Радник

Міжнародне публічне право — це галузь права, яка регулює відноси- ни між державами, міждержавними організаціями, державоподібними утвореннями, націями, що борються за незалежність. Міжнародне публ- ічне право є сферою політики. Суб’єктами цієї галузі права є носії вла- ди. Вони, зокрема, оголошують війну і мир, змінюють державні кордо- ни, приймають до громадянства  іноземців, подають один одному допомогу або, навпаки, “перекривають кисень”. Останнє в 1999 р. наоч- но було продемонстровано  стосовно Югославії. Свого часу Мао Цзедун говорив: “Гвинтівка  породжує владу!” Там, де гвинтівка і влада — цари- на публічного права, у тому числі міжнародного.

Міжнародне приватне право стосується цивільно-правових відносин передусім між організаціями і громадянами (особами без громадянства) різних країн. Предметом регулювання у міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового  характеру. Майнові, трудові, сімейні, спадкові, деліктні, економічні, господарські, науково-технічні, культурні, освітні та інші відносини виникають у міжнародному житті з участю осіб різної державної належності. Такі відносини невладні, непо- літичні і не потребують застосування зазначеної гвинтівки. Цивільні правові відносини — це передусім майнові відносини між фізичними і юридичними особами різних держав. Суб’єктом у майнових відносинах є іноземна сторона (наприклад, громадянин іноземної держави, особа без громадянства, іноземна організація, іноземна держава). Су

майнових відносин можуть належати до однієї держави, але об’єкт, у зв’язку з яким виникли відповідні відносини, перебуває за кордоном. Виникнення, зміна та припинення майнових відносин можуть бути по- в’язані з юридичним фактом за кордоном (спричинення шкоди, укладен- ня договору, смерть спадкодавця тощо).

Міжнародного приватного права не буває без іноземного елемента, а цивільно-правові відносини без іноземного елемента трапляються. Ска- жімо, тоді, коли їх сторонами є фізичні та юридичні особи однієї країни. Коли ж у цивільних відносинах бере участь іноземний елемент, то ці відносини набирають нової якісної властивості і стають міжнародними. Кажуть, що вони ускладнюються іноземним елементом.

Міжнародне приватне право — це галузь права, що регулює міжна-

родні невладні відносини, ускладнені іноземним елементом.

Розрізняють три види іноземного елемента:

• суб’єкт;

• об’єкт;

• юридичний факт.

Суб’єктами є учасники правовідносин. Об’єкти — це те, на що спрямовані дії суб’єктів (наприклад, майно або шлюб між громадянкою та іноземцем). Юридичний факт певною мірою нагадує іскру. Так само, як іскра, потрапляючи у циліндр двигуна внутрішнього згоряння, змушує його працювати, юридичний факт породжує правовідносини. У міжнародному приватному праві іноземний юридичний факт пород- жує як міжнародні, так і національні невладні правовідносини.

Наприклад, у ст. 196 Кодексу про шлюб та сім’ю України (далі — КпШС України) зафіксовано: “Шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні”. Це означає, що коли з полігамної мусульманської держави до України переселиться громадянин з усіма чотирма дружина- ми, то їх як дружин визнаватиме моногамна Україна.

Держава — суверен, носій політичної влади. Але трапляється, що і держава стає суб’єктом міжнародного приватного права.

Коли держави укладають між собою договори про торгівлю, то цим встановлюються відносини, що належать до сфери міжнародного пуб- лічного права. Якщо ж держава укладає торговельний договір з фірмою іншої країни, то наявні цивільні правові відносини.

У міжнародному публічному праві роль основного джерела регулю- вання відіграє міжнародний договір. У міжнародному приватному  праві міжнародний договір до юридичних і фізичних осіб застосовують не

безпосередньо, а за допомогою його санкціонування відповідною держа- вою у тій або іншій формі. Між міжнародним публічним правом і міжна- родним приватним правом немає “китайської стіни” хоч би з огляду на те, що норми міжнародного договору переносяться у цивільне законо- давство країн, які беруть участь у договорі. У цьому посібнику наведе- но чимало таких прикладів.

