141

---

§ 6 Припинення міжнародних договорів і зупинення їхньої дії

Міжнародні договори можуть укладатися як на чітко визначений, так і на невизначений строк. У практиці су­часних міжнародних відносин неодноразово траплялися випадки, коли держави в обґрунтування своїх позицій із того чи іншого питання посилалися на договори, що були укладені кілька сот років тому. Під час розгляду в 1953 р. Міжнародним Судом ООН спору між Францією та Великою Британією щодо приналежності деяких островів у Ла-Манші Франція цілком правомірно застосувала франко-англійський договір 1259 р. Тобто договір, який на момент розгляду був чинним протягом майже 700 років. Наведений приклад, на наш погляд, красномовно свідчить про важ­ливість і необхідність з’ясування підстав припинення до­говорів або зупинення їхньої дії. З припиненням міжнарод­ний договір втрачає свою обов’язкову силу для його учас­ників. Він звільняє їх від усякого зобов’язання виконувати договір у подальшому і не впливає на права, обов’язки або юридичне положення учасників, що виникли внаслідок виконання договору до його припинення.

Договір може припинятися за різних обставин: через за­кінчення його дії, денонсацію, порушення, появу нової нор­ми jus cogens, його виконання тощо. Загалом підстави при­пинення міжнародних договорів можна поділити на непра­вомірні та правомірні.

До неправомірних належить припинення (призупинення дії) міжнародного договору через порушення. Тобто сторона може припинити договір або зупинити його дію, якщо вважає, що друга сторона (інші сторони) спричинила його порушення.

Неправомірне порушення суперечить одному з основних принципів міжнародного права — принципу сумлінного виконання міжнародних зобов’язань (pacta sunt servanda). Протягом багатьох століть цей принцип існував у формі міжнародно-правового звичаю і тільки із середини Х

Х ст. набув договірного закріплення. Відповідно до п. 2 ст. 2 Ста­туту ООН «всі члени Організації Об’єднаних Націй сумлін­но виконують прийняті на себе за чинним Статутом зо­бов’язання, щоб забезпечити їм всім у сукупності права та переваги, що випливають з належності до складу членів Організації». Віденська конвенція 1969 р. у ст. 26 проголо­шує: «Кожен чинний договір є обов’язковим для його учас­ників і повинен ними добросовісно виконуватись».

Принцип pacta sunt servanda спонукає сторони договору дотримуватись правомірних засобів припинення міжнарод­них договорів. Неправомірне припинення міжнародного до­говору є одним із видів міжнародного правопорушення і тому тягне за собою міжнародно-правову відповідальність. У той же час ст. 60 Віденської конвенції 1969 р., яка закріплює пра­во припиняти договір через його порушення, уточнює, що воно має бути суттєвим. Пункт 3 ст. 60 визначає суттєве порушен­ня як «а) таку відмову від договору, яка не допускається цією Конвенцією; б) порушення положення, яке має суттєве зна­чення для здійснення об’єкта та цілей договору».

Правомірне припинення міжнародного договору може відбуватися лише відповідно до положень договору або в будь-який час за згодою його учасників. Якщо договір містить норми, які чітко встановлюють строк його дії і не визначають можливість подовження, цей договір припи­няється автоматично при настанні календарної дати, що в ньому зазначена. Денонсація — це заява сторони договору про припинення цього договору або вихід із нього (якщо договір є багатостороннім). Денонсація можлива лише в тому разі, якщо сам договір її передбачає. В іншому разі одностороння заява держави про вихід з міжнародного до­говору та відмова від подальшого виконання передбачених

ним обов’язків розглядатиметься як неправомірна та тягне за собою відповідальність. В Україні умови денонсації міжнародних договорів визначаються розділом V Закону України «Про міжнародні договори України».

Держава має право припинити договір, якщо з часу його укладення відбулася докорінна зміна обставин (rebus sic stantіbus). Віденська конвенція 1969 р. цілком слушно роз­глядає цю можливість скоріше як виключення, ніж як пра­вило. В іншому разі посиланням на докорінну зміну обста­вин можна було б виправдовувати будь-яке невиконання своїх обов’язків за договором (ст. 62)1.

Однією з односторонніх підстав припинення договору є подальша неможливість його виконання. Іноді вона може співпадати із припиненням у зв’язку з докорінною зміною обставин, але взагалі має самостійне значення. Подальша неможливість виконання міжнародного договору перш за все стосується випадків загибелі або зникнення об’єкта до­говору (ст. 61)2.

Зупинення дії договору відрізняється від припинення тим, що воно передбачає лише тимчасову перерву у вико­нанні договору. Сам договір при цьому не втрачає юридич­ної сили. Зупинення дії міжнародного договору можливе лише відповідно до положень договору або в будь-який час за згодою усіх його учасників (ст. 57 Віденської конвенції 1969 р.). Договір, що зупинений на деякий час, може бути як припинений, так і поновлений. При цьому поновлення може відбуватися автоматично, якщо, наприклад, усунені певні обставини, що перешкоджали його виконанню.

Стаття 72 Віденської конвенції 1969 р. передбачає юри­дичні наслідки зупинення дії договору: по-перше, зупинений договір звільняє учасників від зобов’язання виконувати до­говір протягом періоду зупинення, по-друге, не впливає на правові відносини між учасниками, що встановлені догово­ром. У період зупинення учасники повинні утримуватися від дій, що перешкоджають поновленню дії договору.

 

1 Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. — С. 23—36.

2 Див.: Там само. — С. 23—36.

< Попередня   Наступна >