154

---

§ 6 Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальності

Під час кваліфікації поведінки держави слід враховувати обставини, наявність яких виключає протиправність дії (без­діяльності) держави, а отже і звільняє державу від міжна­родно-правової відповідальності. Розрізняють дві групи об­ставин: обставини, які виключають виникнення міжнарод­но-правової відповідальності, та обставини, які виключають реалізацію міжнародно-правової відповідальності.

У першому разі поведінка держави, яка за нормальних умов кваліфікується як правопорушення, визнається пра­вомірною та не породжує відповідальності. У другому — це фактичні ситуації, за яких відповідальність, яка наступає за правопорушення, фактично не здійснюється, не реалі­зується. Відмінність між поведінкою держави за обставин, що звільняють від відповідальності, та поведінкою, яка не є правопорушенням (недружній акт, спірна ситуація, зло­чин міжнародного характеру тощо), полягає в тому, що пер­ша формально має всі ознаки складу міжнародного право­порушення, тоді як друга лише зовні схожа на правопору­шення, але не містить усіх його ознак.

Теорія та практика намагаються узгодити критерії звільнення від реалізації відповідальності, зокрема, таки­ми обставинами є: згода, відповідні заходи, самооборона (обставини, які є результатом вольових дій, або обставини суб’єктивного характеру), форс-мажор, непереборна сила, непередбачений випадок, стихійне лихо, стан необхідності (обставини, які склалися незалежно від волі суб’єкта, тоб­то обставини об’єктивного характеру). Слід також зазначи­ти, що міжнародне право не допускає посилань на обстави­ни, що звільняють від відповідальності, коли порушують­ся норми jus cogens.

Згода. Ст. 29 Проекту Комісії встановлює, що згода, яку дала одна держава іншій державі на поведінку, що не відпо­відає міжнародно

му зобов’язанню останньої, виключає протиправність щодо цієї держави.

Згода має бути чітко виражена та висловлена до здійснен­ня відповідних дій. Також згода має бути юридично дійсною, тобто не повинна бути результатом помилки, підкупу, насильства. При цьому за межами згоди відпові­дальність не виключається.

Відповідні заходи. Комісія міжнародного права визначає відповідні заходи як дії однієї держави, викликані міжна­родно-правовим діянням іншої держави (ст. 30 Проекту). Відповідні заходи (контрзаходи, здійснення міжнародно-правових санкцій) також можуть порушувати міжнародні зобов’язання, але саме їхній відповідний характер виклю­чає відповідальність за них. Відповідні заходи мають відпо­відати принципу пропорційності та режиму міжнародної відповідальності. Тобто не можуть заходи, вжиті у відповідь на ординарне правопорушення, бути такими самими, як ті, що вжиті у відповідь на найтяжчі міжнародні злочини.

Самооборона. Протиправність дії виключається, якщо вона є законним заходом самооборони відповідно до ст. 51 Статуту ООН, яка закріплює невід’ємне право держави на застосування збройної сили у відповідь на збройний напад. Законність самооборони означає відповідність певним кри­теріям: має відбутися збройний напад, самооборона має бути застосована до вжиття заходів Радою Безпеки ООН, про неї має бути повідомлено Раду, заходи самооборони не мають підміняти повноважень Ради Безпеки ООН. Наявність аг­ресії — перша та безперечна умова правомірності самообо­рони. Самооборона також передбачає дотримання принци­пу пропорційності.

Форс-мажор і непередбачений випадок. Протиправність діяння виключається, якщо це діяння було викликане не­переборною силою або непередбаченою подією, яка не підда­валася контролю держави та яка зумовила неможливість дотримання державою свого міжнародного зобов’язання. У разі непереборної сили держава повністю позбавлена мож­ливості запобігти зашкодженню іншій державі, змінити ситуацію. Мова може йти або про природні явища (земле­труси, епідемії, паводки тощо) або про непередбачувану діяльність людей (наприклад, катастрофу на атомній елек­тростанції).

Стихійне лихо. Це ситуація, коли представники держа­ви під впливом сил природи або аварії змушені не дотриму­ватися міжнародного зобов’язання, оскільки не мають іншої можливості врятувати своє життя або життя довіре­них їм осіб. Мова йде про фактичну відсутність свободи ви­бору поведінки в екстремальній ситуації. У цьому разі ма­ють місце не лише вольові дії, але й свідоме порушення міжнародного зобов’язання. Протиправність діяння держа­ви не виключається, якщо: ця держава сприяла виникнен­ню ситуації крайнього лиха; якщо така поведінка могла викликати порівняне або ще тяжче лихо.

Стан необхідності. Стаття 25 Проекту статей про відпові­дальність Комісії міжнародного права встановлює, що поси­лання на стан необхідності як на підставу для виключення протиправності діяння не допускається, крім випадків, коли діяння було єдиним засобом захисту від тяжкої та немину­чої загрози та не завдало значних збитків іншій державі, щодо якої існує міжнародне зобов’язання. Посилання на стан необхідності можливе за наявності сукупності таких кри­теріїв: неминучої небезпеки, що загрожує життєвим інтере­сам держави; надзвичайної ситуації держави, за якої вона не може поводитися інакше; тимчасового характеру виму­шеної поведінки. Існують умови, що позбавляють державу права посилатися на стан необхідності: якщо міжнародним договором передбачається можливість такої ситуації та відповідні дії щодо неї не можуть визнаватися виправдани­ми, а також якщо держава сама сприяє виникненню стану необхідності та порушує міжнародні зобов’язання.

 

< Попередня   Наступна >