§ 2. Мито, його специфіка і види

Мито являє собою один з головних видів митних платежів і виступає у формі обов’язкового внеску, що стягується митни­ми органами.

Мито — це вид митного платежу, що стягується з товарів, які перетинають митний кордон держави (ввезених, тих, що вивозять або надходять транзитом). Поряд з чисто фіскальною мито виконує як стимулюючу, так і захисну функцію. Захисна функція мита припускає формування бар’єрів, що перешкод­жають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентноздатних щодо національних або в яких держава не зацікавлена.

Стимулююча функція формує передумови інтересу до збіль­шення експорту. Економічно розвинуті країни орієнтовані, насамперед, на регулювання імпортних надходжень. Експорт товарів, зроблених у країні, не обмежується, оскільки подібні процеси сприяють розвитку економіки. Було б помилкою вва­жати, що це порівняно нова ідея. На подібних позиціях стояли кілька століть тому представники школи «меркантилістів», хоча вони й надмірно зміщали акценти в бік торгівлі.

Мито має багато спільних рис з непрямими податками і, насамперед, з акцизним збором:

як і акциз, сплачується в остаточному підсумку за раху­нок споживача;

збільшує ціну товару на стадії формування ціни реалі­зації;

контроль за правильністю сплати як акцизу, так і мита здійснюють податкові органи (у широкому розумінні слова).

Однак умовний характер мита (перетинання митного кор­дону) не дозволяє віднести його до податків.

Диференціювати види мита можна за кількома критеріями. Наприклад, за характером спрямованості переміщуваних то­варів, об’єктів розрізняють мито:

б) вивізне;

в) транзитне.

Платниками мита є особи, що ввозять (вивозять) або пере­міщають товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і упов­новажена особа (декларант). На відміну від податкового регу­лювання, тут можлива передача обов’язку зі сплати митних платежів іншій особі, що не має відношення до товару. При характеристиці платника мито поділяють на таке, що спла­чується:

а) юридичними особами;

б) фізичними особами. У цьому разі значно відрізняються ставки мита залежно від мети використання ввезеного товару: для особистого користування (ставки порівняно невеликі) або виробничого (рівень ставок вище).

Об’єкт мита являє собою митну вартість переміщуваних то­варів, щодо яких нараховується мито. Митна вартість перера­ховується у національній валюті за курсом Національного бан­ку України, що діє на день подання митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виклю­чає різноманіття ставок:

а) адвалорні — ставки, що встановлюються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів;

б) специфічні — ставки, що нараховуються у встановлено­му розмірі на одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Ця ставка припускає специфічну характеристику това­ру, тоді як попередня припускає знеособлений предмет обкла­дання;

в) комбіновані (змішані) — ставки, що поєднують взаємо­дію обох видів митного обкладення при нарахуванні мита. Змі­шане мито використовують як доповнення до специфічних або у разі їх недостатньої ефективності, зокрема в Австралії. У США при обкладанні імпорту годинників митна ставка вста­новлюється як залежно від ціни, так і від кількості каменів у годиннику;

г) сезонні — ставки, за допомогою яких можливо оператив­не реагування на ввезення і вивезення на територію держави сезонних товарів. Як правило, термін їх введення не може пе­ревищувати шести місяців;

ґ) особливі — являють собою ставки, що реалізують захисні функції мита:

— антидемпінгові — ставки, що являють собою певну над­бавку до звичайного імпортного мита. Застосовуються при вве­зенні на територію держави товарів за цінами більш низьким (демпінговими, непридатними), чим їх ціна в країні, що виво­зить, і тому загрожують підірвати основи виробництва країни-імпортера. За допомогою антидемпінгового мита ціни імпор­тованих товарів піднімаються до рівня, на якому з ними мо­жуть конкурувати вітчизняні.

Досить гостро стоїть питання про чітке юридичне визначен­ня поняття «демпінг». У 1967 році Женевська конференція ГАТТ прийняла Міжнародний антидемпінговий кодекс, ратифікований більшістю розвинутих країн, що вступив у силу в 1968 році. До цього часу приймали аналогічні національні акти (США — 1921 рік; Франція — 1958 рік; Великобританія — 1957 рік; ФРН — 1962 рік; Італія — 1963 рік). Австрійський анти­демпінговий закон відрізняється досить чітким визначенням, відповідно до якого експорт вважається демпінговим, якщо експортні ціни на 20 відсотків і більше нижчі за ціну товару на внутрішньому ринку і мінімум на 8 відсотків за світові;

спеціальні— ставки мита, що захищають митну терито­рію від ввезення товарів, що загрожують вітчизняним вироб­никам (аналогічних або безпосередньо конкуруючих). Іноді спеціальні мита використовують як відповідний захід щодо дій інших держав, що загрожують інтересам вітчизняних вироб­ників;

компенсаційні — ставки мита, що застосовуються до вве­зених товарів, щодо яких використовувався механізм субсидій, що відповідно занизило їх ціну, і це загрожує вітчизняному виробництву.

Механізм застосування пільг при сплаті мита досить різно­манітний і включає:

Звільнення від сплати мита визначених категорій плат­ників.

Зменшення ставок мита.

Повернення раніше сплачених сум мита.

Звільнення від мита певних предметів.

Порядок сплати і ставки мита визначаються Єдиним мит­ним тарифом України. Митний тариф являє собою систему ста­вок мита, застосовуваних до товарів, що їх переміщують через митний кордон.

В Україні оподатковувані товари зосереджено в товарній класифікаційній схемі, заснованій на Гармонізованій системі опису і кодування товарів. Усі товари, що підлягають митному оформленню, зосереджено в 21 розділі, 97 главах, 1241 то­варній групі, 5019 товарних позиціях. Кожен товар має чоти­ризначний цифровий код, де два перших знаки означають то­варну групу, два інших — товарну позицію.

В основі обчислення мита лежить митна вартість товару і транспортного засобу. Митну вартість визначають кількома методами:

Метод оцінки за ціною угоди з ввезеними товарами — митну вартість визначають як ціну угоди, фактично сплачену або таку, що підлягає сплаті, за ввезений товар на момент пе­ретинання їм митного кордону.

Метод оцінки за ціною угоди з ідентичними товарами (використовується за неможливістю використання першого) — митна вартість визначається як ціна угоди з ідентичними то­варами. Ідентичність припускає подібність за основними ха­рактеристиками (виробник, країна виготовлення, якість, знос).

Метод оцінки за ціною угоди з однорідними товарами — нагадує механізм попереднього методу. При цьому однорідні товари не обов’язково однакові у всіх відносинах, але мають подібні характеристики.

Метод оцінки на основі визначення вартості — митна вартість визначається як ціна за продаж ідентичних або одно­рідних товарів на внутрішньому ринку за винятком сум імпор­тних митних платежів, комісійних винагород, витрат на транс­портування тощо.

Метод оцінки на основі додавання вартості — митна вартість визначається як сума загальних витрат, характерних для продажу ідентичних або однорідних товарів.

Резервний метод — використовують за неможливістю за­стосувати попередні методи. Ціну угоди визначають з ураху­ванням світової практики і на основі чинного законодавства. Рішення про використання цього методу приймають митні органи.

Мито сплачується безпосередньо митному органу одночас­но з прийняттям митної декларації або до її прийняття. Мито зараховується до державного бюджету, а митні органи здійсню­ють контроль за правильністю його нарахування і збору. Ме­ханізм внесення мита припускає певні гарантії (форми забез­печення внесення платежів):

застава товарів;

гарантії фінансово-кредитних установ;

гарантії третіх осіб;

внесення належних сум на депозит.