100

---

§ 3. Ставки податку на додану вартість

Особливістю законодавчого регулювання ставки податку на додану вартість є фактично її однозначність, коли закріплюєть­ся виключно одна ставка податку, тоді як щодо інших податків йдеться про певну систему ставок, яка включає пільгові, підви­щені та базові ставки. Наприклад, Закон України «Про опо­даткування прибутку підприємств» використовує кілька рівнів податкових ставок. Таке положення ще раз підкреслює тезу про виключний характер імперативного регулювання саме подат­ку на додану вартість як головного каналу надходжень до дер­жавного бюджету.

В Україні податок на додану вартість з’явився як податок з двома рівнями ставок — 28% і 22%1. Постає запитання: яки­ми підставами керувався законодавець, зупинившись саме на ставці в 28%? Річ у тім, що в податковій системі Радянського Союзу діяли два непрямих податки — з обороту та з продажу. Перехід до формування української податкової системи і за­стосування в ній податку на додану вартість мав зберегти відповідні надходження до бюджету. А цього можна було до­сягти тільки при справлянні податку за ставкою в 28%.

Статтею 6 Закону України «Про податок на додану вартість» закріплюється ставка в 20%, що передбачає і ставку в 16,67%. Перша з них є основною і поширюється на обороти, які обчис­люються за цінами без обчислення податку на додану вартість. Якщо ж використовуються ціни і тарифи, що включають цей податок, застосовується інша ставка — 16,67%. Нагадаємо, що ставка на рівні 20—28% негативно впливає на високотехно-логічні підприємства, а також стимулює інфляційні процеси в цілому. Це зумовлено тим, що податок на додану вартість є податком на кінцевого споживача і при його великій ставці відбувається зростання цін, що знижує купівельну спромож­ність населення.

Об’єкти оподаткування, за винятком операцій, зв

ільнених від оподаткування, і операцій, до яких застосовується нульова ставка, обкладаються податком за ставкою 20%. Податок ста­новить 20% бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Нульова ставка застосовується щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України. При цьому товари вважа­ються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України, якщо їх вивезення (експорту­вання) засвідчено належно оформленою вантажною митною декларацією.

Здається доцільним зберегти в чинному законодавстві дво­рівневий підхід до ставки податку на додану вартість за умови, якщо перший рівень закріплюватиме загальну (базову) став­ку, а другий — пільгову. Наприклад, загальна ставка може застосовуватися на рівні 15—17%, тоді як пільгова дорівню­ватиме 5—7%. Остання може застосовуватися при оподатку­ванні соціально значущих для суспільства дій (реалізація ліків, продуктів дитячого харчування тощо). Звичайно, про опти­мальну ставку може йтися лише в рамках загальної податко­вої системи, коли визначено податкове навантаження від усіх податків, а не виключно з податку на додану вартість.

 

1 Стаття 6 Закону України «Про податок на додану вартість» від 20 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 14. — Ст. 184.

 

< Попередня   Наступна >