Підручники Міжнародне право Міжнародне право / За ред. М. В. Буроменського 4. 9 Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб.4. 9 Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб.
| Міжнародне право - Міжнародне право / За ред. М. В. Буроменського |
У підручниках з міжнародного приватного права розглядаються та- кож транснаціональні корпорації (ТНК). Зазначається, що ТНК є групою самостійних підприємств (юридичних осіб). Свою діяльність вони здій- снюють на території кількох держав. При цьому структурні підрозділи є суб’єктами національного права, а керівництво та контроль здійснюють- ся з єдиного центру. У результаті діяльність складової ТНК регулюється законодавством відповідної держави, а корпорація у цілому перебуває
поза юрисдикцією певної держави (групи держав) або міжнародної організації.
Підприємства, що входять до складу ТНК, можуть бути філіями, до- чірніми або спільними підприємствами. Транснаціональні корпорації бувають однонаціональними за характером капіталу, але багатонаціо- нальними за географією діяльності, а можуть бути міжнародними як за капіталом, так і за сферою діяльності.
Транснаціональні корпорації узурпували величезну економічну силу.
4 % зайнятих у розвинених країнах і 12 % зайнятих у країнах, що розви-
ваються.
Підрозділ “Джерела права” цього розділу містить найголовніші акти вітчизняного законодавства, що стосуються ТНК. Як бачимо, спочатку був виданий Указ Президента про фінансово-промислові групи, потім з’явився Закон, а на його розвиток Уряд ухвалив постанову.
Ознайомимося коротко із Законом України “Про промислово-фінан-
сові групи в Україні” від 21 листопада 1995 р. Він невеликий за обсягом і має таку структуру:
Стаття 1. Визначення термінів.
Стаття 2. Головне підприємство та учасники промислово-фінансової групи.
Стаття 3. Порядок створення промислово-фінансової групи.
Стаття 4. Пільги, що надаються головному підприємству та учасникам промис-
лово-фінансової групи.
Стаття 5. Облік і звітність щодо кінцевої та проміжної продукції промислово-
фінансової групи.
Стаття 6. Реорганізація промислово-фінансової групи.
Стаття 7. Ліквідація промислово-фінансової групи.
У ч. 1 ст. 1 зазначається:
“...промислово-фінансова група (ПФГ) — об’єднання, до якого мо- жуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприєм- ства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке ство- рюється за рішенням Уряду України на великий термін з метою реалі- зації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції”.
У п. 2 ст. 1 міститься дефініція головного підприємства ПФГ: “Головне підприємство ПФГ — підприємство, створене відповідно
до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здій- снює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає пра- во на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України”.
У ст. 2, зокрема, зазначається:
“1. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юри- дичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господар- ської і фінансової діяльності відповідно до цього Закону та укладеної Ге- неральної угоди про спільну діяльність.
ПФГ та головне підприємство і учасники ПФГ створюються та діють з дотриманням вимог законодавства України, в тому числі і законодав- ства про обмеження монополізму та недобросовісну конкуренцію.
У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство.
2. ПФГ не має статусу юридичної особи. Право діяти від імені ПФГ
має виключно головне підприємство ПФГ.
3. Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ, яка підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів України...”
Промислово-фінансові групи створюються постановою Кабінету
Міністрів України. Її приймають не пізніше шести місяців після подан- ня до Уряду України проекту про створення відповідної групи. Відмова у створенні ПФГ оформляється протокольним рішенням Уряду. Кабінет Міністрів приймає рішення про створення ПФГ, якщо про це є міждер- жавний договір, ратифікований Верховною Радою України.
Міждержавним договором затверджуються:
• генеральна угода про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ;
• назва ПФГ;
• головне підприємство ПФГ;
• повний перелік учасників ПФГ;
• вичерпний перелік кінцевої продукції ПФГ;
• термін діяльності ПФГ;
• умови оподаткування головного підприємства і учасників ПФГ відповідно до законодавства України та гарантії від зміни податко- вого законодавства;
• умови перетинання митного кордону для проміжної продукції
ПФГ і гарантії від їх зміни.
У межах СНД 6 березня 1998 р. у Москві було підписано Конвенцію про транснаціональні корпорації. Верховна Рада України 13 липня 1999 р. прийняла Закон № 921-ХІV про її ратифікацію. Цей коротенький закон містить такі дві статті-застереження:
«1. Транснаціональні корпорації на території України та за її межа-
ми, у разі коли їх створення може призвести до монополізації товарних ринків в Україні, впливає чи може вплинути на економічну конкуренцію на її території, створюються за згодою Антимонопольного комітету України у порядку, передбаченому антимонопольним законодавством України.