Міжнародне публічне право навіть за найвигадливішої фантазії не можна уявити без міжнародного договору бодай в усній формі. Міжна- родне приватне право, навпаки, можна уявити без міжнародного догово- ру. У такому разі певна держава автоматично створювала б як колізійні, так і матеріально-правові  норми для регулювання правовідносин з іно- земним елементом.

Міжнародне приватне право стоїть на двох опорах — колізійних і ма- теріально-правових нормах. Міжнародне приватне право започаткували саме колізійні норми. Ці норми не містять прямої вказівки, як потрібно вирішувати те чи інше питання. Вони зазначають лише, яке саме законо- давство потрібно застосовувати. Засновниками міжнародного колізійно- го права вважають італійських постглосаторів ХІV ст. Бартола і Бальда. Глосаторами називають коментаторів текстів римського права. Такі ко- ментарі (глоси) писали на берегах текстів давньоримських правничих рукописів. Глоси — це тлумачення понять. Тому й нині тлумачні словни- ки інколи називають  глосаріями.

Правник із США Дж. Сторі (1779–1845) у 1834 р. запровадив у вжи- ток поняття “міжнародне приватне право”. У дореволюційній Росії цей термін вперше використав професор юридичного факультету Казансько- го університету М. Іванов у 1865 р., опублікувавши “Основания частной международной юрисдикции”.

У Великій Британії поняття “міжнародне приватне право” дотепер широко використовують. У США ситуація дещо інша. На с. 1196 відомо- го “Правничого словника Блека” (Black’s Law Dictionary) міститься но- татка “міжнародне приватне право” (International Private Law) досить стислого змісту: “Назва, що використовується деякими літераторами для вказівки тієї гілки права, яка нині частіше називається “конфлікт закону” (conflict of law)”.

У відповідній нотатці на с. 299 зазначеного словника пояснюється, що це “несумісність або відмінність між законами різних штатів або країн, що стосується осіб, які набули прав, узяли зобов’язання, завдали шкоди або збитків або уклали контракти у межах території двох чи більше юрисдикцій. Отже, це галузь юриспруденції, яка випливає з

відмінності законів різних держав, штатів або юрисдикцій, що застосо- вується до прав і обов’язків і яка примиряє несумісність або вирішує, який закон або система має регулювати конкретну справу, або встанов- лює ступінь сили, наданої закону іншої юрисдикції (відповідним діям чи правам, що випливають з нього), чи то коли він відрізняється від внут- рішнього (domestic) закону, чи то коли внутрішній закон є мовчазним (is silent) або не є таким, що виключно застосовується до певної справи”.

“Оксфордський правничий словник” (Oxford Dictionary of Law, 4th edition, 1997) містить статтю “Приватне міжнародне право” такого зміс- ту: “Це частина національного права країни, що встановлює правила для застосування  у справах, які включають іноземний елемент (наприклад, контракт у певній системі іноземного права). Зокрема, якщо контракт укладено в Англії, але виконуватиметься він за кордоном, то необхідно буде вирішувати, яке право застосовується до визнання дійсності кон- тракту. Це відомо як питання про вибір права. Загалом, відповідно до Римської конвенції (1980 р., чинна з 1 квітня 1991 р.), поважається вибір сторонами права у письмовому контракті. Конвенцією встановлено пра- вила про те, яке право застосовується, якщо сторони контракту не здійснили вибору права. Інколи суди повинні також вирішувати, чи ма- ють вони юрисдикцію для слухання справи або ж визнання іноземного судового рішення (наприклад, розлучення, одержаного за кордоном).

Приватне міжнародне право не слід змішувати з публічним міжна-

родним правом”.

Потрібно пояснити, що Римська конвенція — це Конвенція Європей- ського Економічного Співтовариства про закон, що застосовується до контрактних зобов’язань (The EEC Convention on the Law Applicable to Contractual Obligations).

