183

---

§ 5. Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість. Бюджетне відшкодування

Основою обчислення податку на додану вартість є вартість обороту, що оподатковується, який включає вартість реалізо­ваних товарів (робіт, послуг) без включення до неї самої суми податку. Такий спосіб обчислення широко поширений і має назву «залікового», оскільки вартість обороту заліковує вартість усіх товарів (робіт, послуг). Цей спосіб використову­ють у багатьох країнах світу, які справляють податок на дода­ну вартість, в тому числі й в Україні. При використанні цього способу додана вартість включає суми, які додаються на стадії власного виробництва або споживання до «старої вартості», яка закріплюється в діючих засобах виробництва (спорудження, будови, механізми тощо) та використаній сировині. Фактично складові, які входять до вартості оподаткованого обороту, скла­даються із сум амортизаційних відрахувань, які відносяться саме до цієї стадії виробництва; заробітної платні; відрахувань на соціальне страхування; прибутку.

Такий спосіб розрахунку податку має певні недоліки. На­приклад, не беруть до уваги період між сплатою податку на додану вартість за придбані матеріали і повернення цієї суми від споживача у вартості реалізованої продукції. Необхідно звернути увагу, що перехід майна не завжди розглядають як підставу для нарахування податку на додану вартість (він може бути пов’язаний з безвідплатною передачею його з балансу на баланс між установами та організаціями, без зміни права влас­ності на вказані об’єкти, і ця операція не повинна обкладатися цим податком)1.

Обчислення та сплату податку на додану вартість за товари, які ввезені на територію України, здійснюють до і після мит­ного оформлення на основі вантажної митної декларації, в якій нарахована сума податку виділяється окремим рядком. При надходженні імпортних товарів, ввезених за цільов

им призна­ченням і використовуваних не за призначенням або з комер­ційною метою, податок на додану вартість обчислюють вихо­дячи з ціни їх реалізації з урахуванням податку на додану вартість, але не нижче їх митної вартості з урахуванням фак­тично сплачених сум митних зборів, мита, акцизного збору за відповідні товари і податку на додану вартість.

Датою виникнення податкових зобов’язань з продажу то­варів (робіт, послуг) вважають дату, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця (замовника) на бан­ківський рахунок платника податків як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти — дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої — дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує плат­ника податку;

дата відвантаження товару, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

Порядок обчислення податку обов’язково передбачає закріп­лення дати, на яку здійснюється розрахунок податку. Незва­жаючи на те, що цей елемент належить до додаткових при пра­вовому регулюванні податку, але в цій системі він, напевно, є одним з найважливіших. Це відбувається тому, що без таких конкретних дат неможливо визначити розмір податкового обо­в’язку. При цьому, звісно, необхідно розмежовувати дату, на яку здійснюється обчислення суми податку, що підлягає сплаті, і дату, яка є заключною «крапкою» в попередньому до­датковому елементі (обчисленні податку) і датою сплати.

У чинному Законі України «Про податок на додану вартість» (п. 7.3 ст. 7) закріплено положення, яке встановлює, що датою виникнення податкових зобов’язань є дата, коли відбувається будь-яка з таких подій: дата зарахування коштів від покупця (замовника) або дата відвантаження товарів (валютних цін­ностей).

Можна по-різному підходити до регулювання цього елемен­та, але важливо при цьому базуватися на класичному підході до змісту податку. Він завжди має бути часткою доходу, який вже отримав платник. Платник повинен віддати частку зароб­лених або отриманих доходів на задоволення загальних потреб, утримання держави. Але тільки шкоду може заподіяти закрі­плення випадків, коли він повинен сплачувати податки ще до того моменту, як отримав прибуток.

По-перше, платник може не отримати його взагалі і тоді в нього не буде податкового обов’язку. По-друге, як можна визначити суму податку до сплати, коли в нього фактично ще немає об’єкта оподаткування (при визначенні очікуваного обо­роту на підставі попередніх періодів). По-третє, врешті-решт, такий механізм невигідний і для держави. Пояснюється це тим, що платник у цьому разі, сплачуючи податок не з отриманих доходів, а з власних коштів, фактично буде змушений скоро­чувати розмір коштів, які він виділяє у виробництво та які збільшують оборот, що в кінцевому підсумку зменшує об’єкт оподаткування. Змушуючи його сплачувати податок із змен­шених власних коштів, держава фактично зменшує об’єкт опо­даткування, з якого обчислюватиметься сума податку, що підлягає сплаті, і таким чином, своїми діями зменшує подат­кові надходження до бюджетів.

