181

---

§ 2 Розвиток міжнародного права від найдавніших часів до Вестфальського конгресу

Становлення міжнародного права, як і права загалом, відбувалося з найдавніших часів. Уже на етапі родопле­мінних відносин стали формуватися норми, що мали істотне значення для розвитку міжнародного права. Такі положення, як обов’язок дотримувати слово, навіть дане ворогові, чи рівність сторін у спорі, мають найдавніше по­ходження. Причому вже тоді виконання багатьох норм спиралося на досить жорсткий соціальний примус. Без­глуздо було б проводити паралелі між стародавнім і су­часним правом і знаходити переваги останнього в наяв­ності державного примусу. Слід визнати безсумнівне значення праправа й саме від нього вести відлік міжна­родного права1. Хоча, звісно, споконвічно не було ніяко­го розподілу права на міжнародне та внутрішнє (що зай­вий раз підтверджує наявність загальних соціокультурних коренів). Саме в цей період виникли ті первинні правові змісти, що згодом збереглися й у міжнародному, і у внутрішньому праві й одержали назву загальних прин­ципів права.

Розвиток міжнародного права в перший і найдовший період його історії відбувався на основі переважно недовго­вічних, хоча нерідко дуже активних зв’язків між держава­ми, чиї інтереси до міжнародного спілкування були обме­жені питаннями війни та миру. Більшість держав прагну­ли створити світові імперії, що робило для них безглуздою побудову тривалих і стабільних міжнародно-правових відносин. Саме тому держави підтримували лише ті відно­сини, що обслуговували їхні тимчасові зовнішньополітичні інтереси: організацію зовнішніх зносин, правила війни, порядок захоплення територій, ведення про це переговорів і закріплення їх результатів у договорах, правила вирішен­ня міждержавних суперечок.

Міжнародне право цього періоду було переважно регіо­нальним. Воно розвивалося самостійно в середземноморсь­ко

му (переважно європейському) та в індокитайському ре­гіонах. Так само відокремлено воно розвивалося згодом і в інших регіонах, залишаючись до часу відносно ізольованим від найдавніших центрів цивілізації — у Східній Європі, Центральній і Південній Америці, Центральній Африці. Через відсутність єдиних міжнародних відносин не було потреби у створенні єдиного міжнародного права. Тому нія­ких зусиль для його створення в той час ніхто і не докла­дав. Взаємний вплив регіональних міжнародних правопорядків був епізодичним і мінімальним.

Проте саме в цей період становлення міжнародного пра­ва були закладені його підвалини, а між державами підтри­мувалися ефективні для того часу міжнародно-правові відносини. Головним їхнім недоліком була абсолютна та ніким не контрольована влада держав у міжнародних відно­синах, що робило міжнародне право дуже слабким. Війни велися безперервно. Сила була основним і найголовнішим засобом розв’язання міжнародних спорів. Прагнення про­тистояти цілковитій анархії в міжнародних відносинах при­звело в Європі до скликання з ініціативи католицької цер­кви починаючи з ХІІ ст. низки всесвітніх конгресів. Їхня робота залишалася в основному безрезультатною. Але не можна не зважати на консолідуючу роль цих зборів і зрос­тання їхнього авторитету як органів міжнародних перего­ворів.

Тридцятирічна війна (1618—1648) остаточно розорила Європу. Стало очевидним, що світ потребує іншої органі­зації взаємовідносин і вирішити це питання слід на до­говірній, правовій основі, — таке рішення було прийнято в 1648 р. на Вестфальському мирному конгресі.

 

1 Такий підхід отримує все більше визнання в доктрині (див.: Курс международного права. В 7 т. — М.: Наука, 1989. — Т. 1. — С. 31), у тому числі у вітчизняній (Черкес М. Ю. Міжнародне право. — К.: Знан­ня, 2003. — С. 21—2).

< Попередня   Наступна >