Далі пропонуємо цитату з 13-го видання книги П. Норзса і Дж. Фоу- сетта “Приватне міжнародне право”, опублікованої у Лондоні у 1999 р. Автори на с.4 зазначають: “Причиною наявності приватного міжнарод- ного права є існування у світі ряду окремих муніципальних систем пра- ва — ряду окремих правових одиниць, що дуже відрізняються одна від одної правилами, якими вони регулюють різноманітні правовідносини, що виникають у повсякденному житті. Суди певної країни часто повинні брати до уваги якесь правило закону, що існує в іншій країні. Суверен має верховенство у межах його власної території і відповідно до загаль- носвітової норми юриспруденції він має виключну юрисдикцію над кож- ним і над усім у межах тієї території, а також над кожною угодою, що виконується там. Він може, якщо того хоче, відмовитися застосовувати

будь-який закон, окрім свого. Використання цієї політики байдужості було досить поширеним явищем у минулі часи, але у нинішньому циві- лізованому світі це непрактично. Нації давно зрозуміли, що вони не мо- жуть, ховаючись за принцип територіального суверенітету, дозволити собі зневажати іноземні норми права через те, що вони відрізняються від їх внутрішньої системи права”.

Зазначимо, що під поняттям “муніципальна система права” англій- ські правники розуміють частину права держави, яка протилежна міжна- родному публічному праву. Тобто міжнародне, але не публічне.

На с. 5 цитованої книги зазначається: “Приватне міжнародне право є, отже, тією частиною права, яка вступає в гру, коли питання, що постає перед судом, стосується якогось факту, події чи угоди, які настільки тіс- но пов’язані з іноземною системою права, що змушують звернутися до цієї системи”.

Ознайомлення з викладеними точками зору свідчить, що англосак- сонський погляд на природу міжнародного приватного права збігається з континентальним правничим менталітетом. Тут порозумілися дві про- відні системи права сучасного світу. До речі, вислів “міжнародне  приват- не право” можна розглядати як компромісний для обох систем. З точки зору континентального  правника “міжнародне приватне право” можна було б назвати “міжнародним цивільним правом”. Але англосакси не ви- користовують поняття “цивільне право”. Як відомо, у них воно заміню- ється загальним правом (common lаw), судовим прецедентом, звичаєм і статутним законодавством. Отже, назва “міжнародне приватне право” вписується у компромісний принцип “ні вашим, ні нашим”.

До речі, назву “конфлікт законів” (conflict of laws) англійські правни- ки теж вважають невдалою для міжнародного приватного права хоч би з огляду на те, що це право спрямовується саме на усунення конфлікту між законодавствами різних держав. Термін “конфлікт законів” запрова- див англійський юрист А. Дайсі (A. Dicey, 1835–1922). У 1896 р. саме він уперше опублікував фундаментальне дослідження міжнародного при- ватного права Англії — трактат “Конфлікт законів”.

Колізія права як явище породжується двома чинниками: наявністю іноземного елемента у цивільно-правових відносинах і різним змістом цивільного права у різних державах, з якими пов’язані відповідні пра- вові відносини. Колізійні норми — це правила вибору права. Подолання колізії — основне завдання міжнародного приватного права.

Ще й нині у ряді країн світу міжнародне приватне право за традицією називають  “колізійним правом” або “міжнародним колізійним правом”.

Очевидно, така назва занадто вузька, бо не враховує другої опори міжна- родного приватного права — матеріально-правових  норм. Колізійне пра- во — складова міжнародного приватного права, тобто перше поняття вужче за друге.

Матеріально-правові  норми регулюють правовідносини з іноземним елементом безпосередньо. Ці норми уніфікуються через укладення від- повідних міжнародних угод (конвенцій, договорів тощо).

Основні тенденції розвитку сучасного міжнародного приватного права:

1. Уніфікація правових норм через прийняття міжнародних договорів і типових (модельних) законів.

2. Удосконалення і кодифікація норм міжнародного приватного пра-

ва на національному рівні (у цьому зв’язку слід згадати, наприклад, про- ект Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р., про який ітиметь- ся у розділі “Джерела міжнародного приватного права”).

3. Виникнення колізії між нормами міжнародних договорів у сфері міжнародного приватного права.

4. Підвищення ролі принципу “автономії волі сторін” і перехід до

гнучкіших норм колізійного права.

5. Розширення сфери дії міжнародного приватного права у зв’язку з науково-технічним поступом людства (атомна енергетика, космічна діяльність, прогрес у сфері транспорту, засобів зв’язку тощо).