Сплата податку провадиться не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом. Сплата податку не виключає щомісячного звіту платників перед податковими органами, у формі декларацій, які вони подають у встановленій формі. При цьому щомісячні розрахунки по цьому податку, надані плат­никами до відповідних державних податкових інспекцій, є ос­новними документами.

Суми податку на додану вартість зараховуються до дер­жавного бюджету і використовуються в першу чергу для бюд­жетного відшкодування податку на додану вартість і форму­вання бюджетних сум, що спрямовуються як субвенції місце­вим бюджетам.

Податкову звітність здійснює платник податку, який надає податковому органу документи, що містять інформацію про обчислення і сплату податку. Податкові органи не вправі ви­магати від платника податку інформації, яка не передбачена податковим законодавством або надання податкової докумен­тації до настання строку. Податкову звітність платник подат­ку може подавати безпосередньо до податкового органу або над­силати йому поштою. Цей документ повинен ґрунтуватися на даних податкового обліку доходів і витрат платника податку. Ненадання платником податкової звітності в строк не звільняє його від обов’язку здачі цієї звітності.

Сплата податку не виключає щомісячного звітування плат­ників перед податковими органами у формі декларації, де визначаються відомості про отримані за звітний період доходи та здійснені витрати. Податкову декларацію подає платник по кожному податку окремо за місцем свого обліку.

Необхідно згадати ще один специфічний момент характе­ристики дати визначення податкового обов’язку з податку на додану вартість. Річ у тім, що законодавець повинен більш чітко висвітлити в законодавчому акті таке положення. Дата виникнення податкового обов’язку пов’язана з висвітленням дати сплати податку. Але остання автоматично приводить до необхідності чіткої кореспонденції з датою виникнення пра­ва на бюджетне відшкодування. Тобто момент сплати подат­ку на додану вартість поєднує як фактичне виконання подат­кового обов’язку платника щодо сплати податку на додану вартість, так і факт виконання права платника на бюджетне відшкодування і, відповідно, обов’язку держави щодо подат­кового кредиту.

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшко­дуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного пе­ріоду та сумою податкового кредиту за звітний період.

Бюджетне відшкодування — це сума, що підлягає повер­ненню платнику податку на додану вартість з бюджету у зв’яз­ку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених За­коном України «Про податок на додану вартість» і Указом Пре­зидента «Про деякі зміни в оподатковуванні».

Якщо за результатами звітного періоду різниця між загаль­ною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду має від’ємне значення, то така сума підлягає відшкодуванню плат­никові податку з Державного бюджету України.

Операції з відшкодування сум податку здійснюються на підставі даних декларації з податку на додану вартість, що на­дають платники до органів державної податкової служби за місцем реєстрації, і стосується це тільки тих платників, у яких настали терміни відшкодування податку на додану вартість відповідно до законодавства.

Підставою для одержання відшкодування є дані винятково податкової декларації за звітний період. За наявності у плат­ника податкового боргу минулих податкових періодів по сплаті податку на додану вартість (у тому числі відстроченого і розст­роченого) сума, задекларована платником до відшкодування, зараховується в погашення такої заборгованості.

Підлягає відшкодуванню сума податку на додану вартість у розмірі, що не перевищує суму заборгованості платника подат­ку або його кредитора (кредиторів) перед державним бюдже­том по кредитах і бюджетних позичках.

Слід зазначити, що за бажанням платника податків сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку або шляхом пе­рерахування грошових сум з бюджетного рахунка на рахунок платника податку в установі обслуговуючого його банку, а та­кож шляхом зарахування суми відшкодування в рахунок інших податків, зборів (обов’язкових платежів), що надходять до Державного бюджету України2. (Це суперечить ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість».)

Податковий орган за місцем реєстрації платника податку, якому належить відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок, за його бажанням видає платнику податку довідку про стан відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість. Після згоди у встановленому порядку прото­кольного рішення про проведення розрахунку орган держав­ної податкової служби формує висновок про відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість. Висновок формуєть­ся на суму, зазначену в протокольному рішенні, на розрахун­ковий рахунок платника податку, відкритий органом Держав­ного казначейства за зверненням платника та передається відповідному органу Державного казначейства України3.

