111

---

§ 9 Міжнародне право та процес глобалізації

Сучасний світ характеризує, по-перше, деідеологізація міжнародних відносин (насамперед в умовах виникнення небезпеки для всього людства внаслідок розвитку зброї ма­сового знищення), що сприяє глобалізації процесів на еко­номічному рівні. По-друге, припинення конфронтації двох систем, холодної війни. Здавалося б, глобалізм мав би спри­яти об’єднанню сил для врегулювання нових конфліктних ситуацій, але більшість їх розвивається на внутрішньодер­жавному, а не міждержавному рівні. Зокрема, глобаліст-ський підхід, що виражається в захисті прав людини та прав національно-етнічних меншин, стикається із завданням зберігання територіальної цілісності держав. Глобалістські тенденції можна простежити й у зростанні наднаціональ­ної релігійної солідарності.

Глобалізм не має спонукати до бездумного застосування економічних санкцій щодо країн, залучених до конфлікту, і навіть тих, що протиставили себе світовому співтовариству (наприклад, санкцій, які не мали успіху в разі їх застосу­вання до Куби з боку США).

Глобалізація — процес, без врахування якого неможли­во прогнозувати, визначати та здійснювати зовнішню по­літику будь-якої держави. Вона не є чимось новим, вона є процесом, що розвивається із поступовим прискоренням. Вона об’єктивно зменшує значення національних урядів, але прогнозувати розмив національного суверенітету було б необачно. Глобалізація відчуває на собі вплив політичних і міжнародних подій і в той же час впливає на рівень міжна­родних відносин.

Формується новий світовий порядок. Економічна та фінансова дипломатія з метою впливу на певну державу, стабілізація або дестабілізація ринків, формування регіо­нальних економічних блоків, усунення митних бар’єрів на шляху розвитку світової торгівлі, боротьба із трансгранич-ними загрозами допомагають еф

ективніше вирішувати складні проблеми, ніж застосування сили однією державою (як, наприклад, бомбардування Бєлграда під прикриттям «гуманітарних цілей»)1.

Зараз прискорюється процес обмеження суверенних прав держави та зміцнення суверенітету індивіда. Держав­ний суверенітет вже не може служити ліцензією на пору­шення прав людини, він передбачає відповідальність, а не просто владу. Багато проблем, пов’язаних із правами лю­дини, мають глобальний характер і можуть бути ефектив­но вирішені тільки спільними зусиллями держав. Недар­ма багато науковців висувають як інструмент врегулюван­ня цих і багатьох інших проблем міждержавних відносин ідею «глобального управління», дещо схожого на світовий уряд2. Таке управління сприятиме розвитку співробітниц­тва, протидії тенденції посилення поляризації життя як у державах, так і у відносинах між ними, висуне на перший план цінності демократії.

Ще більше свідчень глобалістських процесів пропонує світова економіка. Сучасне світове господарство набуває ха­рактеру єдиного, цілісного механізму (у сфері торгівлі, трансграничного руху інвестицій, фінансів, робочої сили тощо). І ці процеси створюють передумови для появи відпо­відної політико-правової надбудови, частиною якої є право (деякі науковці навіть пропонують термін «глобальна пра­вова система»3).

Об’єктна сфера міжнародного права постійно розши­ряється за рахунок питань, які традиційно належали до внутрішньої юрисдикції держав, а зараз передані для міжнародно-правового регулювання (так, до СОТ перейшли питання застосування тарифних і нетарифних бар’єрів, інтелектуальної власності, інвестиційних заходів, екологі­чних нормативів тощо; до компетенції МВФ держави пере­дали питання, пов’язані із валютними курсами та платіж­ними балансами тощо).

Посилення взаємовпливу між національною та міжна­родною правовими системами, залучення до цього процесу транснаціонального та наднаціонального права дозволяє констатувати, що світовий ринок товарів, послуг, інвес­тицій, робочої сили, увесь глобальний соціум ХХІ ст. по­требують відповідної регулюючої правової системи. Її ста­новлення відбуватиметься майже так само, як і становлен­ня правопорядку ЄС, який складається з кількох частин: міжнародного права, права ЄС, національного права дер-жав-членів («наднаціональність» у ЄС уособлює сполучен­ня індивідуальних національних інтересів держав-членів і співтовариства загалом, причому міжнародне право прева­лює над правом співтовариств).

Глобалізація має стати інструментом створення сприят­ливих можливостей для всіх, а не явищем, яке викликає жах і підриває підвалини безпеки.

 

1 Генеральний секретар ООН у доповіді Асамблеї тисячоліття зазна­чив: «На національному рівні ми повинні керувати краще, а на міжна­родному рівні ми повинні навчитися керувати краще спільно».

2 Хоча й існують противники ідеї глобалізації: Мартин Г.-П., Шуманн Х. Западня глобализации: атака на процветание и демократию / Пер. с нем. — М.: Издат. Дом «Альпина», 2001. — 335 с.; Герст П., Томсон Г. Сумніви в глобалізації / Пер. з англ. — К.: К.І.С., 2002. — 306 с.

3 Див.: В. Шумилов. Концепция глобальной правовой системы // Юрист-международник. — 2003. — № 3. — С. 46—52; Петровский В. Возможен ли гуманистический подход к глобализации? // Московский журнал международного права. — 2001. — № 5. — С. 10—16.

 

< Попередня   Наступна >