава задовольняє суспільні по­треби, в яких зацікавлене суспільство і кожен його індивід (охо­рона суспільного порядку, охорона здоров’я тощо), і в цьому значенні податки начебто повертаються до платника.

Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплату податку майном за за­гальним правилом чинним законодавством не передбачено. Грошова форма сплати податку визначена самою суттю подат­ку, що є, як уже було сказано, внеском. Через це обов’язок плат­ника податків зі сплати податку є однооб’єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним прави­лом, розглядається (за додержання інших умов — про термі­ни, бюджети і т. ін.) як належне виконання його обов’язку.

 

1 Див.: Основы налогового права / Под. ред. С. Г. Пепеляева. — С. 22.

2 Годме П. Финансовое право. — М., 1978. — С. 373.

< Попередня   Наступна >