Отже, відшкодування податку на додану вартість з бюдже­ту здійснюється органами Державного казначейства за виснов­ками податкових органів або за рішенням суду. Висновки на­даються не пізніше ніж за 5 робочих днів до закінчення термі­ну відшкодування податку на додану вартість, встановленого чинним законодавством. На підставі висновків про відшкоду­вання податку на додану вартість органи Державного казна­чейства України протягом п’яти днів своїми платіжними до­рученнями перераховують кошти з рахунку обліку доходів дер­жавного бюджету на рахунок, зазначений у висновку або в рішенні суду.

Державне казначейство України і Державна податкова ад­міністрація України приймають рішення про надання дозволу на проведення розрахунків у частині відшкодування сум по­датку на додану вартість у сумі понад 300 тис. грн., а на суму до 300 тис. грн. рішення про надання дозволу приймають їх відповідні територіальні органи.

Термін, протягом якого належна платнику сума податку на додану вартість підлягає відшкодуванню з Державного бюдже­ту України, встановлюється залежно від виду операцій, які здійснює платник у звітному періоді.

У разі відшкодування сум податку на додану вартість у ра­хунок погашення наданих платнику податку або його креди­тору (кредиторам) кредитів, отриманих під гарантії держави, і бюджетних позичок, розрахунки здійснюються між органом державної податкової служби за місцем реєстрації платника, якому відшкодовується сума податку на додану вартість, і кре­дитором (кредиторами) платника, в якого (яких) є зазначена заборгованість.

Необхідно звернути увагу на те, що діючий порядок від­шкодування податку на додану вартість спричинює великі проблеми для бюджету, певні деформації механізму відшко­дування цього податку негативно позначаються на загальній економічній ситуації, їх слід усунути. При значному збіль­шенні експорту до повернення може належати більше подат­ку на додану вартість, ніж одержує бюджет. Результат діяль­ності ДПА в 2000 — 2001 роках підтверджує, що суми виплат відшкодування збільшуються. Наприклад, за вісім місяців 2000 р. було виплачено відшкодування на 5,8 млрд грн., а за аналогічний період 2001 року — 8,6 млрд грн., а надходжен­ня податку на додану вартість до бюджету становили відпові­дно 4 та 4,3 млрд грн.4

Бюджетна заборгованість по податку на додану вартість — це суми, не відшкодовані платникові протягом визначених за­конодавством термінів відшкодування. На суму бюджетної за­боргованості податкові органи на особовий рахунок платника після повного перерахування коштів з бюджету нараховують відсотки на рівні 120 відсотків річних від дисконтної ставки Національного банку України, встановленої на момент її ви­никнення, протягом терміну її дії, включаючи день погашен­ня. Податкові органи повідомляють платника податку про належні йому суми відсотків по бюджетній заборгованості. Платник у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості має право звернутися до суду з позовом про стяг­нення коштів бюджету і притягнення до відповідальності по­садових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні зайво сплачених податків. Для визначення суми бюджетного відшко­дування необхідні такі дані:

податковий кредит розрахункового періоду;

відсоток експортних обсягів продажу товарів (робіт, по­слуг), що обкладаються за нульовою ставкою, від загального обсягу оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) у розрахунковому періоді5.

 

1 Див. докладніше: Кучерявенко М.П. Основи податкового права: Навч. посібник. — Харків, 2001. — С. 187—189

2 Порядок відшкодування податку на додану вартість: Затверджено нака­зом ДПА України та Державного казначейства України від 21 травня 2001 р. № 200/86 // Офіційний вісник України. — 2001. — №24. — Ст. 1087.

3 Див.: Порядок проведення розрахунків щодо відшкодування сум по­датку на додану вартість у рахунок погашення наданих платнику податку або його кредитору (кредиторам) кредитів, залучених під гарантії держа­ви та бюджетних позичок: Затверджено наказом МФУ, ДКУ, ДПАУ від 11 березня 2002 р. № 173/32/100 // Офіційний вісник України. — 2002. — №12. — Ст. 635.

4 Див.: Дяківський Д. А. Проблема бюджетного відшкодування ПДВ // Фінанси України. — 2002. — №3. — С. 58—64.

5 Див.: Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання: Наказ ДПАУ від 30 травня 1997 р. № 166 // Офіцій­ний вісник України. — 1997. — №28. — С. 391.

 

< Попередня   Наступна >