2. Україна бере на себе зобов’язання застосовувати положення Кон-
венції про транснаціональні корпорації за винятком другого та восьмого абзаців преамбули і слів у статті 19 “Економічний Суд Співдружності Незалежних Держав”».
Наводимо структуру Конвенції про транснаціональні корпорації.
Преамбула.
Частина 1. Загальні положення
Стаття 11. Правові основи діяльності транснаціональних корпорацій.
Стаття 12. Поняття “транснаціональна корпорація”.
Стаття 13. Учасники корпорації.
Частина 2. Формування і діяльність корпорації
Стаття 14. Створення і порядок реєстрації корпорації.
Стаття 15. Організаційний проект корпорації. Стаття 16. Органи управління корпорації. Стаття 17. Поняття “діяльність корпорації”.
Стаття 18. Державна підтримка і стимулювання діяльності корпорації.
Стаття 19. Відповідальність учасників.
Стаття 10. Звітність корпорації і контроль за її діяльністю.
Стаття 11. Право власності корпорації на прибуток та виготовлену продукцію.
Стаття 12. Правові основи регулювання соціально-трудових відносин у корпо-
рації.
Стаття 13. Ліквідація корпорації.
Стаття 14. Співвідношення Конвенції з міжнародними договорами.
Стаття 15. Порядок набрання чинності Конвенцією.
Стаття 16. Термін дії Конвенції.
Стаття 17. Порядок приєднання до Конвенції.
Стаття 18. Порядок внесення змін та доповнень до Конвенції.
Стаття 19. Розв’язання спорів.
Отже, у ст. 2 йдеться про те, як у СНД розуміють поняття “трансна-
ціональна корпорація”:
“1. Сторони визнають під терміном “транснаціональна корпорація” юридичну особу (сукупність юридичних осіб), що має у власності, гос- подарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно на території двох та більше Сторін:
• утворену юридичними особами двох та більше Сторін;
• зареєстровану як корпорація згідно з цією Конвенцією.
2. У цій Конвенції термін “транснаціональна корпорація” охоплює різні транснаціональні структури, у тому числі фінансово-промислові групи, компанії, концерни, холдинги, спільні підприємства, акціонерні товариства з іноземною участю тощо.
Корпорації мають право здійснювати на території Сторін будь-які види діяльності, не заборонені законодавством Сторін”.
У ст. 3 зазначається:
“1. Учасниками корпорації можуть бути юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми, у тому числі з третіх країн.
2. Державні, муніципальні й унітарні підприємства можуть бути учасниками корпорації в порядку і на умовах, визначених власниками їх майна”.
У ст. 8 міститься досить великий перелік заходів, які Сторони зобо- в’язалися вживати з метою стимулювання створення та діяльності кор- порацій. Однак цей перелік не вважається вичерпним.
Колізійні норми у цій Конвенції переважають над матеріально-право-
вими. Наведемо приклади колізійних положень Конвенції:
“Відносини, не врегульовані цією Конвенцією, регулюються двосто- ронніми угодами між Сторонами, а також їх національним законодав- ством” (ч. 2 ст. 1).
“Сторони погодилися, що корпорація створюється і діє відповідно до вимог законодавства Сторін” (ч. 6 ст. 1).
“Порядок реєстрації корпорації визначається законодавством держа-
ви — місця її реєстрації” (абз. 2 ст. 4).
“Структура управління (склад вищого, виконавчого і контрольного органів) визначається в установчих документах корпорації виходячи із законодавства держави — місця реєстрації корпорації” (ст. 6).
“За зобов’язаннями корпорації та/або головного підприємства (цент- ральної компанії), що виникли у результаті участі у діяльності корпо- рації, учасники несуть відповідальність відповідно до законодавства Сторін, юридичні особи яких входять у корпорацію” (ст. 9).
“Корпорація подає звітність відповідно до законодавства держави —
місця реєстрації корпорації” (ч. 1 ст. 10).
“Регулювання соціально-трудових відносин у корпорації здійснюєть- ся на основі законодавства Сторін, на території яких розташовані її учас- ники, якщо інше не обумовлене міждержавними договорами (угодами)” (ст. 12).
“Корпорація може бути ліквідована на підставах, передбачених зако-
нодавством держави — місця реєстрації корпорації...” (витяг зі ст. 13).
< Попередня Наступна >