2.5. Кримінологічні погляди в епоху Середньо­віччя

Епоха Середньовіччя характеризується пануванням церкви, умови для розвитку наукового знання практично зникли у зв'язку з неможливістю вільно викладати свої переконання та критично ставитися до досягнутого. Панівним стало вчення, що все дано людині зверху, а в основі злочину лежить або зла воля, або злий дух, що вселився в неї.

Водночас, слід звернути увагу на погляди Хоми Аквінського (1225-1274), на думку котрого добропорядні особи в змозі регулювати свою поведінку, орієнтуючись на закон при­родний. Загроза ж покарання необхідна для осіб, які не під­лягають переконанню12. Цікаві роздуми Томи Аквінського про особливий вид злочинності - злочинність влади. Вплив на цю злочинність на основі законів, головним гарантом яких є влада заможних, дуже складний. Залишається лише вжити рішучих заходів: якщо монарх, носій усієї повноти влади, по­рушує свої священні обов'язки перед Богом і народом, то його можна усунути насильно. У людей немає іншого вибору, адже монарх стоїть над законами, та їм не підкоряється13.

Реформатори церкви - Мартін Лютер (1483-1546) і Жан Кальвін (1509-1564), — заперечуючи християнські постулати аскетизму та борючись з користю та корисливістю, сприяли загостренню конфлікту між багатими та бідними. У країнах протестантизму (Англії, Швеції, Данії та ін.) були прийняті суворі закони проти збіднілих громадян (жебраків, бродяг). У цих країнах одного факту бідності було достатньо для того, щоби потрапити на шибеницю: бродяг вішали над­звичайно багато.

Середньовічна практика боротьби зі злочинністю мала до­сить похмурий характер, однак елементи теоретичних ви­шукувань, вироблених її ідеологами, й донині можна виявити в основі практики впливу на злочинність. До таких належать:

розгляд злочинності

учення про свободу волі як основу каральної практики;

концепція особливого внутрішнього та зовнішнього станів злочинців і можливості ранньої їх діагностики14.

До кінця XV ст. кримінально-правові науки перебували в повній залежності від церкви, але пізніше поступово утворив­ся світський стан юристів, зокрема й криміналістів. Однак кри­міналісти переважно мали тоді вузькопрактичну мету, давали для потреб практики систематизований матеріал, але не прагну­ли діятися над цією практикою, осмислити її, віднайти для неї свіжі ідеї, нові напрямки. Отже, цей період оцінювався як пов­ний занепад кримінально-політичних ідей, відсутність якого-небудь кроку вперед у цьому аспекті порівняно зі стародавнім світом.

12 Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Г. М. Миньковского. - М.: Из-во БЕК, 1998. - С. 15.

13 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издательская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 18.

14 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издательская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 18.