72

---

§ 2 Державна територія

Становлення поняття державної території відбувалося у праві одночасно зі становленням і розвитком держав і вклю­чає кілька стадій, на кожній із яких територія відігравала величезну роль у житті держави, становлячи її найважли­вішу ознаку.

На етапі появи держав їхні території складали колишні племінні та родові землі. У такому вигляді територія ніяк не могла служити єдності державної влади. Тому держава із самого моменту появи мала потребу в закріпленні право­вого статусу своєї території. Вона прагнула зафіксувати свої просторові володіння саме як верховний суверен, тому що в рабовласницькій державі суверенітет тотожний земельній власності, сконцентрованій у загальнодержавному мас­штабі. Розміри земельної власності правителя при цьому не мають значення. У феодальній державі її суверенітет ото­тожнювали із землевласником, а розміри території держа­ви прямо залежали від його земельної власності. Держави, що поєднували декількох власників, були недовговічними. Ситуація змінюється в пізній феодальній абсолютистській державі, коли роль державної влади значно зростає та по­ряд із приватною власністю на землю виникає поняття дер­жавної території як простору, у межах якого держава існує, а монарх здійснює владу.

Сучасне, найбільш розповсюджене розуміння державної території виникло на основі вчення про народний суверенітет. Обґрунтовуючи право народу створювати державу на тій те­риторії, на якій він проживає, ідеологи епохи Просвітництва розглядали, у свою чергу, державу як джерело публічної вла­ди на цій території. Саме держава в межах своєї території здійснює верховенство, яке називають територіальним і яке є невід’ємною частиною державного суверенітету. Це не вик­лючає існування приватної власності на землю. Але ніякі при­ватноправові угоди щодо землі не можуть змінити публічно-правового статусу території — в

она залишається у складі дер­жави. Сучасне міжнародно-правове розуміння державної території ґрунтоване на таких основних принципах міжнарод­ного права, як: недоторканність і цілісність державної тери­торії, невтручання у внутрішні справи держави, самовизначен­ня, заборона агресивних воєн і відмова від анексій, мирне ви­рішення міжнародних спорів, непорушність кордонів, а також право народів розпоряджатися своїми природними ресурсами. З урахуванням цих принципів і норм державну територію можна визначити як частину простору земної кулі й атмосфе­ри, що є надбанням народу, який проживає на цій території та знаходиться під суверенітетом створеної ним держави.

 

< Попередня   Наступна >